Гротеск для «розширеної свідомості»
Дмитро Кисельов про мюзикл «Тузла»
У свою чергу, режисер театру «Сузір’я», на сцені якого планується постановка «Тузли», Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, висловив «Дню» свою позицію з цього приводу: «Нашому колективу здалася цікавою ідея постановки мюзиклу «Тузла». Це привід показати, що театральною мовою можна говорити на «злобу дня». Важко сказати, якими силами це буде втілено у життя, адже не секрет, що питання фінансування завжди стоїть гостро. Можливо, спочатку це буде ескіз — репліка про ситуацію, яка хвилює багатьох українців».
«День» завжди з великою цікавістю ставився до ініціатив Дмитра Кисельова, але ця, м’яко кажучи, викликала здивування. Ми вирішили задати тележурналісту декілька запитань.
— Рік тому мюзикл «Норд-Ост» перетворився на трагедію. Ви ж хочете з драми зробити мюзикл. На який результат ви очікуєте на виході?
— Мюзикл «Норд-Ост» був дуже світлим і його перетворили на трагедію ззовні. І мюзикл «Тузла» буде світлим мюзиклом. Але є люди, які готові перетворити ситуацію з Тузлою на трагедію ззовні. Художній метод, що використовується в цьому разi — доведення до гротеску дій двох країн. Бо Росія так любить Україну, що готова задушити її в обіймах, і ця неконтрольована «ерекція» греблі виглядає досить грубо і, м’яко кажучи, двозначно. Що стосується України, то Україна начебто готова воювати. Принаймні, судячи з опитувань громадської думки: наприклад, 68 % мешканців Донецької області готові воювати за Тузлу. (Проте, за даними опитувань Центру ім. О. Разумкова, проведеного з 15 до 21 жовтня серед 2013 респондентів у 118 населених пунктах у всіх регіонах України, понад 75% українців виступають проти вирішення конфлікту в Керченській протоці збройним шляхом; за застосування воєнної сили для захисту територіальної цілісності України висловилося лише 5,6% учасників опитування. У Росії, до речі, 82 % опитаних Радіо «Эхо Москвы» заявило, що вважає наявність Тузли в складі Російської Федерації більш важливим, ніж добросусідські стосунки між Росією та Україною. — Ред. ) Воювати — значить убивати. А в мюзиклі є два художні образи, які, як мені здається, досить гротескно і водночас самоіронічно щодо кожної сторони дають уявлення про те, що відбувається. Ситуація навколо Тузли — досить складна. І мені здається, що художні образи завжди допомагали вирішити конфліктну ситуацію і дозволяли трошки відірвати погляд від землі та піднести його до неба. Що, наприклад, і робить у мене героїня наприкінці мюзиклу, коли дізнається про те, що українські прикордонники можуть і відійти (принаймні таке питання розглядається), і начальник прикордонної застави, який подарував їй бінокль, також повинен буде скоритися обов’язкові і відійти (обов’язок є вищим за почуття — як у класичному мюзиклі). Вона розуміє, що її дії начебто знецінено. Єдине, що в неї залишається, — це згаданий бінокль у руках. І вона лягає на землю, на спину і — вже наприкінці дня — повертає свій бінокль до зірок у пошуках Бога. Хотілося б, щоб ми також відірвалися від наших вузьких уявлень і зрозуміли, що світ, загалом, точно більший, аніж конфлікт навколо острова Тузла.
— А ви вважаєте, що гротеск у даній ситуації все ж таки доречний?
— Абсолютно. Чому ні? Гротеск — це начебто метод філософії; доведення до абсурду для того, щоб зрозуміти тенденції. Це просто метод мислення. Чому ж ми повинні відмовлятися від різних методів мислення?
— А як ви ставитеся до жартів, на кшталт жарту глави адміністрації президента Росії Олександра Волошина з приводу бомбардування Тузли?
— Жарти бувають вдалі і невдалі. Потрібно мати достатнє почуття гумору та широту свідомості, щоб зрозуміти — ну, невдалий жарт. Але сприймати його всерйоз — це ще безглуздіше, ніж безглуздо пожартувати.
— У вас фігурує образ «русича». Звідки взявся цей образ?
— Русич — це такий билинний образ.
— Хто він?
— Русич — екскаваторник. Оскільки лібрето побудоване за класичними канонами (там збережено єдність часу, місця та дії; «обов’язок є вищим за честь» і подібне), то доречно використати такі алегоричні слова й образи — «остров’янка», «русич» і подібне.
— Нещодавно в нашій газеті було опубліковано думку філософа Сергія Кримського. Він нагадав, що Таманський півострів, із якого будівельники греблі загрожують українським кордонам, входив до складу території стародавньої Тмутаракані і тут, за свідченням «Слова о полку Ігоревім», «похитнувся, як знамення бід, які охопили слов’янські землі, сумнозвісний Тмутараканський Бовван, і міфічна Жля понесла палаюче вугілля Руссю». Сергій Борисович радить замислитися над цими символами. А що ви могли б сказати з цього приводу? І що ви знаєте про саму Тузлу?
— Я поважаю Сергія Борисовича Кримського. Він — видатний філософ. Але історичні паралелі не завше доречні. Скажімо, Карабаський конфлікт оплутано нашаруваннями історичних паралелей і суперечок, і вони нікому не допомагають. Бо в кожного своя історична правда. Я б зараз не став копирсатися в цьому, просто вийшов би на більш продуктивний рівень далекого майбутнього. Особливістю продуктивного мислення є фокусування в майбутньому. Тобто ми дивимося, що ми можемо зробити, а не що ми або хтось із наших предків накоїв. Подивімося прагматично, що кожен із нас може зробити для поліпшення ситуації. Ось і все. Мені здається, що таке мислення більш продуктивне.
Україно-російські стосунки — досить об’ємні і вони точно більші, аніж острів Тузла та конфлікт навколо нього. І зараз двi сторони зазнаватимуть серйозних утрат у цих стосунках. І не виграє ніхто. Мені дуже сподобалося у вашій же газеті інтерв’ю колишнього міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, суть якого зводиться до того, що треба відмовитися від військово-політичного мислення в цьому питанні. Блискуче! Я просто аплодую.
— Все ж таки — на яку глядацьку реакцію, на якого глядача ви розраховуєте?
— Я розраховую, що на мюзикл прийдуть люди з розширеною свідомістю.
