Карпатський ренесанс

Міністр екології та природних ресурсів України Василь Шевчук переконаний, що свої зобов’язання ми зможемо й повинні виконати. На його думку, конвенція саме дасть змогу не використовувати Карпати лише для вирубок лісу. І основне завдання нашої держави — переорієнтувати господарчу діяльність і забезпечити постійне оновлення ресурсів. Аналогічної думки притримується і міністр Чеської республіки Лібор Амброжек. Він сказав «Дню», що йому особисто близькі проблеми Карпатського регіону, оскільки він народився та виріс у Карпатах й дуже сподівається, що підписання цього документу «сприятиме захисту безцінного скарбу Карпат».

Щоправда, на сьогодні залишається питання, де буде розміщено секретаріат, який займатиметься проблемами втілення конвенції в життя. Стосовно цього остаточне рішення ще не прийнято. Однак найімовірнішими претендентами на розміщення офісу на їхній території є Україна, Румунія та Польща. Румунський Міністр води та захисту навколишнього середовища Петру Ліфічіу висловив сподівання, що офіс буде в Румунії, в місті Брашеві. Польща має подібні сподівання щодо своєї держави, Україна хотіла б, щоб офіс був у Львові...

Отож все почалося з Альпійської конвенції, підписаної ще в 1991 році в Зальцбурзі представниками Німеччини, Франції, Італії, Ліхтенштейну, Монако, Австрії, Словенії та Європейського союзу, покликаного зберегти біорізноманіття Альп. Напрацьоване в конвенції лягло в основу розробки стратегій для інших гірських регіонів. На Карпатсько-Дунайському саміті «Зелене світло для Європи», який відбувся в Бухаресті в 2001 році, було прийнято декларацію, у якій лише поверхово мовилося про необхідність «міжурядових регіональних інструментів». Незабаром на сайті ЮНЕП з’явився перший варіант проекту конвенції, а у Києві відбулася перша неформальна робоча зустріч експертів.

Важливість світових гірських регіонів була визнана на Світовому саміті у Ріо-де- Жанейро в 1992 році: накопичення і поглиблення знань про екологію та стійкий розвиток гірських екосистем, інтегрований розвиток вододілу та покращання добробуту в горах. Саміт в Йоганнесбурзі сприяв порозумінню між урядами країн, агенціями ООН та громадськими організаціям щодо співпраці задля подолання найважливіших факторів тиску на гірські екосистеми і населення гір. У 1998 році генеральна Асамблея ООН оголосила 2002 рік Міжнародним роком гір.

Підсумки його проведення в Україні підбив Карпатський екологічний форум, на якому були розроблені пропозиції щодо збереження Карпат до V Конференції міністрів, шляхи участі громадськості у розвитку гірського екологічного туризму, проблеми збереження біорізноманіття та проблеми знищення бурого ведмедя.

Українська частина Карпат становить 10,3% від загальної площі цієї гірської системи та 6,1% території держави. Важливим пунктом Карпатської конвенції є стаття про зелений туризм. Для порівняння — Австрійські селяни, які займаються прийомом гостей, мають пільги з оподаткування вже 40 років, у Польщі не оподатковуються доходи від надання туристам не більше 5 кімнат для проживання та харчування. Для наших селян такий вид послуг міг би стати хорошою статтею доходів, а для городян — це унікальна можливість ознайомитись із природним і культурним потенціалом Карпат, традиціями населення. Однак для цього не вистачає необхідної підготовки на нормативно-правовому рівні. А селянам не вистачає механізмів для активної й ефективної пропаганди тих видів послуг, які на сьогодні вони можуть надавати. Є потреба в розробці туристичних маршрутів, екологічних стежок, створення відповідного стандарту кемпінгів.

Проблемою є й покращення екології в даному гірському регіоні. За інформацією Інституту екології Карпат, за останні десять років значно активізувалися зсуви, карст, ерозія на цих територіях, трансформуються русла річок, негативно впливають на природу гір і скиди неочищених відходів виробництва у ріки басейнів Дунаю та Дністра. Карпатський регіон страждає від недофінансування, антропогенного тиску. Не виконуються вимоги природоохоронного законодавства при лісозаготівлях, масово всихає смерека, зменшилась чисельність великих ссавців, неврегульоване тваринництво на полонинах, інтенсивніше проходять повені на Закарпатті. Потребують впорядкування водоохоронні зони і прибережні смуги потоків і річок регіону. Це далеко не повний перелік нагальних проблем.

Карпатська конвенція — це домовленість щодо водопостачання та енергоефективності в Карпатському регіоні. Вона покликана захистити гірські регіони від тиску ринку, забезпечити економічні умови, достатні для функціонування традиційних форм господарювання, стаття про туризм відкриє селянам нові ринки для заробітку. Однак, слід пам’ятати, що ця конвенція рамкова, і до неї повинні приєднатися протоколи, а далі — процедура ратифікації.