«Хочу повернути Львову красу європейської культури»

Історія минулого проходить свій рефлективний рівень сприйняття. 1960 року в Амстердамі відкрили Музей Анни Франк, єврейської дівчинки з гетто, щоденник якої перекладено практично всіма мовами світу, серед яких — українська. 1 червня у Голландії презентували книжку про історію львівських євреїв — «Євреї Львова». Наразі видання опубліковано голландською, проте невдовзі автори здійснять переклад також українською мовою. Про проблемні місця в українській історії, подолання стереотипів ми говорили з одним із авторів проекту — доктором Геленою ЗОРГДРАГЕР.

— Пані Зоргдрагер, скажіть, будь ласка, що спонукало вас взятися за цей проект?

— Робота над проектом розпочалася тоді, коли я вперше приїхала до України, 2005 року. Виявилося, що інформації про ті місця у Львові, які стосувалися єврейської історії і проблеми Голокосту, зовсім небагато. Екскурсоводи подавали лише поверхневу інформацію. Тоді ж я розпочала самостійні пошуки: розпитувала істориків, експертів, представників єврейських культурних організацій. Вони надали мені певні документи. Я знала про те, що голландські туристи, які приїжджають до Львова, також цікавляться проблемою євреїв. Це наштовхнуло зануритись у дослідження. Два роки тому до нашого проекту приєднався журналіст Майкл Дріберген. Ми зустрілися з трьома особами, які вижили під час Голокосту, історії їхнього життя стали ядром книжки. Загальновідома історична інформація — своєрідні живі ілюмінаційні рамки біографій. Книжка вийшла дуже практичною — тут можна знайти адреси єврейських будинків. Проте її також можна прочитати вдома і подорожувати уявним Львовом.

— Чому ви зацікавилися львівськими євреями, адже живете в Голландії і перебуваєте поза українським суспільством?

— Я народилася наприкінці 1950-х у Голландії. Коли люди почали тільки оговтуватися від Другої світової війни і Голокосту. Як так сталося, що більшість євреїв у нашій країні були депортованими і їх вбили, а голландці не могли їх захистити? Такі питання ми ставили собі зі всією різкістю. Це робило нас, молодих людей, відповідальними за Голокост — найбільшу трагедію ХХ століття і величезну втрату єврейської культури в Європі. Отож я здавна почала цікавитись євреями, як теолог вивчала юдаїзм і зосередилась на тому, що християнське богослов’я має бути виправлене після Освенціму. Що це означає? «Теологія після Освенціму» як термін виникла у 60-х роках минулого століття і була поширеною у Німеччині, Голландії, Нідерландах і США. Цей концепт передбачав потребу дати відповіді на запитання: якими були теологічні та еклезіальні (церковні. — Ю. Л.) мотиви антисемітизму? Окрім того, для мене перша асоціація з Галичиною — це місце народження юдейської культури, феномен штетлу (єврейське містечко, невелике напівміське поселення, яке було поширене до Голокосту. — Ю. Л.), музики клезмер (традиційна нелітургійна музика східноєвропейських євреїв. — Ю. Л.) і хасидизму. На жаль, Голокост призвів до руйнації цих феноменів.

— Що було для вас найбільшим відкриттям у процесі роботи над книжкою?

— Моє найбільше враження — історія Шарони Іѓра, єврейської дівчини, яка народилась у Львові. Їй було чотири роки, коли німці окупували місто. Вона пам’ятає перший погром у Львові, коли євреїв вбивали українські націоналісти, які були заангажовані німецькою пропагандою. Тоді ж вона бачила багато-багато крові. Пізніше Шарона разом із батьками була депортована до Берген-Бельзен (нацистський концентраційний табір у Нижній Саксонії. — Ю. Л.), де пережила голод, хвороби і бідність. Шарону врятував український сусід, який переховував її у своєму домі протягом усього рейду. Цей чоловік дуже добре знав про небезпеку, однак зробив усе для того, аби її врятувати.

— В Україні питання євреїв має багато проблемних сторін, зокрема минулої осені у програмі Савіка Шустера була дискусія щодо вибачення перед євреями, хоча свого часу Леонід Кравчук як президент України вже перепросив...

— Вважаю, що для українців має бути прикладом те, як поляки ставляться до цієї частини своєї історії. Цю думку я почула під час українсько-єврейської конференції і гадаю, що вона має сенс. 15 років тому було абсолютне затишшя щодо цієї проблеми у Польщі. Сьогодні ж поляки пишаються тим, що євреї зробили свій внесок у розвиток їхньої культури, історії. Звісно, цей процес забере чимало часу. Після накладання табу Радянським Союзом на всі етнічні й національні джерела це, на перший погляд, неймовірно, що українці через історичний наратив реконструюють свою національну ідентичність. Вивчення взаємин національних груп у Галичині є складним історичним процесом. Знову-таки прикладом може слугувати книжка Яна Томаса Гроса «Сусіди», видана в Польщі. Її презентація була шоком для суспільства, але водночас спричинила внутрішню дискусію. В Україні було важливим видання книжки Патріка Дебуа «Голокост від куль» («Дух і Літера», 2011). Отож процес переосмислення розпочався, після 70 років після Голокосту. Знаю, що це боляче, важко, але необхідно.

Для мене цей процес полягає не у потребі просити чи не просити пробачення. Потрібно сконцентруватися на болючих сторонах цієї трагедії. Гадаю, що наша книжка зможе сприяти цьому. Тому думаємо над перекладом праці українською мовою. Я хочу повернути людям Львова багатство і красу, що єврейська культура принесла до цього міста.

— Які ваші враження від зробленої роботи?

— Це лише початок нашої роботи. Ми плануємо продовжити наш проект у співпраці з церквами та національними меншинами Львова. Це буде своєрідним екуменічним тревел-гідом. Думаю, що голландців він зацікавить.

ДОВІДКА «Дня»

Доктор Гелен ЗОРГДРАГЕР — асистент-професор систематичної теології та гендерних студій у Протестантському теологічному університеті Лейдена, Нідерланди. З 2005 року викладає для студентів Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету. Пані Зоргдрагер є також пастором протестантської церкви у Нідерландах.