«Iз могилами нема чого воювати»

Села Модринь, Ласків і Верешин сьогодні належать до гміни Мірче у Грубешівському повіті Республіки Польща. Споконвіку тут мешкали українці, православні, та в історії нема нічого вічного, а є трагічні сторінки. Нині це земля польська, а від українців залишилися тільки старі могили. Є православні кладовища у селах поблизу нинішнього українсько-польського кордону, на які понад 70 років (відколи звідси пішли українці) не ступала людська нога...

Микола Собуцький, один із волонтерів, депутат Луцької міської ради, розповів про вражаючий випадок, коли один з волонтерів, Тарас Висоцький, на старому кладовищі у селі Теребіня віднайшов могилу свого прадіда! Рідні, вивезені з рідного села у далеких  сорокових роках минулого століття, розказали, в якому секторі шукати. Тому прибирання колишніх кладовищ, крім суто естетичної сторони, тягне за собою значно глибші відкриття. Зокрема українські кладовища є свідченням того, що на цих землях століттями жили українці, а те, що такі кладовища були в кожному селі тієї ж гміни Мірче, свідчить, що була й потреба в них.  Отже, і живих українців на цій землі вистачало. Облагородженням кладовищ на території Польщі вже немало років займається Сергій Годлевський, нині керівник громадської організації «Фундація незалежності» (аналогічна діє і в Польщі). Відслуживши рік в АТО, цього літа він знову організував волонтерів на поїздку в Польщу. Але якщо в минулі роки у цій благородній справі була підтримка Української держави, то нині поїздка відбулася лише за підтримки народного депутата Ігоря Гузя. Бо ж працюють волонтери, звісно, безкоштовно, у школі села Мірче їх поселили безплатно, але 16 людей потрібно було харчувати, довезти їх у Польщу і назад.

Крім старих цвинтарів у Верешині, Ласкові та Модрині, луцькі волонтери поклонилися предкам на кладовищі села Сагринь. Тут було знищено  не одну сотню етнічних українців, переважно дітей, жінок, старих людей. Тут встановлено невеликий пам’ятний знак, він навіть нижчий і  менший, ніж хрест на могилі православного  священика, похованого у 1800... якомусь році (навіть цей хрест свідчить, хто тут жив і у який храм люди  ходили). Але вже багато років навіть цей невеликий знак не відкривають офіційно. Нема на те волі ні польської, ні української сторони.

Луцькі волонтери перебували у Польщі саме тоді, коли Сенат сусідньої держави ухвалив резолюцію із закликом визнати Волинську трагедію геноцидом. З цього приводу Микола Собуцький, історик за фахом, професійний археолог каже — ми повинні спокійно сприймати такі резолюції, бо таке бачення історії у поляків. А про свою історію, повернення її, підтвердження її маємо дбати ми, українці. Прибирання старих українських кладовищ проводять у рамках проекту «Пам’ять без кордонів». Незабаром на Волинь має прибути група волонтерів із Польщі, які прибиратимуть поховання поляків. Микола Собуцький вважає, що добре було б, щоб до цього долучилися і волинські волонтери. З могилами нема чого воювати.