Ілля РЄЗНIК: «Криза торкнулася тих, у кого творча імпотенція»
Він автор кількох книг. Його есе «Алла Пугачева и другие» стало бестселером. За декілька місяців розійшовся тираж збірки «Избранное. Стихи, поэмы, песни, молитвы, посвящения». Ілля Рахміельович — високий, ставний і елегантний. Він — «світський лев» з очима втомленого сенбернара. Перед глядачами Рєзнік жодним мускулом не покаже, як змучився в нових черевиках. Тільки серед своїх може плюнути на умовності, з’явившись у смокінгу і в одних шкарпетках на званій вечері.
До вершини слави він йшов повільно, крок за кроком. Народився 4 квітня 1938 року, корінний ленінградець. Пам’ятає блокаду і як взимку 1942 їх вивезли під бомбардуванням на катері по Ладозі. Евакуацію прожив у Свердловську. В шкільні роки був сором’язливим довгов’язим хлопчиною. Писав вірші, але нікому їх не показував. Звик обходитися малим. Чотири роки не міг вступити до театрального інституту. Потім усі роки навчання прожив із бабусею на 22 карбованці стипендії та її 29 карбованців пенсії. Перші літературні проби молодого таланту підтримав Іраклій Андронников, сказавши: «З тебе будуть люди!»
Сьогодні Ілля Рєзнік — культова персона російської естради. Його вважають найбагатшим автором. «Пугачовський період у моїй творчості вже закінчився, а я — чоловік не просто в розквіті років, але й розквіті творчих сил. Вирішив ризикнути і виростити нову Примадонну», — говорить він. Нинішня протеже хітмейкера — Олена Вілючинська. Для неї пан Рєзнік не пожалів цілих шість пісень. Співачка приїхала підкоряти Москву декілька років тому з Далекого Сходу. На престижних конкурсах «Ранкова зірка» і «Москва — Ялта — транзит» провалилася. Яких струн душі вона зуміла торкнутися в пана Рєзніка — невідомо. Але, на всяк випадок, запам’ятаємо це ім’я.
— Економічна криза пройшла, немов цунамі. Маса студій звукозапису оголосили себе банкрутами, артисти відміняють концерти. Чи торкнулася криза вас?
— Я до шоу-бізнесу ніякого відношення не маю. Криза торкнулася тих, у кого творча імпотенція. Думаю, що просто зникне «піна»: артисти-одноденки, вигодувані й зрощені на грошах, із талантом на гріш. Залишаться працювати лише професіонали. Сподіваюся, нарешті підуть у небуття виступи під фонограму. В Москві як було два великих клани — Ігоря Крутого і Сергія Лісовського, — так і залишилися. Вони визначають комерційну політику. Я живу сам по собі. Ні від кого не залежу.
— Ви розширюєте географію своїх співавторів. Тандем із киянином Олександром Злотником — це всерйоз і надовго чи разовий експеримент?
— Наше перше спільне дітище — «Ночь золотых дождей». Його виконує Тетяна Нєдєльська, солістка ансамблю «Новий день» під керівництвом Яна Табачника. Коли я почув музику Злотника, то назвав його Королем вальсу. Олександр мені близький за духом. Ми давно знайомі. А ідея попрацювати разом народилася цього літа на «Слов’янському базарі», де я очолював журі, а він, як віце-президент корпорації фестивалю, займався всіма організаційними питаннями. Ми разом хочемо написати спільний альбом для Філіппа Жмахера, якого продюсує Злотник. Цього співака з Сербії вже можна назвати «вашим», працює на українській естраді.
— В одному з інтерв’ю ви сказали, що в СНД справжніх поетів-піснярів усього чоловік десять, а в Україні взагалі один Юрій Рибчинський. Дивно, адже нині багато хто «пече» пісні. Ваші ряди не поповнилися?
— Римування і написання текстів до пісень — речі різні. В пісні має бути гармонія музики і тексту. До зустрічі з Пугачовою і мною Раймонд Паулс написав лише дві популярні речі: «Синий лен» і «Листья желтые». А після нашої співпраці став просто великим композитором. Ми перестали працювати разом, і він не написав жодного шлягеру, крім «Пиккадилли». І це за 9 років! Розмови про те, що мітить у крісло президента Латвії й не вистачає на творчість часу — нісенітниця. Політикою він завжди цікавився. Музику ж він до цього дня складає. Ось лише шедеврів не чути. Для Лайми написав разом із Михайлом Таничем 15 пісень і всі не запам’яталися. Я Раймонда люблю за минуле.
Історично склалося, що піснярів скрізь лаяли. Не приймали до Спілки письменників. А естраду десятиріччями вважали чимось третьосортним. Покійному Леоніду Дербеньову говорили прямим текстом, що поки не заплатить «мішок грошей», йому не бути в Спілці. Я також не перебуваю в їхніх рядах і щасливий.
Юрій Рибчинський — мій друг і також пише хіти. Тому він № 1 в Україні. Його тексти не підвладні часу. Це не комплімент, а чиста правда.
— Сьогодні ви більше допомагаєте молодим, а на «зірок» зовсім махнули рукою?
— «Зірки» вважають, що ми їм зобов’язані писати шлягери, а вони заробляти шалені гроші. Ділитися прибутком абсолютно не хочуть. Я 25 років писав безкоштовно, а тепер набридло. В часи СРСР жив за рахунок авторського права і був заможною людиною. Сьогодні я за місяць отримую стільки, скільки «зірка» за декілька хвилин виступу на концерті. Аллі Пугачовій написав близько 100 пісень. Вона мені жодної копійки не заплатила. За останні тексти запропонувала смішну суму, посилаючись на кризу і важке матеріальне становище. Стало сумно і смішно. Взяв і просто подарував їй дві пісні «Я тебя боготворю» і «А ты не знал».
Мені завжди цікаво працювати зі свіжою «кров’ю». Коли я починав із так званими нинішніми «зірками», вони ними не були. Алла Пугачова на розігріві в Олега Лундстрема виступала. Лайма Вайкулє взагалі співала в ресторані, в підвалі. Філіппа Кіркорова десять років тому я вивів на сцену ще студентом музичного училища. Він, на відміну від дам, вдячний хлопчик і пам’ятає, хто йому допоміг. Співає понад 20 моїх пісень. Це все підтекстовки на болгарську, ізраїльську та ірландську музику. Крім Філіппа та Володі Преснякова, із «зірок» більше ні з ким вже не працюю.
На моєму останньому творчому вечорі виступали: Катя Лель, Олена Вілючинська, Сабіна. Стараюся щоразу знаходити нових і цікавих співаків.
— Гроші стали причиною розриву з Лаймою Вайкулє і Любов’ю Успенською? Вони стверджують, що ви дуже дорого ціните свою роботу.
— Лайма не захотіла укладати зі мною контракт, звикла все задарма одержувати. В ньому ми з Р. Паулсом обіцяли їй писати щороку по 10 пісень. Вона документально нічого не хоче оформляти. Як оцінити «Вернисаж», «Скрипач на крыше», «Еще не вечер» або «Я за тебя молюсь»? Я своїми подарунками зробив їй долю, і вона стала заможною жінкою. Л. Успенська за пісню «Кабриолет» заробила 2,5 млн. доларів.
Що означає «дорогий автор»? Френк Сінатра за пісню «Мій шлях» заплатив 1 млн. доларів Полю Анкі. А наші співаки хочуть за 500 або 1000 доларів, щоб я робив їм кар’єру. Мої вірші безцінні! Повинна бути договірна система. Кожна зі сторін одержує свій відсоток за роботу.
— На вашому репертуарі засяяла Алла Пугачова...
— Про Аллу Борисівну сьогодні я не хочу говорити. Вона вчасно народилася. Її пісні несли бунтарський дух, те, чого не вистачало нам усім. Пугачовій писали прекрасні автори: Дербеньов, Зацепін, Тарівердієв. І ми з Паулсом постаралися. Пісні «Маэстро», «Старинные часы», «Без тебя, любимый мой» стали нашою естрадною класикою. Алла як співачка — просто геніальна! В нас були теплі, дружні стосунки. Про хороше не забуваю. Ми працювали однією командою. Я не можу їй пробачити того, що не з’явилася на мій ювілей. Вона потім телефонувала, посилалася на втому, вибачалася. Але я б на милицях до неї прийшов. Тема неприємна, облишимо...
— Філіпп Кіркоров за манерою поведінки став нагадувати свою «зіркову» дружину. Характер зіпсувався чи переросте?
— Він під її впливом. Часом навіть уловлюю пугачовські інтонації. Не даремно кажуть: «Чоловік і жона — одна сатана». Всі артисти не янголи! Іноді скандалом знімають стреси. Перевантаження все-таки великі, а часом їх просто заносить — живі люди з достоїнствами і недоліками.
— Наші виконавці стали частіше їздити на гастролі за кордон, але на їхні концерти ходять переважно емігранти. На конкурсі «Євробачення» також перемог не видно. Скільки нам потрібно часу, щоб стати врівень із їхніми «зірками»?
— Ми відстаємо в естрадній музиці за всіма статтями років на 15. У нас своє мовне середовище й менталітет. Усі розмови про підкорення Заходу нашими виконавцями — неадекватна реальність. Вони виступають перед російськомовною публікою. На нас ніхто ніде не чекає. Це підтверджує і конкурс «Євробачення». Хвалитися немає чим: 9-, 17- і 15-те місця — ось наші результати за три рази участі. Навіщо їхати за три моря, коли вдома їх люблять і розуміють? Потуги співати іноземною — глухий кут. Копія — завжди підробка. Треба підтримувати свою культуру.
— Бог із ними, «зірками». Як до вас приходить Муза? Зненацька не застає?
— Ми з нею практично не розлучаємося. Це до графоманів або недалеких людей Муза з’являється несподівано. До професіоналів вона не спускається, вони її викликають. Поет не мучиться, а просто видихає вірші. Я, коли писав книгу «Избранное...», то просто отримував задоволення. До неї ввійшли дві поеми: «Двенадцать месяцев» та іронічна енциклопедія, де кожна літера розшифровується у віршах. А також молитви, сонети й присвячення. Її оформив художник Юрій Купер. Створення ж текстів до пісень — ось це кривава та невдячна робота.
— Кому першому читаєте свої нові твори?
— Нікому, сам відчуваю: добре чи погано. Домашні завжди критикують. Я їх не слухаю.
— Кажуть, що ви на спір можете за декілька хвилин скласти частівку. Правда чи перебільшення?
— Я людина куражиста. Якось відпочивав із сім’єю в Піцунді. Спека, море, нудьга. Побився об заклад із письменником Леонідом Жуховицьким, що за два дні напишу 100 частівок. На кожний сніданок, обід і вечерю приносив по 20—30 штук. Виграв! Після того випадку випустив навіть дві книги. Одну видав у Америці, а другу в Росії (видавництво «Вагриус»).
— Ілля Рахміельович, ви чоловік показний, жіночою увагою напевно не обділені...
— Хвалитися своїми жіночими перемогами не пристало чоловіку. Я — багатодітний батько. Всім своїм дітям допомагаю. Мій перший шлюб розпався. Від нього залишилися дочка Аліса та син Максим. А в Одесі живе позашлюбний 18-річний син Женя. З нинішньою дружиною познайомився в Узбекистані. Вона була танцівницею і балетмейстером групи «Садо». А я писав сценарії. В 1983 році ми одружилися. В нас росте син Артур. Йому вісім із половиною років. Сім’я розкидана по світу. Дочка вчиться в університеті на факультеті мистецтв і живе в Берліні. Дружина Муніра з Артуром в основному в Лос-Анджелесі. А ми з Максимом мешкаємо в Москві. Він у мене журналіст, виступає в передачі «Акули пера». Допомагає підготувати фестиваль «Москва — Єрусалим». Ми з ним працюємо і як співавтори мультмюзиклу.
— Ви забобонна людина?
— В мене багато «примочок». Ніколи не беру телефонну трубку лівою рукою. Якщо забув щось і доводиться повертатися, то обов’язково дивлюся в дзеркало. Читаю гороскопи. Я за знаком зодіаку Овен. Це скажу вам — характер! Овни: Гаррі Каспаров, Алла Пугачова, Євген Болдін (екс-чоловік Примадонни). Всі ми не любимо сидіти склавши руки, імпровізуємо. Ставимо мету і домагаємося її здійснення. То любимо, то ненавидимо. Заради друга я готовий на будь-які жертви. Але якщо він мене хоч одного разу зрадить, то вже ніколи не пробачу.
— З’явилася нова мода: всі наші знаменитості купують житло за кордоном. В Америці ви живете на віллі?
— В мене немає нерухомості за кордоном. У Лос-Анджелесі наймаю невеликий будиночок. Зовсім не хороми.
— Коли вже ми заговорили про моду: костюми-то хоч від кутюр купуєте?
— Люблю красивий, практичний і зручний одяг. Заходжу до магазину і купую річ, яка сподобалася. На лейби не дивлюся. В мене років 10 є концертний сюртук від Слави Зайцева. Річ — добротна, вовняна і жахливо жарка.
Зате краваток маю видимо-невидимо, найекзотичніших розцвіток. Після ювілею їх стало ще більше й з’явилася нова колекція годинників. Один швейцарський ніяк не міг завести, подумав, що браковані подарували. Показав майстру, а в нього очі трохи на лоб не полізли. Виявилося, що вони унікальні, самі заводяться, протиударні, з масою наворотів і коштують 31 тис. доларів. Поклав у банк від гріха подалі, на «чорний день».
№238 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Він автор кількох книг. Його есе «Алла Пугачева и другие» стало бестселером. За декілька місяців розійшовся тираж збірки «Избранное. Стихи, поэмы, песни, молитвы, посвящения». Ілля Рахміельович — високий, ставний і елегантний. Він — «світський лев» з очима втомленого сенбернара. Перед глядачами Рєзнік жодним мускулом не покаже, як змучився в нових черевиках. Тільки серед своїх може плюнути на умовності, з’явившись у смокінгу і в одних шкарпетках на званій вечері.
До вершини слави він йшов повільно, крок за кроком. Народився 4 квітня 1938 року, корінний ленінградець. Пам’ятає блокаду і як взимку 1942 їх вивезли під бомбардуванням на катері по Ладозі. Евакуацію прожив у Свердловську. В шкільні роки був сором’язливим довгов’язим хлопчиною. Писав вірші, але нікому їх не показував. Звик обходитися малим. Чотири роки не міг вступити до театрального інституту. Потім усі роки навчання прожив із бабусею на 22 карбованці стипендії та її 29 карбованців пенсії. Перші літературні проби молодого таланту підтримав Іраклій Андронников, сказавши: «З тебе будуть люди!»
Сьогодні Ілля Рєзнік — культова персона російської естради. Його вважають найбагатшим автором. «Пугачовський період у моїй творчості вже закінчився, а я — чоловік не просто в розквіті років, але й розквіті творчих сил. Вирішив ризикнути і виростити нову Примадонну», — говорить він. Нинішня протеже хітмейкера — Олена Вілючинська. Для неї пан Рєзнік не пожалів цілих шість пісень. Співачка приїхала підкоряти Москву декілька років тому з Далекого Сходу. На престижних конкурсах «Ранкова зірка» і «Москва — Ялта — транзит» провалилася. Яких струн душі вона зуміла торкнутися в пана Рєзніка — невідомо. Але, на всяк випадок, запам’ятаємо це ім’я.
— Економічна криза пройшла, немов цунамі. Маса студій звукозапису оголосили себе банкрутами, артисти відміняють концерти. Чи торкнулася криза вас?
— Я до шоу-бізнесу ніякого відношення не маю. Криза торкнулася тих, у кого творча імпотенція. Думаю, що просто зникне «піна»: артисти-одноденки, вигодувані й зрощені на грошах, із талантом на гріш. Залишаться працювати лише професіонали. Сподіваюся, нарешті підуть у небуття виступи під фонограму. В Москві як було два великих клани — Ігоря Крутого і Сергія Лісовського, — так і залишилися. Вони визначають комерційну політику. Я живу сам по собі. Ні від кого не залежу.
— Ви розширюєте географію своїх співавторів. Тандем із киянином Олександром Злотником — це всерйоз і надовго чи разовий експеримент?
— Наше перше спільне дітище — «Ночь золотых дождей». Його виконує Тетяна Нєдєльська, солістка ансамблю «Новий день» під керівництвом Яна Табачника. Коли я почув музику Злотника, то назвав його Королем вальсу. Олександр мені близький за духом. Ми давно знайомі. А ідея попрацювати разом народилася цього літа на «Слов’янському базарі», де я очолював журі, а він, як віце-президент корпорації фестивалю, займався всіма організаційними питаннями. Ми разом хочемо написати спільний альбом для Філіппа Жмахера, якого продюсує Злотник. Цього співака з Сербії вже можна назвати «вашим», працює на українській естраді.
— В одному з інтерв’ю ви сказали, що в СНД справжніх поетів-піснярів усього чоловік десять, а в Україні взагалі один Юрій Рибчинський. Дивно, адже нині багато хто «пече» пісні. Ваші ряди не поповнилися?
— Римування і написання текстів до пісень — речі різні. В пісні має бути гармонія музики і тексту. До зустрічі з Пугачовою і мною Раймонд Паулс написав лише дві популярні речі: «Синий лен» і «Листья желтые». А після нашої співпраці став просто великим композитором. Ми перестали працювати разом, і він не написав жодного шлягеру, крім «Пиккадилли». І це за 9 років! Розмови про те, що мітить у крісло президента Латвії й не вистачає на творчість часу — нісенітниця. Політикою він завжди цікавився. Музику ж він до цього дня складає. Ось лише шедеврів не чути. Для Лайми написав разом із Михайлом Таничем 15 пісень і всі не запам’яталися. Я Раймонда люблю за минуле.
Історично склалося, що піснярів скрізь лаяли. Не приймали до Спілки письменників. А естраду десятиріччями вважали чимось третьосортним. Покійному Леоніду Дербеньову говорили прямим текстом, що поки не заплатить «мішок грошей», йому не бути в Спілці. Я також не перебуваю в їхніх рядах і щасливий.
Юрій Рибчинський — мій друг і також пише хіти. Тому він № 1 в Україні. Його тексти не підвладні часу. Це не комплімент, а чиста правда.
— Сьогодні ви більше допомагаєте молодим, а на «зірок» зовсім махнули рукою?
— «Зірки» вважають, що ми їм зобов’язані писати шлягери, а вони заробляти шалені гроші. Ділитися прибутком абсолютно не хочуть. Я 25 років писав безкоштовно, а тепер набридло. В часи СРСР жив за рахунок авторського права і був заможною людиною. Сьогодні я за місяць отримую стільки, скільки «зірка» за декілька хвилин виступу на концерті. Аллі Пугачовій написав близько 100 пісень. Вона мені жодної копійки не заплатила. За останні тексти запропонувала смішну суму, посилаючись на кризу і важке матеріальне становище. Стало сумно і смішно. Взяв і просто подарував їй дві пісні «Я тебя боготворю» і «А ты не знал».
Мені завжди цікаво працювати зі свіжою «кров’ю». Коли я починав із так званими нинішніми «зірками», вони ними не були. Алла Пугачова на розігріві в Олега Лундстрема виступала. Лайма Вайкулє взагалі співала в ресторані, в підвалі. Філіппа Кіркорова десять років тому я вивів на сцену ще студентом музичного училища. Він, на відміну від дам, вдячний хлопчик і пам’ятає, хто йому допоміг. Співає понад 20 моїх пісень. Це все підтекстовки на болгарську, ізраїльську та ірландську музику. Крім Філіппа та Володі Преснякова, із «зірок» більше ні з ким вже не працюю.
На моєму останньому творчому вечорі виступали: Катя Лель, Олена Вілючинська, Сабіна. Стараюся щоразу знаходити нових і цікавих співаків.
— Гроші стали причиною розриву з Лаймою Вайкулє і Любов’ю Успенською? Вони стверджують, що ви дуже дорого ціните свою роботу.
— Лайма не захотіла укладати зі мною контракт, звикла все задарма одержувати. В ньому ми з Р. Паулсом обіцяли їй писати щороку по 10 пісень. Вона документально нічого не хоче оформляти. Як оцінити «Вернисаж», «Скрипач на крыше», «Еще не вечер» або «Я за тебя молюсь»? Я своїми подарунками зробив їй долю, і вона стала заможною жінкою. Л. Успенська за пісню «Кабриолет» заробила 2,5 млн. доларів.
Що означає «дорогий автор»? Френк Сінатра за пісню «Мій шлях» заплатив 1 млн. доларів Полю Анкі. А наші співаки хочуть за 500 або 1000 доларів, щоб я робив їм кар’єру. Мої вірші безцінні! Повинна бути договірна система. Кожна зі сторін одержує свій відсоток за роботу.
— На вашому репертуарі засяяла Алла Пугачова...
— Про Аллу Борисівну сьогодні я не хочу говорити. Вона вчасно народилася. Її пісні несли бунтарський дух, те, чого не вистачало нам усім. Пугачовій писали прекрасні автори: Дербеньов, Зацепін, Тарівердієв. І ми з Паулсом постаралися. Пісні «Маэстро», «Старинные часы», «Без тебя, любимый мой» стали нашою естрадною класикою. Алла як співачка — просто геніальна! В нас були теплі, дружні стосунки. Про хороше не забуваю. Ми працювали однією командою. Я не можу їй пробачити того, що не з’явилася на мій ювілей. Вона потім телефонувала, посилалася на втому, вибачалася. Але я б на милицях до неї прийшов. Тема неприємна, облишимо...
— Філіпп Кіркоров за манерою поведінки став нагадувати свою «зіркову» дружину. Характер зіпсувався чи переросте?
— Він під її впливом. Часом навіть уловлюю пугачовські інтонації. Не даремно кажуть: «Чоловік і жона — одна сатана». Всі артисти не янголи! Іноді скандалом знімають стреси. Перевантаження все-таки великі, а часом їх просто заносить — живі люди з достоїнствами і недоліками.
— Наші виконавці стали частіше їздити на гастролі за кордон, але на їхні концерти ходять переважно емігранти. На конкурсі «Євробачення» також перемог не видно. Скільки нам потрібно часу, щоб стати врівень із їхніми «зірками»?
— Ми відстаємо в естрадній музиці за всіма статтями років на 15. У нас своє мовне середовище й менталітет. Усі розмови про підкорення Заходу нашими виконавцями — неадекватна реальність. Вони виступають перед російськомовною публікою. На нас ніхто ніде не чекає. Це підтверджує і конкурс «Євробачення». Хвалитися немає чим: 9-, 17- і 15-те місця — ось наші результати за три рази участі. Навіщо їхати за три моря, коли вдома їх люблять і розуміють? Потуги співати іноземною — глухий кут. Копія — завжди підробка. Треба підтримувати свою культуру.
— Бог із ними, «зірками». Як до вас приходить Муза? Зненацька не застає?
— Ми з нею практично не розлучаємося. Це до графоманів або недалеких людей Муза з’являється несподівано. До професіоналів вона не спускається, вони її викликають. Поет не мучиться, а просто видихає вірші. Я, коли писав книгу «Избранное...», то просто отримував задоволення. До неї ввійшли дві поеми: «Двенадцать месяцев» та іронічна енциклопедія, де кожна літера розшифровується у віршах. А також молитви, сонети й присвячення. Її оформив художник Юрій Купер. Створення ж текстів до пісень — ось це кривава та невдячна робота.
— Кому першому читаєте свої нові твори?
— Нікому, сам відчуваю: добре чи погано. Домашні завжди критикують. Я їх не слухаю.
— Кажуть, що ви на спір можете за декілька хвилин скласти частівку. Правда чи перебільшення?
— Я людина куражиста. Якось відпочивав із сім’єю в Піцунді. Спека, море, нудьга. Побився об заклад із письменником Леонідом Жуховицьким, що за два дні напишу 100 частівок. На кожний сніданок, обід і вечерю приносив по 20—30 штук. Виграв! Після того випадку випустив навіть дві книги. Одну видав у Америці, а другу в Росії (видавництво «Вагриус»).
— Ілля Рахміельович, ви чоловік показний, жіночою увагою напевно не обділені...
— Хвалитися своїми жіночими перемогами не пристало чоловіку. Я — багатодітний батько. Всім своїм дітям допомагаю. Мій перший шлюб розпався. Від нього залишилися дочка Аліса та син Максим. А в Одесі живе позашлюбний 18-річний син Женя. З нинішньою дружиною познайомився в Узбекистані. Вона була танцівницею і балетмейстером групи «Садо». А я писав сценарії. В 1983 році ми одружилися. В нас росте син Артур. Йому вісім із половиною років. Сім’я розкидана по світу. Дочка вчиться в університеті на факультеті мистецтв і живе в Берліні. Дружина Муніра з Артуром в основному в Лос-Анджелесі. А ми з Максимом мешкаємо в Москві. Він у мене журналіст, виступає в передачі «Акули пера». Допомагає підготувати фестиваль «Москва — Єрусалим». Ми з ним працюємо і як співавтори мультмюзиклу.
— Ви забобонна людина?
— В мене багато «примочок». Ніколи не беру телефонну трубку лівою рукою. Якщо забув щось і доводиться повертатися, то обов’язково дивлюся в дзеркало. Читаю гороскопи. Я за знаком зодіаку Овен. Це скажу вам — характер! Овни: Гаррі Каспаров, Алла Пугачова, Євген Болдін (екс-чоловік Примадонни). Всі ми не любимо сидіти склавши руки, імпровізуємо. Ставимо мету і домагаємося її здійснення. То любимо, то ненавидимо. Заради друга я готовий на будь-які жертви. Але якщо він мене хоч одного разу зрадить, то вже ніколи не пробачу.
— З’явилася нова мода: всі наші знаменитості купують житло за кордоном. В Америці ви живете на віллі?
— В мене немає нерухомості за кордоном. У Лос-Анджелесі наймаю невеликий будиночок. Зовсім не хороми.
— Коли вже ми заговорили про моду: костюми-то хоч від кутюр купуєте?
— Люблю красивий, практичний і зручний одяг. Заходжу до магазину і купую річ, яка сподобалася. На лейби не дивлюся. В мене років 10 є концертний сюртук від Слави Зайцева. Річ — добротна, вовняна і жахливо жарка.
Зате краваток маю видимо-невидимо, найекзотичніших розцвіток. Після ювілею їх стало ще більше й з’явилася нова колекція годинників. Один швейцарський ніяк не міг завести, подумав, що браковані подарували. Показав майстру, а в нього очі трохи на лоб не полізли. Виявилося, що вони унікальні, самі заводяться, протиударні, з масою наворотів і коштують 31 тис. доларів. Поклав у банк від гріха подалі, на «чорний день».
№238 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
