Глибина відбитка

ОСНОВИ ОСНОВ

Хочу підбити підсумки того, про що йшлося у минулих моїх філософських статтях і поговорити про такі категорії, як талант і гармонія.

Співвідношення між чорним кольором і білим у Всесвіті, як у зоряному небі: чорного, як низькоорганізованої матерії, набагато більше за біле. Для переходу одного в інший потрібно багато енергії, як для того, щоб з графіту отримати алмаз, щоб, так би мовити, «з Пітьми створити Світло». Це відповідає Теорії Вибуху, оскільки алмаз часто і отримують з графіту за допомогою вибуху. Теорія Вибуху аж ніяк не суперечить Божественній, оскільки йдеться про результат, а не про причину. Причина, першоімпульс — Бог. У Біблії написано, що спочатку була «пітьма над безоднею», і «Бог сказав: хай буде світло. І стало світло.» Тобто пітьма, або, інакше кажучи, низькоенергетичне поле, слугувала для Творця первинним матеріалом.

Уже й математично доведено (через вимірювання маси об’єктів), що існує певне Гармонізуюче Випромінювання Абсолюту, така собі Сила, що утримує світ у певному стані. Без цієї Третьої Складової — планетарні системи розвалилися б.

До цієї Третьої Складової люди й звертаються по допомогу в різних лікувальних і духовних практиках, щоби гармонізувати себе. Тобто привести у найбільш життєздатний стан (і фізично, і духовно). Умовно кажучи, будь- яку систему, яка посилює ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ, можна назвати божественною. Й навпаки — ту, яка прагне ЗНИЩЕННЯ (й, зрештою, самознищення) — диявольською.

У християнському трактуванні це дві антагоністичні сили. В індуїстській, наприклад, взаємодоповнюючі, як Вішну й Шива. Хоча так само, як у християнстві, принцип Триєдності збережено, оскільки Верховний Творець — Брахма.

ДВІ ІМПЕРІЇ

У попередніх статтях я доводив, що хрест унаслідок аналітичного мислення й бажання «все розкласти по поличках» і є квінтесенцією Заходу. Хрест — символ християнства, а також математична декартова система координат. Я перевів її у філософсько- етичну систему «Вертикаль (зв’язок людина-Небо: інтуїція, образне мислення, статика, поезія, совість, чоловіче начало, зі сторін світу — схід, зі стихій — вогонь), Точка Перетину (Бог, натхнення, досконалість), Горизонталь (зв’язок людина-Земля: «здоровий глузд», динаміка, аналітичне мислення, час, проза, гроші, жіноче начало, зі сторін світу — захід, зі стихій — вода).

Хрест — символ аналітичного західного сприйняття, а коло — (як той же Інь-Янь) — східного, оскільки втілює Загальність і Цілісність.

Візьмемо нації, які є найбільш яскравим втіленням Заходу та Сходу. Краще острівні. Тому що там як більш ніде нагромаджувалася сила духу, ХАРАКТЕРНА для своєї сторони світу — адже перебуваючи на острові, відступати нікуди.

Це — Велика Британія та Японія.

Їхні природні умови виробили залізні кодекси поведінки: джентльмена й самурая. Спочатку британці та японці тільки відбивали ворожі напади. Але з накопиченням сили по Вертикалі (всередині суспільства чітка піраміда з монархічною владою нагорі) виникла необхідність «розтектися» по Горизонталі.

Британські джентльмени за кілька століть окупували півпланети. Та й Японія не давала сусідам спокійно спати (тому ж таки в десятки разів більшому Китаю). Лише у фіналі Другої світової, коли на Японію накинулися дві супердержави — вона капітулювала.

Що ж ми бачимо на британському й японському прапорах? Усе те саме: хрест (з діагоналями) й коло. Якщо їх сумістити, як я сумістив В+Г з Інь-Янь (стаття «День народження суперсиметрії» за 25 липня), — отримаємо той же загальний символ для Сходу й Заходу.

Цим хочу показати, наскільки наочно особливості західного й східного мислення (Горизонтального й Вертикального) проявляються в геральдиці.

ГАРМОНІЯ

Але повернімося до поняття Гармонії, а отже ЖИТТЄЗДАТНОСТІ (і фізичного, й духовного).

Якщо посіяти зерна, то за теорією ймовірності виросте 70% середніх зерен, 15% класних і 15% — не дуже.

У будь-якому людському суспільстві приблизно таке саме співвідношення людей за здібностями: 70% — серцевина, так звані середні громадяни, 15% — людей з яскраво вираженими творчими здібностями, тих, кого зазвичай вважають талановитими, і 15% — «двієчники».

Але хоч як це парадоксально, для ГАРМОНІЙНОГО суспільства, для його виживання — потрібні всі.

Одразу виникають нарікання: кого вважати талановитими, кого ні? Постає питання: що таке талант і якими є його критерії?

Найкоротше визначення таланту я дав у статті про геніального художника-сюрреаліста й карикатуриста Анатолія Казанського (й стаття, й альбом унаслідок певних обставин досі не вийшли!)

Отже, талант — це ГЛИБИНА ВІДБИТКА (це і критерій, і визначення). Це стосується мистецтва й науки. Тобто наскільки глибокий відбиток людина зробила з дійсності — настільки її роботи геніальні, наскільки поверховий — настільки бездарні.

Відбиток може набувати фантастичних, сюрреалістичних форм, як у мистецтві (Гофман, Гоголь, Булгаков, Босх), або бути документальним, як у науці (Ньютон, Лобачевський, Ейнштейн).

Ідеальний варіант стосунків публіки й генія такий. Коли в Англії винахідник парасольки вийшов зі своїм дітищем на вулицю, всі з нього глузували. Через два роки всі ходили з парасольками.

Тобто геній, унаслідок своєї НАДЧУТЛИВОСТІ, є чимось на зразок того, хто дивиться вперед на кораблі, — він повідомляє команді, що бачить вдалині. Як правило, це ЩОСЬ проходить стадію «Очам його не вірять», однак по якомусь часі парадокс стає безперечним. А ще по якомусь — банальністю. Коли загальні межі людської свідомості вже розширені.

Будь-яке суспільство нагадує людину, модель та сама: 15% — надчуттєві й надактивні громадяни (очі, вуха, мозок), 70% — середньої активності й чутливості (життєво важливі функціональні органи) й іще 15% — низький поріг чутливості (органи захисту й нападу, м’язи, надбрівний валик, кулаки і т. ін).

У нормальному суспільстві керівництво має бути трохи крутішим за середню людину. Щоб сприймати геніїв і переплавляти їхні досягнення на користь іншим, тренувати «м’язи» у вигляді армії, й передусім, звичайно ж, піклуватися про середню людину, оскільки саме вона і є основою суспільства, його серцевиною.

Якщо немає домінування або дуже розумних, або дуже тупих — суспільство виключно ГАРМОНІЙНЕ.

Цікаво вийшло у древніх афінян і спартанців.

У перших в активі — надчуттєвість, культ естетики, мистецтва, розвинені торговельні відносини. Але відповідно — низька обороноздатність. Спартанці ж тренуються з ранку до ночі, загартовуються, притупляють чутливість, пропаганда культу сили й обмежень. (Калік і потвор зі скель скидають. Так би й геніального Езопа — адже він був дуже потворний зовні. Езоп на зауваження щодо його зовнішності слушно відповідав: «Якість вина визначає не форма посудини, а її вміст».)

Афіняни зневажали спартанців за «вузьколобість», ті у відповідь гнівно скреготали зубами й обіцяли кулаками довести хто правий. А закінчилося все Пелопоннеською війною. Звісно, спартанці перемогли.

Але тут-таки вони просто потонули в афінських грошах. А з ними — й у насолоді, яку можна за них купити. Поріг чутливості спартанців став набагато вищим — вони почали розумітися на мистецтві й т. ін. А афіняни, у свою чергу, змушені були приділити увагу своїм фізичним даним. Загалом новостворене еллінське суспільство стало більш гармонійним. Система урівноважилася.

Ось приблизно так і діє закон гармонії, що не терпить крайнощів.

ШИРИНА ПОШИРЕННЯ

Однак «глибина відбитка» — все ж таки визначення таланту по Вертикалі. Чи можна назвати талантом завойовницькі здібності? Той-таки талант Юлія Цезаря? Чи талановитим був Чингісхан? По- диявольському, тобто як руйнівник — безумовно.

Окупації в усі часи слугували для створення певної Спільної Території, тобто об’єднання розрізнених націй. Так утворювалися всі імперії, чи то Римська, чи то Британська. Але об’єднана ТАКИМ ЧИНОМ територія рано чи пізно розвалювалася, хоча й сприяла поширенню певних знань, мови, філософії Сильної Сторони...

Талант по Горизонталі — це ШИРИНА ПОШИРЕННЯ. (Так само, як для таланту по Вертикалі, тут потрібна СИЛА ПРОНИКНЕННЯ).

Адже завоювати (якщо відкинути мілітаристські штучки) — це й здобути популярність.

Гендель для цього поїхав з Німеччини (через Гамбург, як через 350 років бітли) в Лондон, оскільки Лондон був культурним центром Європи. Композитор тому став «зіркою» за життя. Він виявляв комерційні здібності, керував театром, набирав трупу. Його геніальний співвітчизник Бах працював тільки у себе на батьківщині. І більшість його витворів набули широкого поширення лише через сто років після смерті великого композитора. Тобто «глибина відбитка» Баха, може, й була більшою за генделівську, але широкого поширення його речі набули пізніше.

По Горизонталі виявляють талант продюсери. Як Брайн Епстайн у «Бітлз». Або його американські колеги, які дотепно випустили до прильоту в США ліверпульської четвірки значки двох видів: «Я люблю «Бітлз» і «Я не люблю «Бітлз».

Останній приклад. Коли на день народження Мадонни великого гітариста й лідера «Пінк Флойд» Девіда Гілмора запитали, як він, мовляв, ставиться до американської поп-зірки, він відповів: «Вона веде війну… А ми займаємося зовсім іншим». Подивившись в здивоване обличчя тележурналіста, він додав: «Якщо ви зрозуміли, що я хотів сказати…» — і відчалив. Як не зрозуміти? Гілмор пише хорошу музику — і цього досить. А Мадонна доводить, що можна майже не мати голосу, але бути світовою співачкою. Оскільки її талант — у сильній волі. За такого розкладу МОЖНА ВИГРАТИ У ПРОСТОРІ, У ЧАСІ — НАВРЯД.

З геніальним українським художником Анатолієм Казанським (якого, на превеликий жаль, уже майже п’ять років як немає з нами) ситуація прямо протилежна. Малюнки зібрано в альбом. Але внаслідок певних причин їх досі не видали. Тобто для публіки його творчості не існує. Звичайно, в такому «законсервованому» вигляді сюрреалістичні роботи Казанського можуть пролежати надзвичайно довго. І все ж таки по Горизонталі життя його робіт ще не почалося.

Королі й знатні вельможі з давніх-давен полюбляли підгодовувати художників і літописців (і правильно робили!), щоб їхні світлі монарші образи дійшли до нащадків. Тільки той-таки Юлій Цезар нікому не довіряв, а власноруч написав свої Записки. Навіть коли потопили його корабель і він врятовувався уплав — рукопис тримав над собою. Беріг, ніби відчував, що лише завдяки цим, не дуже розбірливим рядкам його образ закарбується у свідомості багатьох майбутніх поколінь. Цезар — приклад поєднання завойовницьких і художніх здібностей рівною мірою.

РІЗНА ПРИРОДА ТАЛАНТУ

Отже, талант по Вертикалі — глибина відбитка, по Горизонталі — ширина поширення. Для досягнення цілей у цих сферах, потрібні протилежні якості: в першій — НАДЧУТЛИВІСТЬ, здатність відображати, в другій — ВОЛЯ, здатність діяти. Хтось може виявляти обидві ці якості водночас (що трапляється дуже рідко! Крім уже згадуваного Цезаря, до таких належить, наприклад, Джек Лондон). Найчастіше або одне, або друге.

Для митців, важливо зберегти «матеріал» усередині себе пластичним, не дати йому затвердіти, як глині.

Для «завойовників», авантюристів — навпаки, треба бути зібраним, загартованим, боєздатним, рухатися вперед, незважаючи ні на що. Їм не до того, щоб фіксувати свої відчуття. Справою треба займатися! Казанова лише в старості засів за мемуари, до цього йому було «ніколи».

Візьмемо долю Варлама Шаламова з його «Колимськими оповідями», що просто приголомшили за Перебудови.

Шаламов — людина стальної волі. Він навіть не скористався тією перевагою, яку дає в таборах інтелігентові освіченість, а саме — виступити оповідачем белетристики. Багато хто так рятувався, переповідаючи Дюма зекам. За що кримінальна верхівка нікому не давала їх ображати. Але Шаламов, будучи людиною морально й фізично сильною (він довго займався боксом), вважав принизливим для себе подібне заняття. Хоча, звичайно, не засуджував людей, які рятували своє життя у такий спосіб.

Але його власні оповідання б’ють тільки фактами (як те, де колишній червоний командир спочатку втік з німецького полону, а потім з радянського — щоб загинути вільною людиною), але не стилем чи глибиною...

Може, ця пластична речовина, ця «глина» після обробки вогнем затвердіває? Про ту ж таки війну набагато краще зміг розповісти поет-актор Висоцький — надзвичайно рухлива в усіх значеннях особистість.

Глибина відбитка у Толстого з Достоєвським — більш ніж. І один класик і другий, пройшовши через безліч випробувань, зберегли пластичність і надчутливість. Щоправда, їх і не назвеш чудовими стилістами. Лев Миколайович по сім разів переписував одне й те саме майже тими ж реченнями — марно. Та й не треба, і так — клас.

Так що раз на раз не випадає.

РЯТУЙТЕ СЕБЕ, СЕБЕ НЕ ОБЕРІГАЮЧИ

Людина з яскраво виявленими геніальними здібностями зазвичай і насолоджується ними, і страждає через них. Чому? Та тому, що це — відхилення від норми. Надчутливість — щось на кшталт величезного щупальця. Митець лізе ним у непізнане, знімає безліч імпульсів, які інші не вловлюють. Чим більше інформації, тим точнішою вийде модель і, відповідно, глибшим відбиток. Але якщо захопишся — почнеш втрачати волю.

Один мій знайомий, дуже талановитий художник, не міг з пристойними грішми поїхати у відпустку. Не міг піти, купити залізничного квитка. Вся його енергія пішла в малюнки. Волі залишилося зовсім трішки, на денці. Чутливість — вище за норму, а здатність діяти — на нулі.

Вихід — зміна діяльності. Треба врівноважувати надто великий «щупалець» іншими — меншими.

Народ вважає «графським дивацтвом» Толстого босоніж орати. Такий великий письменник рятував себе! Перемикався на протилежний вид діяльності! Напевно, Лев Миколайович не був суперорачем. Зате зберігав у вже похилому віці й ясний розум, і відмінну творчу форму. Патріархові світової літератури в 82 роки навіть вистачило сил утекти з дому, наче хлопчиськові.

Щодо Горизонталі, то люди, які виявляли впродовж тривалого часу ділову активність, несподівано починали пристрасно колекціонувати витвори мистецтва, фінансувати театри тощо. Вони рятувалися від емоційної черствості.

Словом, як у східній кухні — якщо подається риба (Інь), її «врівноважують» кружальцем лимона (Янь).

ШАЛЬКИ ТЕРЕЗІВ УСЕРЕДИНІ НАС

Але я, як літератор, проти «механічного» врівноваження. Той-таки видатний американський письменник Селінджер вибудовував багато своїх творів за канонами (особливо «Дев’ять оповідань») давньоіндійської поетики. І він, як справжній майстер, гідний захоплення. Але в ім’я певних правил рівноваги Селінжер трошки механічно зрівнює майже комічне оповідання «Чудовий день для бананового оселедця» трагічним фіналом — самогубством. (Зараз не говоримо про те, що смерть за санскритською філософією — благо. Це — окрема тема.) Мені здалося, що письменник прагне вирівняти полярні пристрасті на папері, як на блюді рибу з лимоном.

Адже й усередині нас є «шальки терезів». І якщо нас насмішать в оповіданні — всередині власна шалька врівноважить сміх. Або навпаки, трагічний фінал згодом буде пом’якшено. Мені не так цікаво відразу спостерігати врівноваженість. Я хочу «врівноважитися» всередині себе — процес захоплює. Краще орієнтуватися на «внутрішні» терези, ніж на «зовнішні». Що й іншим раджу.

P.S. До речі, коли питають, як виникла філософська система В + Г, без манірності відповідаю — саме з моєї літературної практики.

Просто я спіймав себе на тому, що напочатку працюю над тестом по Горизонталі — це послідовність подій, сама історія. А потім, коли текст в основному готовий, починається робота по Вертикалі — «свердлиш» в одному місці, доки не витягнеш НАЙТОЧНІШЕ слово. Або Небо подарує. Так і намагаюся поєднувати прозу й поетику.

Р.P.S. Коли я говорив про рух «усередині» полотна або паперу творця, я все ж мав на увазі гармонічні твори. Дисбаланс, наприклад, нашого майдану Незалежності відразу перевертає всі внутрішні «шальки терезів». Хоча як відображення дисбалансу держави — він не бреше.

«Прилади» після Майдану треба відрегулювати вже в іншому місці, наприклад біля дзвіниці Печерської Лаври.