Голубограма на пам’ять

Дитячі спогади з їхнім бунтарством, відчайдушністю, наївністю і вірою, час, коли слово тинейджер не було ще відоме, а поголовне захоплення, звичайно, переважно хлоп’яче, голубами, і як наслідок — прогулювання уроків, вихідні — на пташиному ринку, збережені від нез’їдених сніданків гроші — на голубів, потім бігання дахами, азартні голубині гони — все це кураж післявоєнного дитинства. Дорогою на Чорну гору до київського голубовода-селекціонера, заступника голови товариства «Птахівник» Сергія Кравченка мій напарник Сергій П’ятериков пригадав і своє дитяче захоплення від залучення до цікавого життя в 50-ті роки минулого століття, по суті, біля голубника: «Ми, 10-річні хлопчаки, навіть не знали, як краще побудувати голубник, нагодувати птахів. Просто знайшли у дворі закуток, де був сарай, щось спорудили і натикали туди диких голубів, дикунів, як ми їх називали. Сидіти біля цього «голубника», відчуваючи себе майже 17-річними, а значить — дорослими, заряджати один одного упевненістю, що ми такі ж сильні, розкріпачені, розкуті, загалом, ми дуже подобалися самі собі. По суті, зрозумів, коли виріс, — наш порив був усього на всього відгомоном загальної або майже загальної пристрасті — мати своїх голубів. Тоді з’явилося багато повноцінних голубників у Києві, що додавали деякого післявоєнного шику, будили фантазію, відводячи від бідності побуту в далекі далечіні, де все, що не побажаєш, обов’язково збудеться».

З ДАВНІХ-ДАВЕН ГОЛУБИ ЖИВУТЬ ПОРУЧ ІЗ ЛЮДЬМИ, ЯК СПРАВЖНІ СВІЙСЬКІ ПТАХИ. І, ЗВИЧАЙНО, ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ Й ЗВИКАЮТЬ ДОВКІЛЛЯ.  ЯК, ПРИМІРОМ, ТІ, ЩО МЕШКАЮТЬ У ГОЛУБ’ЯТНИКУ, НА ВУЛИЦІ РЕВУЦЬКОГО В АВТОМОБІЛЬНОМУ ПАРКІНГУ

Прочитавши перелік в оцінному аркуші допущених до змагань, навіть спочатку не зрозуміла, про кого ж ідеться. Оцінювалося все: голова, очі, віко, дзьоб, восковиця, шия, крила, хвіст, ноги, постава, колір, блиск, лиск, масть, структура, оперення, корпус, груди, надхвістя, підхвістя, спина, плаття, льотні якості, а ще жвавість, рухливість, веселість, воркування. Звичайно, це все про голубів. Мабуть, не кожна модель пройде такі тести.

ЩЕ ЗДАВНА ЛЮДИ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ГОЛУБІВ, ЯК ПОШТАРІВ. А ЗОВСІМ НЕДАВНО ЇХНІ ЗДІБНОСТІ ВИКОРИСТОВУВАЛИ НАВІТЬ У ШПИГУНСЬКИХ ЦІЛЯХ, ПРИКРІПЛЮЮЧИ НА НИХ НЕВЕЛИЧКІ ФОТОКАМЕРИ

— У нашому добровільному товаристві 150 ентузіастів-селекціонерів, існують ще різні товариства — спортивні, інтер’єрні... Нас об’єднує Асоціація голубоводів України. Моя ж пристрасть — вроджено-спадкова, я народився, — розповів господар голубів пан Сергій, — а голуби вже були у батька, він мене і залучив. Природно, мій інтерес зараз вже глибший, все селекційно орієнтовано, а значить — і знання біології птахів увесь час поповнюються. З особистого життя голубів можу розповісти багато цікавого, і ця історична різнобарвність, упевнений, і вас захопить, адже не всі знають, що голуби приручені людиною в Єгипті близько 5 тис. років тому. І не дивно, що, мабуть, там же, в Єгипті, людина вперше зуміла використати міцну прихильність голубів до свого житла, їхні прекрасні льотні якості і здатність добре орієнтуватися. Єгипетські мореплавці, повертаючись до рідних берегів, квапилися повідомити про прибуття в місто за допомогою пернатих зв’язківців — голубів. Невідомо точно, з якої відстані від оселі випускалися голуби, але, безперечно, вона була значною, і випущені над морем голуби упевнено знаходили шлях додому. Поштові голуби в давнину часто були єдиним засобом зв’язку із зовнішнім світом для жителів міст, обложених ворогами. В ті часи за хорошого поштового голуба платили дуже великі гроші. Відомий такий факт: 1249 року французький король висадився на чолі хрестоносців на єгипетський берег, голуби доставили про це повідомлення, що вельми послугувало у боротьбі з ворогом. Широке розведення поштових голубів відновилося на початку ХIХ століття, в Бельгії виникло перше товариство голубоводів. 1820 року відбулися перші призові змагання голубів у Парижі. Практичне значення поштових голубів у той час навіть дивує — їх із успіхом застосовували і для ділових комбінацій. Говорять, що солідний лондонський банкір на три дні раніше, ніж англійський уряд дізнався про поразку Наполеона при Ватерлоо і зумів завчасно скупити за низькою ціною цінні папери. Щасливу для нього звістку доставили поштові голуби.

КОЛИСЬ ГОЛУБ’ЯТНИКИ В КИЄВІ БУЛИ ЧИ НЕ В КОЖНОМУ ДВОРІ. ХОЧ І ЗНАЧНО МЕНШЕ, АЛЕ МОЖНА ПОБАЧИТИ ЇХ Й СЬОГОДНІ. ЦЕЙ НАЛЕЖИТЬ ВІДОМОМУ КИЇВСЬКОМУ ГОЛУБІВНИКУ СЕРГІЮ МИХАЙЛОВИЧУ КРАВЧЕНКУ. НА ЗНІМКАХ — ВІН САМ...

У 1890 році було створено Київське товариство голубиного спорту, воно видавало спеціальний журнал «Вісник голубиного спорту». Вже в перший рік організації її члени мали 277 голубів, що літали на відстані понад 200 верст, а були й такі, що впокорювали і понад 400 верст.

— Скільки у вас голубів? — цікавлюся у господаря, навіть не здогадуючись, що у голубоводів це погана прикмета — підраховувати своїх голубів, але Сергій Михайлович показав нам усіх: і павиних, і миколаївських, і ще якихось. Заворожено дивлячись на павині хвости красенів, здивувалася — ці аристократичні шиї, їхні особливі граціозні рухи, царська постава. Та воно й не дивно — якщо хвіст звичайного голуба має 14 рульових пір’їн, то у павиного кількість досягає 30—42. Вони й утворюють віяло, мереживне та порізане. Коли він залицяється до голубки, то закидає голову так сильно, що вона майже торкається хвоста. Їхньою батьківщиною вважається Індія.

...ЙОГО ВЕЛЬМИ ПОРОДИСТІ ПТАШКИ

— Уточніть, розмови про особливу голубину вірність — це міф?

— Так, більшою мірою, хоча пари трапляються і стійкі, — уточнює пан Сергій. — У мене є парочка з непростою долею. В центрі Києва ви, мабуть, не раз спостерігали метушливі пропозиції заповзятливих ділків: спочатку погладити голуба, потім сфотографуватися з ним. На все, природно, свій тариф. Якщо хочете мою думку, людини, яка любить голубів, природу — це бізнес браконьєрів, жорстокий і цинічний. Вони купують на ринку голуба гривень за 40, підрізують йому крило і промишляють з калікою. Птахи часто не годовані, без води, на ніч їх залишають будь-де, у будь-якому сараї, домовившись із двірником. Одного такого, що гинув, підібрав на Михайлівській площі. Назвав його Міх-Міх, а потім пішло — Мойша, Майкл, Мікаель, щодня народжуються все нові похідні від Михайлика. Підібрав біля арки Дружби народів ще одну каліку — Луїзу, теж поранену. Травму Міха вилікував — вищипнув залишки його пір’я в місці підрізу й у нього виросло нове перо, а ось Луїзу врятувати не вдалося. Купив моєму оновленому женихові нову голубку Лізу. Побудував їм особистий парківник, і все злагодилося. Тепер у них троє дітей. Моїх павиних красенів часто замовляють на весілля, різні торжества, а за моїми миколаївськими хмарорізами любить спостерігати вся дітвора з вулиці.

— Я помітила при вході до вашого приватного будинку чудовий ландшафтний скверик із газонами, трояндами, ялиночками. Ваша ініціатива?

— Почав я, — підтвердив співрозмовник. — Люблю, аби довкола було красиво і своїми руками спрацьовано. Потім ідею підхопили мешканці будинку навпроти, нас усіх це дуже об’єднало і здружило.

...ТА НЕВЕЛИКА ЧАСТИНА НАГОРОД, ЯКІ ВОНИ ПРИНЕСЛИ СВОЄМУ ГОСПОДАРЮ

Поки ми базікали біля вітрячка, виконавець і автор його, природно, пан Сергій, усі, хто проходив вулицею, з ним віталися — поважають, схоже. Цей двір якось зайняв перше місце серед доглянутих київських дворів. Голуби теж внесли свій вклад до озеленення, справедливості задля додам. Голубиний послід — поза конкуренцією. Все присмачено ним.

— Дачники у мене його теж випрошують, а натомість привозять молоко, — признався голубовод. — І ще дуже важлива деталь для дачників: голубиний послід — отрута для кротів. Здавалося б, ці підземні паскудники не бояться нічого, а ось варто посипати в нірки або десь поруч голубиний привіт — зникнуть ураз. До речі, подивіться на мій соняшник — 4,5 метри вимахав теж. Любить голубиний десерт.

— Якби ви складали голубограму сьогодні, що б побажали всім і кожному окремо?

— Звичайно миру, зокрема і з самим собою.

Заручившись обіцянкою, що й нам теж дадуть трохи посліду, розпрощалися, відчуваючи мир у душі. Не інакше як голуби налаштували на легку хвилю.

Ми ж зустрінемося, коли захочемо, і бродитимемо, втоми не знаючи. У нашій справі — головне настрій і зручне взуття.

Ми готові.