Iнсулінова залежність

З пікетами «Ми — проти диктату відносно інсуліну» днями прийшли під МОЗ представники Міжнародної діабетичної асоціації України (МДАУ). Що стало продовженням уже досить бородатої теми вітчизняного й імпортного гормону. Нагадаємо, пристрасті розгорілися, як не парадоксально, саме коли Україна вирішила для себе проблему інсулінового дефіциту. За даними статистики МОЗ, до 1999 року (тоді, подолавши всі труднощі, в Україні нарешті почав працювати завод з виробництва інсуліну «Індар»), щорічно з державного бюджету витрачалося до 35 млн. доларів на закупівлю імпортного гормону. При тому, що впевненості в завтрашньому дні у діабетиків не було, і половині доводилося купувати інсулін за свої гроші. Зараз же навпаки — життєво необхідні ліки є у всіх регіонах, і навіть у надлишку — ендокринологи в листах на адресу МДАУ зізнаються, що часом їм навіть доводиться виймати флакони з упаковок, щоб усе вмістити в холодильник. «Діабетична» програма фінансується далеко не за залишковим принципом. На фоні, скажімо, туберкульозної, профінансованої на 33%, недостача у 20% не видається катастрофою.

Тим часом конфлікт діабетиків та чиновників нанівець не сходить. За словами Президента МДАУ Людмили Петренко, приписані вагітним, а також дітям та підліткам до 18 років імпортні інсуліни в багатьох регіонах з’являються тільки після пікетування Міськради. Та й то на місяць, до чергового бунту. В результаті діабетики вимушені занижувати встановлену їм денну дозу, що веде до серйозних ускладнень, а підлітків, які колються вітчизняним гормоном, міліція забирає як наркоманів (в українського виробника зручні шприц-ручки не передбачені). Керівник МДАУ в Ялті Валентина Коротка розповіла історію хворої, яку перевели з імпортного інсуліну на вітчизняний. Вона вже двічі впадала в діабетичну кому, втретє, говорять лікарі, — не виживе. Тепер їй доводиться купувати за свої гроші американський гормон. При тому, що в Національній програмі «Цукровий діабет» чітко сказано: держава безкоштовно забезпечує інсулінозалежних ліками високої якості. Крім цього, розповідають представники регіонів, після переходу на індарівську продукцію у діабетиків спостерігаються погіршення зору. У цьому офтальмологи бачать певну закономірність, про що, правда, не заявляють публічно.

Свого часу (та й зараз) подібні висловлювання Асоціації називали відверто лобістськими. Мовляв, граючи в компетентність, вони просто є в нашій країні рупором дистриб’юторів імпортних інсулінів. Зрозуміло, що Німеччина і США український ринок втрачати не хочуть. І тому їх представництва агітують МДАУ висловлюватися в стилі «вітчизняний гормон не пройшов клінічних випробувань», «ми — піддослідні кролики» тощо.

На сьогоднішній день на закупівлю імпортного інсуліну в бюджеті передбачено 14,5 млн. гривень проти 117,5 млн. — на український. За словами заступника Держсекретаря МОЗ Володимира Загороднього, запуск «Індара» зміг вирішити проблему соціальної нерівності діабетиків, половині з яких доводилося платити за гормон зі своєї кишені. Крім цього, вітчизняні інсуліни пройшли попередню перевірку шляхом випробувань у провідних клініках країни і відповідають усім фармакопейним вимогам. Відносно ж побічних ефектів, то ендокринологи знають: ускладнення бувають і з імпортними ліками, а існують навіть такі хворі, яким не підходить жоден вид інсуліну. Тим більше, говорить В. Загородній, дивує те, що вітчизняного виробника таким можна назвати з натяжкою — обладнання поставили з Німеччини, сировина закуповується там же, працюють за західною «рецептурою». Тут же знаходиться лише саме виробництво, що істотно економить валютні кошти і дозволяє не залежати від «ринкових вітрів».

До речі, відносно «вітчизняного імпорту» інсулінів запитання до МОЗ виникали у Рахункової палати. Хоч з приводу якості продукту її дані підтвердили докази опонентів МДАУ. Перевірка показала, що тендер, який виграв разом з «Індаром» ЗАТ «Фармак», власну продукцію не виробляє. Вони отримують американські інсуліни «Єлі ліллі» і просто перекладають їх у меншу упаковку. Тобто виконують функції дистриб’ютора, при тому, що кошти виділяються їм як на виробництво. У зв’язку з цим Рахункова палата в черговий раз звинуватила МОЗ у нераціональному використанні бюджетних коштів. У даному випадку — 12 млн. гривень.