Коли діти грають «по-дорослому»

МЕР I БОНДIАНА

Відкрив фестиваль діючий мер Олександр Омельченко. У своїй традиційній неквапливій манері, роблячи паузу після кожного слова, він виголосив невеличку промову, головна ідея якої зводилася до побажання «всім гарних успіхів». Але говорив він якось нерадісно, мабуть занурився в думки про майбутні вибори. Хоча інтонацію задав бадьору. Її набагато веселіше підхопив «Біг бенд» під управлінням Марка Резницького.

Для початку вони видали п’єсу в афро-кубинському стилі. Сама манера оркестру близька до стилістики Дюка Еллінгтона. Однак у тих моментах, коли музиканти починали особливо відчайдушно свінгувати («перекликалися» між собою тромбони й саксофони), їхній стиль ставав ближчим до творчості іншого уславленого піаніста й диригента — Каунта Бейсі.

Загалом музика нагадувала саундтреки з американських трилерів 50—60-х: погоні, перестрілки, силуети, що крадуться вздовж стін. Джазова «бондіана»!

Я б відзначив своєрідний звук і манеру гітариста. Звучання його електрогітари нагадувало синтезатор (дещо схоже звучить й інструмент зірки етно-ф’южн — гітариста-віртуоза Енвара Iзмайлова, виступу якого очікували наступного дня).

У ДЖАЗI ЛИШЕ ДIТИ

На сцену вийшло дитяче тріо «Ярославів вал». Нічого видатного від них не очікували. Публіка приготувалася розчулитися дев’ятирічними дітлахами, яких навчили більш-менш пристойно щось виконувати. Однак тріо (Майборода Поліна — фортепіано, Клочай Олексій — ударні, Хабаз Ганна — синтез-бас) видало настільки сильну композицію, що зал трохи очманів.

Солістка (Поліна Майборода) чітко і об’ємно вела свою лінію, а двоє інших дітей так само вправно створювали для цього потрібне тло. Усі троє демонстрували дивну злагодженість, а Поліна змогла «по-дорослому» донести до публіки головну інтонацію непростої джазової композиції. Від рояля струмувала мудра, не позбавлена щирості «розмова», яка ніяк не в’язалася з двома кісками, що зосереджено теліпалися над клавіатурою.

Цих талановитих дітей хотілося послухати ще але, на жаль, їхній виступ обмежився тільки одним номером. Вдячні глядачі довго не відпускали оплесками чудовий ансамбль і його керівника Iгоря Жеромського.

ПЕРЕМОДЕРНIЗОВАНИЙ «ВIЗНИК»

Після фортепіанних прозрінь «Ярославова вала» виступив вокальний секстет «JAZZEX». Не скажу, що я любитель акапельного виконання, але ці дівчата й хлопці працювали професійно.

Сам напрямок, який вони представляли — ду-уоп — досить специфічний. Iсторія його появи така: з різних причин у 30-ті роки музична профспілка заборонила в США джазовим музикантам використовувати на радіо інструменти. I жартома, і усерйоз вони почали виконувати будь-які композиції акапельно, імітуючи звук інструментів (щось подібне показав Утьосов у «Веселих хлоп’ятах», коли інструменти його оркестру наповнилися дощовою водою). Цей різновид музики прижився й самостійно існує вже восьмий десяток років. В Україні в ньому працюють два відомі чоловічі колективи. Це «Man Sound» (Київ) і «Пікардійська Терція» (Львів).

Єдине, в цьому виді часто яку- небудь тему можуть настільки інтерпретувати, що її вже й впізнати важко. Заради форми жертвують змістом. Що, за іронією долі, зараз і сталося із шлягером того ж Леонiда Утьосова «Старий візник».

Iсторія стосунків між «водієм кобили» і його Маруською стала лише приводом для демонстрації вокальних можливостей «JAZZEX». У фіналі, щоправда, один з артистів (бас) повернув «Візникові» його первинний, «нормальний» вигляд, аби публіка пригадала, від чого власне відштовхувався ансамбль у своєму експерименті.

Виконання «JAZZEX» можна назвати технічно цікавим, але навряд чи душевним. Нуднувато, але слухати можна. Чого не скажеш про гостей фестивалю — румунський квартет «Next generation» — вони вже точно були межею добра й зла.

РУМУНСЬКА «ЗБIРНА» ПIДКАЧАЛА

Тобто технічно фортепіано, труба, ударні й контрабас звучали прийнятно, але за цим нічого не відчувалося. Припустимо, такого легкого джазового снобізму (з нальотом аристократичності), який втілювали «JAZZEX» (до речі, з успішних інтерпретацій у стилі ду-уоп можна пригадати «Дубинушку» в хвацькому виконанні «Man Sound»).

За музикою мусить щось стояти, якесь явище, образи, емоції. А ці «прості румунські хлопці» проектували порожнечу. «Наступне покоління» (що в перекладі означає «Next generation») явно не вдалося. Це було помітно й тому, що у фойє Театру оперети під час їхнього виступу зібралося чимало поціновувачів джазового мистецтва, на кшталт Леоніда Гольштейна (автора телепрограми «35 хвилин джазу»).

Слухаєш, слухаєш, і врешті всередині зароджується протест (як у тієї американської профспілки!). Не скажу, що ці хлопці дуже фальшивили, просто вони грали НI ПРО ЩО.

Довелося терміново зірватися (навіть буфет не допоміг!) і заїхати до магазину «Арка» на Хрещатику, відради меломанів, аби купити перший пристойний джазовий диск, що трапився на очі, яким став «Майлз Девіс у Японії» 1964 року, за допомогою цього не надто сильного концертного альбому великого сурмача відновити музичний баланс в організмі. Тим паче що склад ансамблю Девіса на тому альбомі близький до румунського: труба, фортепіано, ударні, контрабас і додатково саксофон.

Кажуть, на закінчення фестивального вечора яскраво виступив колоритний американський блюзмен Phil Speat. Але на нього мене вже не вистачило.

ПРЕМ’ЄРА

Аби не закінчувати на такій песимістичній ноті, розкажу в якості втішливого призу про те, що на фестивалі був представлений новий український щомісячний журнал про джаз з невитіюватою, але ємною назвою «Джаз». Він розповідатиме про всі значні явища в цьому жанрі на українських теренах.

Головним редактором цього видання стала відома з численних (написаних доступною, образною мовою, глибоко й кваліфіковано) публікацій музикознавець і критик Ольга Кізлова (яка друкувалася й на сторінках «Дня).

Ті, хто зацікавився, можуть придбати цей кольоровий, добре ілюстрований журнал поки тільки у відділі реалізації видання (тел. 559-58-70). Його перший номер був щасливо представлений авторами просто з естради.

Достатньо сказати, що в ньому з вітальними промовами звертаються до читачів такі відомі в джазовому середовищі особистості, як чудовий пітерський конферансьє та теоретик Володимир Фейертаг (у мене вдома стоїть його товстенна енциклопедія — Джаз XX століття — вельми корисна річ) і телеведучий Дмитро Кисельов (який є одним з фундаторів фестивалю «Джаз Коктебель»).

Вітаємо і колег, і меломанів з почином!