Коротко / СУСПІЛЬСТВО

Чернігівська область. Більшу частину зібраного з невеликої дослідної ділянки Куликівського районного будинку школярів урожаю — капусту, огірки, моркву й цибулю — місцеві юннати передали центральній районній лікарні. А водночас невідомі скоїли нічний наліт на дитячий садок «Ромашка», дочиста зібравши картоплю з семи соток дитсадівського городика, повідомляє кореспондент «Дня» Сергій ЦИГАНКОВ.

Не той тепер Хмельницький, що Проскурів сто років тому

Мабуть, 26 серпня 1898 року зірки якось особливо сприяли людям у Хмельницькому, тодішньому Проскурові. Бо того дня тут народилися найстарші люди 260-тисячного обласного центру — Тетяна Харитонівна Мельник і Ганна Василівна Актинюк. Між собою не знайомі. Хоча одна з них припускає, що колись їхні стежки якось перетиналися — «...то вже тепер місто розрослося». Як повідомили кореспондентові «Дня» Михайлу ВАСИЛЕВСЬКОМУ в управлінні соціального захисту населення, ще трьом громадянам (двом бабусям і дідусеві) до столітнього ювілею залишилося рік. Є надія, що відсвяткують. За даними перепису населення 1989 року, у Хмельницькому було п’ять громадян, яким «перевалило» за сто років. До речі, всі — жінки. Ще раніше столітніх і старших за них у Хмельницькому було більше. І не тільки довгожительок. Не той тепер Хмельницький, що Проскурів колись. У статуправлінні розповіли, що держава «гарантує» жінці 74 роки, а чоловікові — 63 роки життя. Ці «допустимі норми» розраховано за певною «технологією»: рівень екології, рівень медобслуговування, харчування...

Корови як атрибут херсонського пейзажу

Від інших обласних центрів України Херсон відрізнявся не тільки наявністю двох портів — морського та річкового, а й наявністю аеродрому, розташованого за кілька сотень метрів від житлових кварталів. Нові мікрорайони витіснили його, але так і не забудували, збираючись посадити тут парк. З парком не склалося. Але святе місце, як відомо, порожнім не буває. Нині тут розташувалося найбільше в державі пасовище в міському середовищі, повідомляє кореспондент «Дня» Василь ПІДДУБНЯК. Щодня сюди приводять понад сотню корів, які належать мешканцям Північного житлоселища. «Ця околиця напуває молоком, мабуть, пів-Херсона», — не без професійної гордості каже пастух Іван Петько, зауваживши, що його дві корови «приносять» із летовища щонайменше по 15 гривень «живих» грошей. «Був би сепаратор — мав би ще більше!», — каже Іван Михайлович. На відміну від деяких колгоспників, які відокремлюються від своїх КСП в пошуках ліпшої долі, херсонські власники корів, навпаки, колективізуються. Найняли гуртового ветлікаря, мріють про свій міні-сирзавод. Хоч би як там було, але не один десяток родин безробітних городян живе під ментальним гаслом: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Шкода тільки, що літо таке коротке, малувато трави в навколишніх лісосмугах і летовище трохи затісне...