Контакт Києва й Нормана відбувся
У неділю, 29 квітня, чекаючи на рок-зірку Кріса Нормана (екс- соліста групи «Смоукі»), в тиші Палацу «Україна» глядачі спостерігали на двох величезних екранах, як у німому рекламному ролику наповнювався пивом келих. Піна невблаганно повзла вгору, її підштовхувала жовта пузирчаста рідина. Подеколи тишу залу порушували легкі підбадьорливі оплески й вигуки: «Виходь і співай». Якийсь хлопець у чорній футболці флегматично тинявся по сцені й щось підкручував і поправляв. Раптом стало темно. Задня частина сцени засвітилася зорями, й на цьому «космічному» тлі в зелених лазерних променях з’явився Кріс Норман. Натовп його зустрів оваціями.
Вдягнутий він був аскетично: в чорному. Чорна майка, брюки й туфлі на височенних ковбойських підборах (отож упродовж всього виступу Кріс ходив на напівзігнутих, трохи відхиливши тіло назад). Його обличчя було дещо ляльковим, з кругленькими щічками а-ля МакКартні. Музиканти, наслідуючи свого лідера, теж вдягнулися в чорне. Найколоритнішими були голомозий басист у чорних окулярах і соло-гітарист у шкіряному капелюсі з вузькими крисами. Він регулярно підпалював сигарету, щоб виглядати імпозантнішим (у роковому розумінні).
Норман грянув перевірені часом хіти. Радісна вібрація впізнавання прокотилася залом. Голос співака звучав чудово. Публіка завелася, особливо на пісні «Еліс», яка в російській обробці, з пародійно-КВКівським текстом гримить зараз на радіоканалах. Щоб остаточно налагодити контакт з публікою, артист вирішив натренувати її на повторення приспіву. Однак для цього він вибрав надто складну пісню. Народ і радий був би повторити за кумиром текст, але знання англійської бракувало.
Норман, проте, весь час щось базікав, запрошуючи зал до діалогу. При цьому він попивав мінеральну воду з пластикової пляшки. Раптом йому принесли пластмасову склянку. «Уїскі», — прокоментував Кріс. Народ відразу відчув натхнення (особливо чоловіки) й почав завзято кричати: «Горілка на роботі — це святе!» Публіка відразу згадала свою улюблену пісню й заходилася скандувати: «Водкі найду! Водкі найду!!!» — «What Can I Do?» — перепитав Норман, що в перекладі означає: «Що я можу зробити?» — «Ага», — захоплено відгукнувся зал. Але тут з’ясувалося, що саме цього Норман зробити не може — тобто виконати цей хіт. З якихось міркувань, пов’язаних з авторськими правами. Але зважаючи на бажання всього українського народу, він заспівав під гітару два куплети. Й можете мені повірити, слова «Водкі найду» весь Палац «Україна» співав хором.
Уже після цього, коли Норман, перевіряючи публіку на контактність, видавав всілякі мавпяче-бінго-бонгівські звуки на зразок «У-у» чи «А-а» — натовп слухняно відтворював почуте. Публіка відчула себе настільки розкутою, що одній дівчинці років тринадцяти, яка вийшла в середині концерту з букетиком, поцілунку Нормана здалося замало. Як з’ясувалося, вона ще забажала знятися на плівку, обнявшись з рок-зіркою біля мікрофона. Народ тихо чманів від такого нахабства, поки татусь дівчинки клацав фотоапаратом. Зате набув досвіду Норман. Коли наступна дівчинка спробувала провернути той же трюк, він вдав, що місцевого слова «сфотографуватися» не розуміє.
Концерт проходив напрочуд тепло. Навіть було подолано відому рису українського глядача: щойно артисти підуть за лаштунки — тієї ж миті кидатися в гардероб. Жодного разу навiть не викликавши гастролерів на біс. Але тут усе пішло як по маслу: лавина овацій не припинялася, поки Норман з товаришами не зіграли ще декілька пісень.
Коли вони вдруге пішли зі сцени, наша публіка, вже в зовсім не властивій їй манері, продовжувала наполегливо аплодувати й скандувати: «Нор-ман, Нор- ман!!!» Але музиканти, напевно, вирішили — досить. І незважаючи на те, що частина публіки, що залишилася (зокрема й я), розходилася з відбитими долонями, практично на всіх обличчях сяяла усмішка задоволення. Контакт Києва й Нормана відбувся.
