Кінець світу й ефект... емоційного «зараження»

Дивний цей кінець року: люди одночасно готуються до двох суперечливих подій — кінця світу (принаймні, обговорюють) і Нового року. Психологи кажуть, що це — в природі людини: одночасно любити і ненавидіти, думати над кінцем і планувати життя на п’ять років уперед, боятися і... жартувати. Адже яку майстерність показали креативники — скільки жартів, скільки анекдотів на цю тему! Наприклад, «Кінець світу — 21.12.2012. Що ж виходить? Ми цілий тиждень відпрацюємо, як ідіоти, а вихідних не буде?» «Кінець світу — а ти не нафарбована (і торгова марка)?», «Кінця світу не буде. Заміж ще не вийшла...»

У будь-якому разі, слово «кінець» не дає людям спокою: ми чи то дратуємося, коли чуємо щось про це, чи то відпускаємо свої репліки, чи починаємо повчати, чи жартуємо — всі ці реакції тільки підтверджують, що нам не все одно. Причина в тому, що ця тема торкається, мабуть, глибинних пластів людської природи і психіки: це питання сенсу життя, своєї місії у світі, питання душі, вічності.

— Термінальні стани («предельные» — ті, що дають відповідь на запитання, заради чого ми живемо) є дуже смислово навантаженими для людини. Актуалізація таких тем, як тема кінця світу, змушує людину замислитися над сенсом життя, над усвідомленням свого шляху, історичної епохи, своєї місії, — зазначає кандидат психологічних наук, науковий співробітник Інститут соціальної та політичної психології НАПН України Павло ФРОЛОВ. — Тема смерті, тема знищенності життя торкається дуже глибоких пластів людської свідомості. Звичайно, коли ми — в повсякденній суєті, коли весь час кудись поспішаємо, то про сенс життя і про кінець життєвого шляху нам не залишається часу думати. А тут є можливість говорити на тему смерті — робити те, чого сучасна людина уникає (а це справді так). Саме тому актуалізована тема смерті, тема кінця зачіпає людей. Тож у цьому можна знайти й «плюси» — щоб це стало приводом задуматися, чи все ми правильно робимо в цьому житті. Причому суттєво — як це подавати, бо можна і налякати людей, і позбавити їх сенсу.

Добре придумали психологи. Зараз у Києві проходять записи в екзистенційно-терапевтичні групи, які збиратимуться увечері 20 грудня цього року і на яких учасники говоритимуть на екзистенційні теми. Психологи кажуть, що «увага до 21.12.2012 підштовхує суспільство до усвідомлення власної кінцевості, вивільняючи колосальну кількість життєвої енергії, яка може, за неадекватного розуміння, вилитися в масовий психоз...» Тож пропонують охочим поговорити на теми сенсу життя, усвідомлення того, що життя — не вічне, на теми самотності й близькості людей, наших бажань і неможливості їх здійснення, якості свого життя тощо. Тобто про те, на що ми в щоденному житті «не маємо» часу. Звичайно, добре було б, щоб наше суспільство рефлектувало на такі теми — незалежно, чи це «кінець» світу, чи Новий рік, чи 8 Березня, чи 9 Травня. Можливо, трохи ставало б здоровішим: краще вже гроші витратити «на психолога», ніж на атрибути масового психозу. Про це говорить доктор психологічних наук Олена ЛІЩИНСЬКА.

— Звідки ажіотаж? Його підкріплюють і ЗМІ, які розраховують на якісь сенсації... Я відслідковую репортажі, і майже по всіх каналах у сюжетах пропонують і бункери такі, і бункери сякі, і якісь набори... Тема кінця світу, як і тема Різдва, пішла в комерціалізацію, оскільки тиражується, — каже Олена Ліщинська. — Якщо взяти останні 500 років історії, то кінця світу чекали досить часто. Щойно з’явиться якась секта або якийсь лжепророк — відразу чекають кінця світу. Комерційний успіх — це перша вигода, по-друге, так дехто здобуває владу — бо люди думають про це, дослухаються, тож ними можна керувати. Страх смерті — це базовий страх. Доросла людина адекватно ставиться до своєї індивідуальної смерті, але вона не може спокійно ставитися до смерті людства як такого... Тут діє ефект емоційного «зараження». Я обговорювала цю тему з колегами-психологами і мала нагоду дізнатися, що, приміром, у Кіровограді, в Сумах цю тему обговорюють дуже активно, натомість в Івано-Франківську — не дуже. Різні люди по-різному «заражаються»: все залежить від картини світу, яка склалася в конкретної людини, наскільки вона довіряє інформації, які джерела цієї інформації... Ще відіграють роль «страшилки». Американський варіант — Хеловін, наші діти відіграють свої страхи за допомогою страшилок: «у чорній, чорній кімнаті...» Таке враження, що зараз дорослі люди теж грають у таку гру. Думаю, що зараз відбувається природний експеримент, який показує, як можна будь-яку дурницю розкрутити до масового психозу.

На жаль, апокаліптичні теми добре лягають на нашу психологію українців — ментальність людей, які втомилися від невизначеності, від соціально-політичної, економічної нестабільності. Хоча, на думку психологів, українці ніколи не втрачали оптимізму.

— Восени цього року ми провели опитування, які показали, що люди сподіваються на покращення ситуації в Україні упродовж найближчих п’яти років. Тобто, доки вас не запитують про кінець світу, ви сподіваєтеся, що через п’ять років буде краще. А коли вам нагадують, що цей час ось-ось настане, то це починає непокоїти. Ситуація суперечливості властива масовій свідомості, з одно боку — виживання, з іншого — сподівання на краще. Так само — в індивідуальній свідомості: є і одне, і друге. Тому в людині можна пробудити настрої як оптимістичні, так і песимістичні. У ситуації, в якій перебувають нині українці — а це, на жаль, ситуація виживання, — акцентувати масову увагу на чомусь позитивному, — вважає соціальний психолог Павло Фролов.

Якщо подивитися на поведінку людей, котрих ми зустрічаємо на вулицях, у магазинах, у транспорті, то ніщо не показує, що за кілька днів — «кінець». Усі, як завжди, ходять на роботу, в маркети, в поліклініки, хтось одружується, хтось купує цуценят, хтось дописує дисертацію, хтось обмінює квартиру. Мабуть, тема кінця світу — справді, для глибшого спілкування між людьми, для якогось осмислення свого життя. І це — чудово. Класик психоаналізу Зиґмунд Фрейд стверджував: людиною керують дві сили — Ерос і Танатос (бог кохання і бог смерті). Відповідно, одна сила відповідає за потяг до життя, інша — за потяг до смерті. Ці сили в нас є, доки ми — живі. Це як чорне і біле, як добро і зло, як ніч і день — нормальні явища, нормальні стани, котрі не існують одне без одного. Закінчиться один, розпочнеться інший. Тож віддайте Танатосу танатосове і 22 грудня розпочинайте нове життя!