Колишній учитель викопав для села ставок. І посадив сад
Водойма за хатою Дмитра Федоровича Алексєєва своїми обрисами нагадує знамените озеро Синевир. Тільки на протилежному березі не ялини з соснами, а світлий березовий гайок. Не віриться, що це диво рукотворне. А крім ставка, для громади колишній вчитель заклав ще й садок.
У Забужжі Алексєєва вважають трішки диваком.
— Навiщо йому ті яблуні? Ніби з них багато яблук наїсться... — пересічному селянину незрозумілий ентузіазм, з яким Дмитро Федорович приживляє на пісній поліській землі польські дерева. Тутешні господарі живуть так, щоб було що залишити дітям і внукам. А син Алексєєвих, кажуть, нізащо не повернеться з Луцька у село.
За довгі роки проживання у Забужжі Дмитро Федорович так і не спромігся на власний дім. Які там особливі статки у сільських вчителів?.. Мешкають Алексєєви у старенькій, та оригінальній споруді, котра ніяким чином не нагадує житловий дім, а швидше «казенну» контору. За переказами, у цьому будинку, який родом з тридцятих років ще минулого століття, і була «за Польщі» контора лісництва. Цей куток на самісінькій околиці Забужжя навіть називається Гаївкою. Навколишні ліси радують первозданною красою, та і Забужжя, і сусідні невеличкі села долею історії опинилися за кілька кілометрів вiд Європи — але у справжній економічній і культурній глушині.
Майже все життя Алексєєв відпрацював вчителем у місцевій допоміжній школі-інтернаті. У «спадок» отримав право переобладнати одне з маленьких навчальних приміщень, що навпроти його помешкання, у житловий дім для сім’ї. Проте за багато років так на ремонт і не спромігся. Спочатку він займався ставком.
— Болото на тому місці було страшне! — пригадує Дмитро Федорович. — Ідея зробити тут водойму належить не мені. Треба було мати протипожежну водойму для школи-інтернату. Та на ділі екскаватор я наймав за свої гроші...
— І скільки ж вклали у нічийний ставок?
— Рублів 500... Бо кожен день роботи екскаватора коштував 50 рублів, а працював він днів зо шість точно. Ще за 200 рублів наймав бульдозер, аби розрівняв дно.
Нічийний («Бо я його не приватизовував!») ставочок приваблює спекотної пори не лише забужців, а й мешканців Локуток і Вербівки. Є глибокі, до двох метрів, місця, а в середньому — метр-півтора. Від берегів довго можна йти по мілководi. Дітвора окуповує ставок на все літо.
— Дощ іде, а вони сидять по шию у воді! — з усміхом пригадує Алексєєв картину, яка його радує.
Діти були єдиними його помічниками при закладанні ставка: організовував їх, щоб вирізали лозу на болітці.
Після ставка Дмитро Федорович знайшов іншу, як кажуть у Забужжі, «забаву». На своєму рідному городі, де мав би вирощувати картоплю («Бульби нам і так вистачає!»), посадив великий садок. Дерева завезли йому з Польщі. З двохсот яблуньок п’яти сортів прижилися не всі, та й частину повикопували земляки... Свій сад колишній вчитель не обробляє хімією, бо хоче їсти екологічно чистi яблука.
