Картопля шахтарям зарплату не замінить,

Серпневий вибух метану на шахті імені XIX партз’їзду ДХК «Луганськвугілля», що спричинив загибель 24 гірників, став трагедією не тільки для Луганської області. Після тієї страшної події минуло вже півтора місяці. І якщо виробничі ділянки за цей час поступово було відновлено, то людський механізм — серце, пам’ять, любов родичів і близьких загиблих — відновлюється дуже важко. З цієї причини в комплексі заходів з ліквідації наслідків аварії пріоритет віддано саме соціальним питанням, допомозі родинам загиблих гірників.

Як запевнив голова профспілки працівників вугільної промисловості шахти імені XIX партз’їзду Олександр Білозеров, для виплати грошових допомог, згідно з першим протоколом про надання допомоги, було витрачено близько одного мільйона гривень. Як і обумовлено колективним договором підприємства, сім’ї загиблих отримали по п’ять середніх річних заробітних плат свого годувальника, кожна дитина отримала середній річний заробіток батька, тримісячну зарплату загиблого було виплачено й батькам загиблого. Крім того, родинам надавалася допомога і за рахунок створеного після аварії громадського фонду, на який надійшло 94 тисячі гривень. А в середньому сім’ї отримали від 21 тисячі до 60 тисяч гривень. Вирішуються питання про виділення потерпілим 15 квартир, проведення ремонтів, забезпечення тих, хто має в цьому потребу, такими побутовими товарами, як телевізор, холодильник, пральна машина та інше. Все це буде придбано за рахунок вугільної галузі.

Шахта імені XIX партз’їзду в холдинговій компанії вважається «нормальним» підприємством. За підсумками роботи за 9 місяців, попри півторамісячний простій, викликаний аварією, шахта вийшла «на нулях». Зарплату тут не виплачено лише за три місяці — лютий, березень і квітень. За серпень шахтарі частково гроші отримали, заборгованість, що залишилася, гаситься продуктами — борошном, цукром, а тепер от картоплею. Але такий стан справ людей не влаштовує.

— Мені потрібна жива копійка, щоб я міг купити дітям зимовий одяг, підручники, — говорив про наболіле електрослюсар шахти, який не захотів називати свого прізвища. — Доходить до абсурду: щоб із Сутогана доїхати до Луганська, я змушений розплачуватися за проїзд одним кілограмом цукру, вартість якого дорівнює вартості проїзду в один бік. Я працюю на поверхні, зарплата у мене лише сто гривень. Це дорівнює мішку цукру та мішку картоплі, які я вже отримав у серпні. За вересень зі мною, мабуть, розплатяться картоплею — знову залишуся без грошей. Воно, звісно, добре, що хоч основні продукти маємо, але ж хліб теж за щось треба купувати, і пральний порошок, і медикаменти. В чому мої діти ходитимуть узимку — не доберу.

Те саме говорили й інші робітники шахти, посиливши й без того похмуру картину додатковими фактами. Шахта досі не забезпечила їх вугіллям, тому очікується не тільки голодна, а й холодна зима. Від безвихідності в деяких шахтарів з’являється почуття... заздрості до членів сімей, чиї годувальники загинули під час аварії. Мовляв, їм і гроші, й вугілля, і увага влади. Але таких, дякувати Богу, одиниці.

Директор підприємства Микола Гришан і голова ППВП Олександр Білозеров налаштовані оптимістичніше. Вони покладають великі надії на те, що з 15 жовтня на одному горизонті роботу почнуть одразу три лави — дві нові й стара, відновлена після аварії. Це допоможе вийти на рівень вуглевидобутку до 1700 тонн за добу. Уряд надає допомогу в забезпеченні необхідним обладнанням і поки що свої зобов’язання в цьому напрямку виконує. От лише 3 мільйони 800 тисяч гривень, обіцяні на обладнання шахтового виробництва, все ще на підприємство не надійшли.

№194 10.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»