«Головне – знання!»

На подвір’ї Інституту історичної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова сьогодні людно. Це – один із майже 60-ти пунктів тестування у Києві, де цієї п’ятниці проходить зовнішнє незалежне оцінювання з української мови та літератури. Допускати абітурієнтів на пункт тестування розпочали о 10.15, але вже о 9-й подвір’я інституту заповнили школярі та їхні батьки. Хтось, зручно сівши на бордюр чи опершись на паркан, дочитував правила та літературну критику, інші – весело гомоніли з друзями.  

«Будь ласка, тільки не зараз, нам дуже страшно, – махає руками одна з мам, коли дізнається, що я журналіст. – Підійдіть після тесту, ми вам все розповімо».

І справді, ЗНО – не проста контрольна робота. Учням постійно наголошують на тому, що тестування – надзвичайно важливе, тому не боятися тесту та опанувати себе вдається не всім.

Для студентки Першого Київського медичного колледжу Олени Голіченко ЗНО не в новинку. Вона вже здавала тест перед тим, як вступити до коледжу. Але через нововведення змушена пройти його ще раз, адже зараз результати минулих років не дійсні. Дівчина вже знає, як впоратися з нервами, під час розмови усміхається та жартує. Але папірці з тестами, які Олена час від часу перегортає у руках, видають легке хвилювання. Згодом дівчина таки зізнається, що тест здавати страшно, щоправда, не так, як раніше.

«Сьогодні вже не так страшно, але трохи нервую, – ділиться Олена. – Хоча, коли дивлюся на школярів, то розумію, що їм психологічно складніше. На відміну від них, я вже знаю, що таке ЗНО, які в ньому підводні течії. Але з іншого боку вони мають свіжі знання, нещодавно вийшли зі школи, де все це проходили, а мені доведеться пригадувати. Головне – вчасно зібратися, змусити себе взяти тести до рук. Спочатку взагалі не зрозуміло, що тебе питають, але починаєш вчитуватися і вже розумієш, що якісь відповіді ти знаєш. Треба зібратися з силами, відкинути зайві думки і все вийде. Сьогодні на ніч за студентською традицією клала підручник під подушку, щоб нібито краще запам’ятати, але знаю, що головне – це знання, які ти здобув у школі, та вдосконалював. Їх – ніщо не замінить».

«ШКОЛА НЕ ДАЄ НЕОБХІДНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВСТУПУ У ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД»

Для учениці 71-ї школи Марти Ковтанюк це – перше тестування. Дівчина впевнена: власні знання, а також настанови вчителів допоможуть їй вдало пройти це випробування.

«Вчителі часто розповідали нам про сам тест, радили, як краще організувати роботу, щоб все пройшло успішно. Деякі навіть залякували. Казали, що не треба брати воду, раптом розіллється на бланк. Також не можна тримати біля себе навушники та телефон, можуть запідозрити у списуванні. Взагалі, я рада, що день іспиту нарешті прийшов. За три години я буду вільна і більше не доведеться готуватися та нервувати», – усміхається Марта.

Мама Марти пані Тетяна – викладач Київського політехнічного університету. Як з позиції матері, так і з позиції викладача жінка давно помітила, що шкільної освіти в Україні недостатньо для складання тесту.

«Я вважаю, що школа не дає необхідних знань для вступу у вищий навчальний заклад. Ось українська мова у нашій школі непогана, але з математикою є проблеми, довелося займатися додатково. Наша школа з англійським ухилом. Іноземні мови йдуть добре, а ось фізика – просто на нулі. Це дозволяє дітям вступити у гуманітарні виші, але закриває дорогу в технічні. Ми хотіли в КПІ вступати, але знань з фізики не вистачає. І проблема не в тому, що ми не довчили, багатьох речей просто не викладали. Особисто я в свій час закінчила сільську школу і могла вступити в кращі університети країни. Звісно, рівень викладання був нижчий, ніж у столичних закладах, але знань вистачало. Проблема у вчителях. Деяким просто не цікаво працювати з дітьми, вони не прагнуть їх чомусь навчити і учні самі втрачають інтерес. А часто молоде покоління треба просто змушувати запам’ятовувати, хай вони і будуть противитися, але потім подякують», – розповідає пані Тетяна.

«Я ГОТУВАВСЯ ПРОТЯГОМ РОКУ, ЩОДНЯ ВЧИВ ЗРАНКУ ДО НОЧІ»

11-класник тієї ж 71-ї школи Михайло Васильчук поряд з колегами тримається впевнено, але скаржиться, що самі викладачі часто лякають тестуванням майбутніх студентів, що аж ніяк не покращує їх результат.

«Коли я здавав пробне тестування, то вчителі, які були присутні на тесті, постійно повторювали, що якщо ми не здамо справжній тест, то наше життя закінчиться і ми прожили його дарма. Після такого бути спокійним дуже складно. Тим не менш, у своїх знаннях я впевнений. Не кажу, що здам на 200 балів, бо тест має ще й елемент везіння. Всього знати не можна, але можуть трапитися ті речі, які знаєш, а можуть і навпаки, це мов лотерея. Я готувався протягом року, щодня вчив зранку до ночі. Вчора вирішив зробити собі вільний день: відпочивав, відсипався, набирався сил. Думаю, це зараз стане у пригоді», – каже Михайло.

«ТЕ, ЩО ТЕСТ ПЕРЕНЕСЛИ НА КВІТЕНЬ, ЗДАТИ НАМ НЕ ЗАВАДИТЬ»

Цьогорічне тестування має багато нововведень: дворівневі тести з математики, української мови та літератури, зміни у системі визначення результатів, визнання недійсними сертифікатів попередніх років. Також ЗНО починається значно раніше, ніж у минулі роки. Якщо до цього випускники здавали усі тести у червні, то тепер українську мову перенесли на квітень. Думки абітурієнтів з приводу змін часу тестування розділилися.

«Дуже погано, що тест тепер перенесли на квітень, – скаржиться Михайло Васильчук. – Думаю, це навіть навмисне зробили для того, щоб менше учнів могли стати студентами, адже хочуть скоротити кількість вишів. Ми ще не пройшли весь матеріал, до того ж, цього року нам обіцяли складніше тестування, ніж минулого».

 «Те, що тест перенесли, здати нам не завадить. – наполягає Марта Ковтанюк. – Все одно треба було готувати увесь матеріал, повторювати все. Коли ти це будеш робити, – зараз чи через місяць,  – вже не важливо. Не думаю, що на результат вплинуло б те, що я здавала б тест у червні. Зусилля, які я доклала до цього, не змінюються».

До слова, інші тести абітурієнти здаватимуть у звичний для себе час – з 3-го по 26-те червня. Українську мову змушені були провести раніше, бо наразі її поєднали з Державною підсумковою атестацією та зробили обов’язковою для усіх учнів, не залежно від того, планують вони ставати студентами, чи ні.