Христос — не слуга політики
Щиро вдячний редакції газети «День» за публікацію інтерв’ю єпископа Іполита в статті К. Гудзик (№ 45 від 13.03.2001 року) « Чи ступить туфля Папи на землю Малоросії?»
Настільки відверто шовіністичного, імперського й антиукраїнського виступу з вуст російського церковника мені ще не доводилося зустрічати. Однак думаю, що з наближенням візиту Папи Івана Павла II в Україну протидія його приїзду з боку таких, як єпископ Іполит, буде набувати все більш шаленого й агресивного характеру. Це цілком логічно. Адже Московський патріархат та його ієрархи, до яких належить і митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, прикриваючись лжедогмами і демагогією, турбуються не про Православ’я як таке, а про приходи-доходи. Не про народ у них турбота, а про паству, яка молиться Москві.
Адже ще з часів ліквідації Петром I патріаршества і створення Святійшого Синоду все церковне життя Росії — СРСР — Росії підпорядковане інтересам винятково держави. Не буду робити екскурс у давню історію людинолюбства імперського патріархату. Достатньо прикладів останніх років. Що, патріархом Алексієм II та іншими офіційно засуджений комунізм? Піддані Анафемі винуватці агресії в Афганістані, побоїща у Вільнюській телестудії? Засуджено наставників «лопаточників» у Тбілісі? — Ні! А тривала війна в Чечні, котра ніколи добровільно не входила ані до складу Росії, ані до складу СРСР? Чому мовчать вуста «Блаженійшого» патріарха Алексія II, коли через острах втратити уранову сировину в Таджикистані гинуть російські прикордонники?
Російська мова оголошена Московським патріархатом об’єднуючою усіх слов’ян у боротьбі за щире православ’я. Але ж слов’янська писемність, створена Кирилом і Мефодієм, була узаконена Римом! Німецький імператор Оттон I наполягав на проведенні літургій і друкування Слова Божого винятково латинською, а Константинопольський патріарх — грецькою мовами. Саме Папа Римський Микола I у 869 році у базилиці Марії Маджоре канонізував писемність і право нести Слово Боже рідними мовами слов’ян.
Виходячи з менталітету провідників ідей «Третього Рима», навряд чи можна вважати православного Ярослава Мудрого — мудрим за те, що своїх дочок він видав заміж за католиків: англійського, норвезького, польського і французького королів. І «прокляті» королеви- католички Франції не вважали для себе соромним чи єретичним давати присягу на вірність Франції, поклавши руку на слов’янську Біблію Київської князівни Анни.
Припустімо, це факти давньої історії. Але ось свіжіші.
У травні 1996 року в м. Одесі створювався перший в Україні недержавний дитячий притулок «Світлий дім», при створенні якого в числі співзасновників, крім мирян, виступили греко-католицький ієромонах отець Олександр (Чумаков) і головний рабин м. Одеси Ішайя Гіссер. У засновники була також запрошена мати Серафима (ігуменя жіночого монастиря МП), яка багато робить у благодійній сфері. Як нам повідомив І. Гіссер, митрополит Агафангел заборонив матері Серафимі брати участь в заснуванні даного богоугодного притулку. Очевидно, Агафангел більше піклується про вічне (у московському розумінні), ніж про земне, насущне. А його молебні про невідвідування Папою Римським України!
Варварство супроводжує людство протягом всієї історії його існування. Я думаю, немає в історії жодної релігії, представники якої не робили б помилок або навіть злочинів проти Бога і людства. Але останні Папи Римські, і особливо Іван Павло II, визнали провину католицької церкви: і перед іудеями, і злочинність інквізиції, і провину перед конкретними історичними особами. Честь і хвала їм за це! Адже визнання провини, навіть і далеких попередників, веде до очищення і прощення наступників.
Відстоювання ж «Російської Ідеї» (імперії), виправдання злочинів влади, потурання її інтересам, у т.ч. і в Україні, з меркантильних інтересів, лише збільшує провину вищого духівництва Московського патріархату.
P.S. Особисто я православний, залишуся ним до самої смерті, але вірити буду тільки тій Церкві, яка буде народною, а не державною, хоч зовні ніби незалежною від влади.
