Історія однієї упаковки
Як Україні вирішити проблему переробки сміттяЦікаво, чи багато людей у нашій країні читає, а головне, виконують те, що наказано на пакеті з-під соку, молока або інших рідких продуктів після того як пакет спорожніє? А написано там, що ця упаковка може використовуватися, а тому далі треба відігнути крилыця-затискачі, витиснути повітря з порожнього пакета, скласти його, викинути в кошик для відповідного сміття, яке потім відправиться на переробку й виробництво нової продукції, а не на звалище. Свідома людина, яка живе в багатоповерховому будинку, зробить усе, як написано, але, дійшовши до сміттєвого відра, зрозуміє, що цей пакет все одно потрапить у загальний контейнер, а звідти — на звалище. Житель приватної забудови, особливо в невеликих містечках, де взагалі немає ніяких контейнерів, викине його разом з іншим сміттям на найближче стихійне звалище або просто спалить у багатті. Нині, наслідуючи закордонний приклад, громадськість намагається вирішити проблему відходів і запровадити сортування сміття на первинному рівні. Фахівці-екологи, у свою чергу, радять не поспішати переймати сліпо все закордонне, а приймати рішення диференційовано, враховуючи український менталітет і економічні реалії країни.
ЧИ МОЖЛИВИЙ ЗАМКНУТИЙ ЦИКЛ?
Щорічно до України прибуває дуже багато імпортної упаковки, яка практично ніким не враховується, а до неї додається ще й продукція вітчизняного виробництва. Після функціонального використання все це перетворюється на так звані тверді побутові відходи (далі ТПВ), які прямо й без розбору відправляються на сміттєві полігони. За кордоном досить давно почали запроваджувати технології, які передбачають початкове виробництво упаковки з урахуванням того, щоб її можна було потім переробити відповідно до технологічних і нормативних документів, макулатура не повинна містити папір і картон, вкриті поліетиленом, полімерними плівками, фольгою, металеві або пластмасові елементи. Цій вимозі з традиційної «немакулатурної» сировини відповідають асептичні картонні пакети, розроблені компанією «Тетра Пак», яка, втім, ратує за замкнений цикл «життя» своєї продукції. На користь подібної упаковки треба сказати, що при її створенні було зроблене все, щоб мінімізувати використання первинних ресурсів, таких як паперова целюлоза, пластик і метал. У країнах, що розвиваються, через неякісну упаковку, неправильне транспортування й зберігання товару понад 30% усієї харчової продукції псується, відправляється на звалище й стає органічним забруднювачем довкілля. У сукупності всіх складових упаковка «Тетра Пак» забезпечує повну ізоляцію харчових продуктів від довкілля, зберігає їхню свіжість, що сприяє мінімізації харчових відходів. Вивчаючи маркетингові дослідження харчового ринку, можна передбачити, що кількість пакувальних одиниць і застосування їх з розвитком торгової галузі буде лише збільшуватися. На відміну від західного способу життя, український споживач ще не дуже розпещений споживанням продукції в подібній упаковці. На український ринок щорічно надходить близько 866 мільйонів упаковок з логотипом «Тетра Пак». Однак попит на упаковку «Тетра Пак» продовжує поступово збільшуватися. Роблячи такі висновки, треба вже зараз турбуватися про те, як економічно та екологічно раціонально переробляти відходи упаковки у великих масштабах.
У Києві діє цілком ефективний, за словами його керівництва, сміттєсортувальний комплекс «ГрінКо-Центр», на якому із загального сміттєвого потоку крім таких корисних фракцій як папір, метал і пластик виділяється ще й асептична упаковка. Відсортована упаковка відправляється на переробку, де з неї роблять туалетний папір, повторно упаковку, піщано-полімерну плитку. За повідомленнями, що подеколи з’являються в пресі, в Росії на Добруській паперовій фабриці освоїли технологію отримання сировини з відходів виробництва упаковки «Тетра-Пак» і ламінованого картону, які мають частково замінити дорогу імпортну целюлозу, що йде на виробництво паперу вищої якості. З цієї сировини на фабриці отримують біле й сіре волокно, з нього виготовляють офсетний папір, зошити, папір для шпалер, гофрований і мішковий папір. У найближчих планах підприємства — налагодити випуск гранульованого поліетилену з полімерних відходів, що залишаються внаслідок повторної переробки упаковки, а з нього потім можливе виробництво тротуарної плитки, пластикової черепиці та піддонів. На жаль, такі підприємства одиничні, а їхня продуктивність недостатньо висока, щоб вирішити проблему переробки відходів і упаковки в широких масштабах.
ХТО МУСИТЬ СОРТУВАТИ ВІДХОДИ?
В Україні час від часу, то в одному місті, то в іншому розгортається проект iз роздільного збирання сміття. Горезвісна технологія розподілу сміття по 4 відрах вдома, а потім по 4 баках на вулиці обговорюється вже давно. Тепер до цих 4 секцій компанія «Тетра-Пак» пропонує додати ще бак для збирання асептичної упаковки. Здебільшого ці заходи так і не були продовжені, хоча на рівні експерименту проходили досить успішно. Наприклад, в одному з районів Харкова були встановлені баки для роздільного збирання сміття, однак, як виявилося, вивозити це розсортоване сміття важко, та й до пуття ніхто не знав, що з ним далі робити й куди везти. До того ж, однорідність цього сміття так само була сумнівна. Сортуванням займаються, в основному, небайдужі й здатні винести декілька пакетів жителі, а мешканці багатоповерхової забудови вважають за краще користуватися сміттєпроводами. Борючись iз «любителями» останнього методу позбавлення відходів, в деяких районах почали заварювати сміттєпроводи. У результаті хворі й старі люди, яким важко часом виходити навіть до ліфта, а ліфт часто не працює, опинилися «віч-на-віч» зі своїм сміттям на верхніх поверхах. Тому зараз уже мало хто дивується, бачачи, як сміття летить iз вікон. Треба тверезо подивитися в очі реальності — поки що українці внаслідок певних соціальних і правових причин не підготовлені до сортування сміття на необхідному рівні. Окремо треба сказати, що програма з встановлення величезної кількості баків, збирання їх спеціалізованими автомобілями, збільшення часу збирання сміття й кількості витраченого палива потребує колосальних фінансових витрат, які в масштабах держави комунальним службам найближчим часом не потягнути.
Багато хто киває на успішний закордонний досвід сортування сміття, однак там він ефективний у приватній або малоповерховій забудові, де в кожного домовласника є власні баки для відходів. Успіх у вирішенні проблеми з відходами в Дрездені (Німеччина) полягає в тому, що там створена єдина муніципальна компанія з поводження з ТПВ зі штатом 64 людини, що обслуговує все місто (переважно малоповерхова забудова), населення якого наближається до півмільйона. 1990 року 600 компаній і фірм з виробництва й переробки упаковки, дослідницькі й фінансові організації створили компанію «Дуальна система Німеччини», якій поставили завдання впровадити в загальнодержавному масштабі програму «Зелена точка». Суть програми полягала в продажу ліцензії, яка звільняла підприємців від необхідності обов’язкового приймання й утилізації своєї упаковки. Ліцензійний збір стягується і з імпортного товару. За перші 6 років діяльності до «Дуальної системи» було інвестовано 6 мільярдів німецьких марок.. Після збирання й сортування відходи надходять на підприємства, що здійснюють їх переробку у повторну сировину. У країні існує жорстка система, яка не дозволяє викинути сміття в недозволеному місці. За роки роботи проекту було організовано 320 сортувальних пунктів, а кількість зібраної й переробленої упаковки досягає 5 мільйонів тонн щороку. Загальна кількість побутового сміття скоротилася на 15%. Враховуючи цей ефективний досвід, ще 1998 року при Міністерстві економіки України була заснована державна компанія «Укртаропереробка», яка мала бути аналогічною німецькій системі й, зокрема, впроваджувати систему роздільного збирання ТПВ. Без головного джерела фінансування функціонування організації обмежилося розробкою концепцій і пропозицій без практичної реалізації завдань.
ЩО РОБИТИ?
Академік, доктор технічних наук, професор Українського НДІ екологічних проблем Олександр Касимов вважає, що до вирішення завдання переробки й утилізації сміття в окремо взятому місті, наприклад у Харкові, слід підходити комплексно, й уже точно не копіювати сліпо західні методи. Насамперед треба правильно зібрати відходи, причому біля багатоповерхових будинків збирати сміття загальним потоком, а в приватному секторі і з малоповерхової забудовою слід встановлювати баки для роздільного збирання сміття. Доцільно також у громадських місцях, таких як школи, дитсадки, лікарні, супермаркети, ринки, встановлювати баки для збирання асептичної упаковки з подальшим транспортуванням її на переробні комплекси. Труднощі збирання всього обсягу відходів комунальними службами полягають у тому, що на сьогоднішній день муніципальним обслуговуванням охоплено лише 52% населення країни. Звідси й проблеми з транспортуванням відходів від населення до сміттєсортувальних комплексів. Крім того, коли збиранням відходів займається дуже багато підприємств, це негативно позначається на якості збирання й доставці сміття, оскільки проконтролювати їхню роботу важко. Для ефективного використання всієї маси відходів необхідні сміттєсортувальні комплекси при спеціалізованих полігонах, на яких у брикетованому й висушеному вигляді складуються відходи, подальша переробка й утилізація яких неможлива. На таких станціях може проводитися сортування всіх типів відходів, зокрема й упаковки з подальшою відправкою на переробні підприємства. У харківських умовах уже тепер iз паперових відходів можна виробляти чимало паперових виробів, полімерні відходи успішно освоюються на КП «Харківкомуночиствод», де з вторсировини роблять міцні каналізаційні люки, труби, пластикові дошки тощо. З відходів упаковки типу «Тетра-Пак» вигідно робити теплоізоляційні матеріали, що користуються великим попитом у будівництві, а в сільському господарстві ці відходи використовують замість соломи на фермах. Декілька років тому харківські вчені розробили подібний проект, а Світовий банк реконструкції та розвитку збирався вкласти в нього 20 млн. доларів, які йшли на закупівлю сміттєвих баків, замість нинішніх гнилих, нових сміттєвозів, будівництво сучасного, екологічно безпечного полігона та сміттєсортувального комплексу. Однак після того як Банк витратив на Харків уже 3 млн. доларів місцева влада відмовилися від проекту, пояснивши своє рішення тим, що місту доведеться надто багато потім повертати за кредитом. Тим часом, за всіма розрахунками, проект мав окупитися вже через декілька років. Нині такий проект коштуватиме вже вдвічі дорожче, але прийти на допомогу Харкову вже ніхто не поспішає. Водночас, Белгород (Росія), розташований у двох годинах їзди від Харкова, який недавно ще мав славу брудного міста, змінився на очах і став чистим після того як муніципалітет вклав гроші в будівництво сміттєсортувального комплексу вартістю в 1 мільйон доларів. Таких комплексів, які окупаються вже через три роки, Харкову треба чотири. Зараз для розв’язання проблеми відходів у будь-якому місті треба згрупувати сили місцевої влади, науково-дослідних і проектних організацій, транспортних і переробних підприємств, громадськості, засобів масової інформації. Має бути створена структура, яка включала б у себе весь комплекс зацікавлених державних і приватних структур. Будь-якій людині зрозуміло, що для порядку в будь-якій справі потрібен господар, тому в місті має бути створена одна експлуатаційна компанія з професійним персоналом, за прикладом Дрездена, яка б відповідала б і займалася всіма побутовими відходами, значною частиною яких є упаковка.