Годі нас підставляти

Проблема, з якою звернулася вже вкотре до свого народного депутата в 38- му виборчому окрузі, як для діяча такого рівня — мізерна. Але під час останнього прийому отримала вбивчу відповідь: «Нічим не можу допомогти, хоч про суть прохання пам'ятаю. Саме цим ви й повинні тішитися». Отже приводів для задоволення отримала більш, ніж достатньо — про мене пам'ятає народний обранець, який на кожному кроці в гарячі дні змагання за крісло в парламенті переконливо запевняв: «Працював і буду працювати для людей!» Можливо... Можливо, так воно й було, можливо, так і є, коли мова йде загалом про людей. А ось коли про окрему людину заходить мова, про більш конкретного громадянина — тут не до цього. Надто морочливо.

Тому вже вкотре розмірковую над проблемою власної відповідальності за зроблений вибір. Ми такі слабкі, такі безпомічні, такі довірливі, нас так легко купити обіцянками, запевненнями, мізерними подачками. І купуємося, і довіряємося, потім же неминуче розчаровуємося й зневіряємося.

Зараз ми знову стоїмо на порозі чергового вибору, вибору набагато відповідальнішого, ніж той, який пережили півтора року тому. Чи готові, чи свідомі серйозності кроку?

Повсякденна дійсність стверджує: не завжди, не скрізь, не повсякчасно. Знову купуємося, знову віримо в химерні «подбаю», «зроблю», «забезпечу», знову бажане сприймаємо за дійсне й намотуємо, намотуємо, намотуємо кілометри «локшини» на власні вуха. Від передвиборної метушні вже рябіє в очах — з'їзд за з'їздом, конгрес за конгресом, одна акція змінює іншу. Складається враження, що про існування, наприклад, лікарів за вісім років незалежності дізналися тільки вчора, тому й зібрали їх на перший з'їзд. Невже до цього часу в медичній галузі не було проблем? Були! Та ще й скільки, адже кожен із нас, рядових виборців, а отже і рядових пацієнтів мало не щодня з ними змагався. Тільки держава робила вигляд, що їх не помічає. Нараз помітила. Але тепер, напередодні виборів, навряд хто повірить у незаангажованість такого, хоч і вкрай потрібного, заходу як з'їзд лікарів.

Упевнена, що не тільки до мене підкрадаються сумніви щодо щирості намагань і реальності обіцянок, що роздаються наліво й направо найвищими держслужбовцями. Цими сумнівами терзається нині кожна свідома людина, кожен українець. Терзаємося, бо на власному гіркому досвіді спізнали: нас уже достатньо елементарно підставляли, використовували, а потім «кидали», як звичайнісіньких лохів. Чи не досить?

Ганна ЮРЧЕНКО,
м. Новомосковськ