Коли країна стає особистою справою

Після госпіталю – знову на війну

Вінничанин Володимир Дяченко врятував товариша ціною свого здоров’я
 

У палаті, прикрашеній дитячими малюнками, лежить Володимир. Його тіло, особливо ноги, зрешетили осколки. Про таких, як він, у народі кажуть — народжений у сорочці, бо йому пощастило залишитися живим, підірвавшись на гранаті. Він розповідає свою історію спокійно, виважено підбираючи кожне слово. А потім каже: якби йому знову довелося опинитися у подібній ситуації — вчинив би так само.

Того дня вони з товаришем вийшли на чергування. Відійшли недалеко від блокпоста, щоб оглянути територію. Тиша стояла мертва — ні вітру, ні шелесту. Раптом Володимир почув звук: це здетонувала ворожа граната. Він вмить відкинув свого бойового побратима вбік і накрив його своїм тілом. Що було потім, хлопець не пам’ятає. У вухах дзвеніло, по тілу розливався жар.

«Тільки не втрачай свідомість, — шепотів Володимиру його товариш. — Зараз підведемося і підемо. Тут недалеко. Хлопці вже біжать...»

Тих 150 метрів до блокпоста були найдовшими у житті Володимира. Осколки розтрощили йому всі ноги. Пересуватися було неможливо. Страшенно хотілося пити і... жити.

Читати далі.

«Країна стала моєю особистою справою»

Марія Берлінська — про стару систему і нових людей на фронті

Про Марію Берлінську — спочатку волонтерку при батальйоні «Айдар», потім організатора «Центру підтримки аеророзвідки», а тепер уже випускницю Києво-Могилянської академії — писали і знімали телевізійні сюжети ще з кінця минулого року. Але у що вкладалися ці історії? «Відрізала косу і втекла на фронт», «дівчина на війні» і навіть «українська амазонка», але сама Марія далека від цих штампів і стереотипів. Її справжню можна було почути під час Конвокації-2015 у Києво-Могилянській академії, де Марія Берлінська виголошувала промову (безпосередньо перед промовою Петра Порошенка) як почесна випускниця НаУКМА. За два дні запис цієї промови на YouTube подивилися 28 тисяч людей, зараз там — більше 44 тисяч переглядів. Марія сказала ключову фразу під час свого виступу: «Не бійтеся». Колись цим закликом почав свій понтифікат Іван Павло ІІ, «найбільш народний» із Римських Пап...

— Моя промова була про страх, про те, як важливо не боятися, — розповідає «Дню» Марія. —  Коли думаю про причини невдач особистих чи всієї країни, розумію, що в основі цього лежить страх. Страх щось змінити, страх вийти і сказати, страх не дати хабар чи просто бути собою. І саме зараз, коли країна увійшла в період, який почався революцією і продовжується війною, період великих випробувань, найважливіше — не боятися. Як не боялися люди, які вийшли на Майдан. Сміливість — це не тоді, коли ти абсолютно не боїшся, а тоді, коли боїшся, але йдеш вперед. Під час війни важливо не боятися — тим, хто залишився тут, в тилу, і тим, хто зараз на передовій і захищає нашу країну. Йти і змінювати систему щодня. Не боятися того, що нам протистоїть імперія із ядерним потенціалом.

Читати далі.

«Кожен солдат має усвідомлювати свою відповідальність»

Боєць добровольчого батальйону «Свята Марія» Тарас Бакай — про життя на війні та зміни на краще

Уродженець Львова, на війні Тарас опинився з весни минулого року. Він почав свою службу, покинувши високооплачувану посаду в рідному місті. Відтоді побував у багатьох гарячих точках, але головним своїм завданням бачить створення надійної лінії укріплень на підконтрольних Україні територіях. Отож послухаємо самого Тараса.

МОЯ ВІЙНА

— Моя війна почалася у Львові 3 березня минулого року, коли я пішов записуватись у військкомат. Я тоді був директором місцевого підприємства. У військкоматі подивилися, що моя військова освіта — це тільки кафедра спецрозвідки в інституті, і вирішили, що поки такі бійці їм не потрібні. Але вже 4 березня я звернувся до добровольчого батальйону. У батальйон «Святої Марії» я потрапив з Карачуна, а потім були — Слов’янськ, Оленівка, Дебельцево. Я пройшов всі ці гарячі точки.

Читати далі.