«Корупція вже давно бере, не питаючи...»
У чому ж полягає специфіка вітчизняної корупції?
Колись знаменитий дисидент Солженіцин вивів «формулу СРСР». Звучала вона так: «Брехня як форма існування». За два-три роки після приходу до влади Михайла Горбачова разом із «початковою» демократизацією СРСР кількість брехні різко зменшилась. Вона, брехня, вже не могла бути «формою існування» СРСР — і ще за три-чотири роки Радянський Союз припинив своє існування. Так ось, «специфіка вітчизняної корупції» в тому, що вона, корупція, є не якоюсь «окремою вадою», а формою існування держави Україна. І боротися з корупцією — значить боротися з державою Україна. Принаймні, в тому вигляді, в якому вона сьогодні існує.
Тепер перейдемо до питання, хто винен більше: той, хто дає, — чи той, хто бере?
На жаль, українська корупція вже давно виросла з дитячих штанців «дає — бере» (все ж відрізняймо дрібних хабарників від КОРУПЦІЇ, коли дійовими особами можуть бути далеко не останні особи району, міста, області, міністерства і iн.). Корупція вже давно бере, не питаючи у власника: дає він чи не дає (на жаль, у 90% випадків це державне майно чи держбюджет, тобто власник — держава). Якщо ж який-небудь «божевільний патріот» намагається цьому протистояти — у справу вступає «пан убивця».
І, нарешті, запитання третє: «Що б ви порадили владі?»
Владі — нічого, бо, на мій погляд, сьогодні в Україні «влада = корупція». Замість поради я хочу нагадати владі історію колишнього прем’єра Італії Джуліо Андреотті. 1979 року він, будучи пов’язаним із мафією, звелів убити «довгоязикого» журналіста. Вбили. Лишень 1999 р. (через 20 років!), коли Італії вдалося не те, щоб покінчити, але взяти під контроль мафію, небагато живих свідків убивства насмілилося дати свідчення в суді. Три роки найдосвідченіші адвокати все ще не переможеної мафії змагалися з італійським судом. Але 2002 року Андреотті, 83-річного старого, все ж було засуджено на 24 роки ув’язнення.
І тому закінчити свої «мінорні» відповіді я хочу прекрасним чотиривіршем Миколи Рубцова:
«Кто там сказал, что во мгле заметеленной
Глохнет покинутый луг?
Кто там сказал, що надежды потеряны —
Кто это выдумал, друг?!»
У постскриптумі до статті Наталі Трофімової «В очікуванні імпульсу до боротьби» («День», №36 від 26.02.2003) ми запропонували читачам викласти свої рецепти боротьби з корупцією в Україні, відповівши на ряд запитань:
— «Війна менталітетів» — чи властива вона Україні?
— У чому специфіка вітчизняної корупції?
— Хто винен більше: той, хто дає, чи той, хто бере?
— Що б ви порадили владі?
Ваші листи, присвячені проблемі корупції, свідчать, що вона є чи не найбільш «больовою точкою» нашого суспільства. Сьогодні ми починаємо публікувати читацькі «рецепти» й надаємо слово професорові Михайлові КРАСНЯНСЬКОМУ з Донецька. Продовження теми — у наступних випусках «Пошти «Дня».
