Інтеграція чи уніфікація?

Наша країна обрала європейський шлях розвитку, задекларований Президентом України та урядом. Ставши на шлях формування єдиного ринку, ми отримали можливість підвести власний освітянський процес під єдині європейські стандарти. Наскільки придатними є засади Болонських домовленостей в галузі освіти для мистецького навчання? Чи зможемо ми не втратити свою ідентичність та якість, підтверджену часом, у навчанні вокалу, виконавської майстерності чи композиції? Як живе чи, вірніше, яким чином виживає найславетніший мистецький заклад держави та Європи — Національна музична академія України імені П. Чайковського. Ці та інші питання гостро ставилися під час дискусії з упровадження Болонської системи освіти для українського мистецького навчання на прес-конференції ректора Академії, доктора мистецтвознавства, професора, Володимира РОЖКА.

— Чи вплинули зміни на якість освіти і престиж музиканта, який закінчує провідний мистецький навчальний заклад України? Як справи із працевлаштуванням ваших випускників?

— У липні минулого року НМАУ пройшла акредитування Державною акредитаційною комісією на 10 років. Були переглянуті всі навчальні програми та плани. Наш науковий потенціал надзвичайно високий. Колектив попрацював злагоджено, особливо кафедри теоретичні та виконавські. Значні зміни відбуваються в системі двоступеневої освіти, пов'язаної з утіленням ідей Болонського процесу. Ми за те, щоб зберегти унікальну індивідуальну підготовку кадрів у наших вищих мистецьких навчальних закладах, яка склалася не за одне десятиліття.

У контексті міжнародних домовленостей з Болонського процесу наполягаємо на тому, щоб до НМАУ вступали молодші спеціалісти з училищ і вчилися за програмами освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» протягом п'яти років. До того ж, ми будемо готувати і магістрів. Маємо також плани з підготовки бакалаврів. Нам потрібно внести зміни до відповідної постанови Кабінету Міністрів, за якою надана перевага навчальним закладам набирати студентів із загальноосвітніх шкіл на двоступеневу освіту. І тому надана перевага медичним, медично-ветеринарним і музичним закладам. Ми ж хочемо домогтися, щоб наші пропозиції були записані у відповідному законодавчому акті. Тоді питання з інтеграцією у Болонський процес будуть вирішуватися з нашого боку конструктивніше. А саме: студенти після четвертого курсу стають бакалаврами, на п'ятому курсі — закінчують із дипломом спеціаліста, а 25% від випуску навчаються у магістратурі, де отримують загальноєвропейський диплом. Усі ж інші стають спеціалістами єдиного загальноукраїнського зразка й отримують диплом держави Україна.

— Володимире Івановичу, наскільки зросла зацікавленість вчитися саме у НМАУ серед іноземних студентів?

— Дуже багато іноземців висловлюють бажання навчатися у Академії, і це пов'язано насамперед із високим рівнем підготовки наших фахівців. Саме тому до нас їдуть іноземці, особливо з Китаю. До речі, як показали державні іспити, наші студенти з Китаю з чудовими результатами закінчують Академію. Випускники, отримавши диплом магістра, успішно працюють у вищих навчальних закладах на батьківщині, пропагуючи українські музичні надбання. На багатьох престижних музичних конкурсах наші вихованці отримують високі нагороди.

— Поступово Академія оновлюється: вже проведений ремонт в аудиторіях та ще лишається величезна проблема покращення стану музичних інструментів, на яких навчаються ваші студенти. Як вирішується це гостре питання?

— Ми вже придбали нові інструменти (зокрема понад 20 роялів провідних європейських виробників). Студенти та викладачі встигли їх оцінити. Ми підписали на п'ять років договір із фірмами про гарантійне обслуговування. Двоє наших представників поїдуть у відрядження за кордон до знаменитих компаній «Зайлер» і «Бехштайн» на навчання, щоб отримати сертифікат європейського зразка, як настроювачі роялів цих фірм. Нам ще необхідно, як мінімум, 20 фортепіано для флігеля, який буде відремонтований найближчим часом і стане повноцінним репетитаційним залом для студентських занять.

Минулого року Академії були виділені гроші на капітальний ремонт... Але вони прийшли у грудні. Витратити їх до кінця року на наші потреби було нереально, а якщо їх не використали, то вони пропадуть (це реалії нашого сьогодення у держустановах). Тому ми відкрили тендер, який провели у жовтні, а поза цим звернулися до народних депутатів, щоб вони внесли зміни до бюджету. Добре, що Бюджетний комітет Верховної Ради врахував наші пропозиції та вніс зміни з резолюцією «на капітальний ремонт та придбання»... Формулювання «та придбання» дало нам змогу витратити майже 5 млн. гривень на придбання нових інструментів. Ніхто ж не думав, що Президент В. Ющенко підпише зміни до Держбюджету в кінці 2006 року. А він підписав, і вийшло так, що у нас відкритий тендер... Інструменти ми придбали, і зараз Академію щільно перевіряють від КРУ, рахункових палат та різних комісій по боротьбі з організованою злочинністю, бо їм здається, що на роялі витрачено надто великі кошти. Втім, роялі стоять у класах, на них грають студенти та викладачі, а це головне. Ми переживемо усякі перевірки, бо вчинили правильно: гроші не пропали і такі потрібні нам роялi придбали. Хоча контролери часто питають: чому купували роялі у німецьких фірм, а не у китайських, у яких було б набагато дешевше? Я розумію, що такі питання може задавати економіст, а не музикант. Академії потрібні інструменти, які відповідають вимогам професійної роботи музиканта, а зараз в Європі їх випускають лише німецькі й австрійські фірми. Ще в Америці виготовляють знамениті «Стенвеї» та вони коштують близько 150 тис. євро! В Японії — «Ямахи» ціною 120— 130 тис. євро, далі нішу відповідно займають фірми «Бехштайн» та «3айлер», інструменти цих компаній і придбала наша Академія. Ми думаємо про майбутнє і готуємо музикантів високого класу, і вчитися вони повинні не на дешевих «музичних дровах», які швидко розваляться, а на класних інструментах. Це наша з педагогами Академії принципова позиція...

У 2013 році наша Консерваторія відмітить 100-річчя від дня заснування. До ювілею ще є час, але його і не так багато. Ми плануємо провести масштабні реставраційні роботи, поміняти вікна, двері, відремонтувати коридори, замінити електро-дротову систему, яка вже не витримує навантаження — тобто привести усе приміщення до належного вигляду. Роботи ще багато, бо за останні 30—40 років ніхто серйозними ремонтом у Академії не займався.

— Академію називають «авангардом українського високопрофесійного мистецтва». Та чи не є нонсенсом для нашої культури ситуація, коли нині великих майстрів мистецької справи забувають, а у фаворі маскульт?

— Я вважаю, що нині у нас спотворені професійні орієнтири. Споконвіку потенціал нації визначали найвидатніші митці, серед яких були піаністи, композитори, скрипалі, диригенти. А коли людина, не маючи ані слуху, ані голосу стає «світочем» мистецької України, то на душі робиться гірко. На жаль, українські ЗМІ відіграють роль своєрідного бізнес-центру, де просто штампують «зірочок» на день, пропагуючи низькосортні видовища. Дуже погано, що мистецький неліквід влазить у наш інформаційний простір, забиває українцям вуха й розум. Цього не можна допускати. Я вважаю, що повинні фінансуватися програми соціального розвитку в культурі та мистецтві; держава повинна взяти під контроль розподіл випускників. Не повинен ректор цим займатися! У мене немає спеціалістів, які б шукали місця для працевлаштування випускників. Завжди державні органи цим опікувалися. Наприклад, 20 років тому випускників розподіляли державні органи, за ними три роки зберігалося місце роботи, вони були соціально захищені, їм надавалися безкоштовні житло та медичне обслуговування тощо. Наразі, ми підготували прекрасного спеціаліста — музиканта, композитора, співака. Він потиняється без роботи й поїде за кордон шукати кращої долі, прославляти своїм мистецтвом німецьку, португальську чи французьку культуру. А щоб такого не було треба знаходити розумний вихід із ситуації з працевлаштуванням молоді. Таланти потрібно берегти, усіляко допомагати. Я завжди підтримую обдарованих людей, бо знаю, як важко піднятися на вершину Олімпу, які ранимі бувають молоді артисти та музиканти. Коли працював заступником директора Національної опери, багато талановитих молодих артистів взяли ми з диригентом Стефаном Турчаком у театр. Зараз вони є гордістю українського мистецтва. Можу назвати кілька імен: Лідія Забіляста, Микола Коваль, Григорій Грицюк, Микола Шопша та інші, котрі стали окрасою київської сцени.