ХОБI

От у мене захоплення, звичайно, дивне. Люблю на парканах писати. Ні- ні, ніяких матюків. Що я, школяр сопливий? Пенсіонер я вже, а от, як паркан побачу, відразу бажання щось написати. Звідки це в мене? Ну пригадайте часи перебудови, потім вибори: одні, наступні. Потім імперія наша розвалилася. Шкода, звичайно. А потім у нас вибори почалися. Згадали нарешті? Отож. А я ким тоді працював: пакувальником на заводі. Уклав, ущільнив, кришкою забив ящик, а зверху маркувальним олівцем: куди, кому, звідки.

А на роботі пристрасті киплять: ніхто не працює, всі сваряться, навіть дві тітки побилися — це вони кандидатів у президенти підбирали собі. Тоді все: Качка треба, він ще комуністом залишався. Баби наші: Качок такий гарний, толерантний, говорить до путя і все інше хороше. І що ви думаєте? Іду вздовж заводського паркана, олівець свій дістав і написав: «Качок — наш президент». Ну як у воду дивився, вибрали його. Вибрали то вибрали, але він тільки відділом керував усе життя, а тут держава незалежна — країна європейська, правити треба вміючи. А він все по-старому, відділ його називався агітації та пропаганди — три роки народу лекції читав про вигідне геополітичне положення нашої держави. Дочитався, більше його не вибирали. А відтоді політичні написи не малюю. Зараз побутові в ходу, рекламні добре читаються.

Я минулого серпня херсонських огірочків купив для закваски на базарі, і, як завжди, йду додому вздовж паркана. Зупинився, жарко, хустинку дістав піт витерти, а в кишені олівець маркувальний затесався. Еге, подумав, треба народу повідомити, щоб огірки купували і консервували, пора вже. От і написав: «Люди! Невдовзі осінь! Купуйте і квасьте огірки!» Наступного дня дивлюся у вікно: населення клюнуло на мою рекламу — огірки цуплять: хто у відрах, хто в сітках, хто на цій самій «качкучці» котить. Мені через кілька днів навіть подяку під моїм написом написали. Щоправда, одне слово неприємне, ну прямо непристойне: «Дякую, хрен, за пораду». Все- таки образливо.

А недавно йду вздовж цього паркана (я тут постійно ходжу), зирк — гаманець лежить. Ну, думаю: ось воно, щастя пенсіонерське. Озирнувся, нагнувся, підняв, у кишеню сховав. Іду, а в голові питання: скільки там, скільки? Якщо п’ятірка, горілки куплю, а якщо десятка — ще сала, ну, а якщо там «Франко»... Ні, ні, неможливо... А якщо все-таки «Франко»? Ну що тоді: горілка залишається, сала не треба, биточків куплю, а дружині всіляких солодощів, морозива. Думка голову точить: а що, як п’ятдесят.. Та ні, які п’ятдесят гривень можуть бути в наших гаманцях?.. Та все в житті буває. Звичайно буває, але якщо буває, то тоді: горілка, биточки, солодке. А собі що треба?.. Ой, як багато: труси, шкарпетки, леза, одеколон ще. А дружині — колготки, ну ці самі прокладки... тю, вона вже бабуся... у, рекламою задовбали. Гаразд, їй парфуми різні і сусідові, дружбану Васі, пляшку подарую. Мужик він хороший, і Катерина — дружина його — жіночка хлібосольна, не жлобиха там якась.

Зайшов за ріг. Усе, скільки терпіти можна? Відкриваю, а там усього один «Богдан Хмельницький» без булави. П’ятерик, а я губу розкатав. А потім пригадав: наше покоління вибирало чесність і порядність, а якщо п’ятірка бідної старенької? Або пенсіонера, як я? Ні, ні — треба повернути. А як же про це повідомити? Еге, паркан для чого? Пишу: «Знайдено чорний гаманець із п’ятіркою всередині...» і номер телефону... сусіда свого, дружбана Василя.

Я двері свої відчиняю, а в сусіда телефон розривається від дзвінків, чутно ж. Так три години, поки Василь з роботи не повернувся. Голос сусіда: який гаманець, яка п’ятірка, та ні, ви помилилися, сам козел бородянський, пані, я щойно з роботи...

Через п’ятнадцять хвилин дзвінок у двері:

— Сусіде, дурдом якийсь. Усі вимагають повернути їм «Богдана». Що за жарти такі ідіотські?

Я сам злякався за Васю і кажу:

— Слухай, а ти їм: «А яка серія і номер п’ятірки?» Якщо їхні гроші, повинні знати. Дістав ту п’ятірку, він переписав цифри.

— Та перестань! Хто таке знає? Гаразд, піду спробую.

Я вухо до стінки притиснув, уважно слухаю:

— Це ваші гроші? А номер?..

Тиша. Знову дзвінок. Вася:

— Добре, я зрозумів, що негідник, але чим ви доведете, що це ваша купюра... Потім сусід розповідав, що один алкаш дзвонив разів двадцять, все прагнув «Джек-пот» виграти, але більш п’яти чисел у нього не вийшло.

Рано вранці я пішов до огорожі і стер Васін номер телефону — від гріха подалі.

А з сусідом пляшечку роздавили за ту саму п’ятірку, на якій наш славетний гетьман намальований, Богдан Хмельницький. рив, не хотів, щоб його син носив звання Нене міняти їх час від часу, вони починають по

Юрій КРЮКОВ, пенсіонер Київ