Кровотік новими магістралями
Серце у дбайливих долонях... Цей скромний символічний знак при вході в кардіологічний корпус Центральної міської клінічної лікарні Києва або, як її продовжують називати, Жовтневої, сприймається ніби пролог до незвичайного роману про врятовані долі, сторінки якого вже багато років перегортає саме життя. Згадується, з яким ентузіазмом і надіями, в плині минулого століття, головний лікар лікарні в той час Катерина Степанівна Паламарчук відкривала цю обитель милосердя. І битви все продовжуються, але iз залученням нових потенціалів і технологій.
ЩОБ ОЖИВ МОЗОК
Отже, в одній із палат реанімаційного відділення клініки на терасах Шовковичної гори я розмовляю з Іваном Григоровичем Поповим, напередодні його виписки додому після капітальної судинної перебудови, що дала й серцю, й мозку абсолютно нові резерви. Історія його порятунку — ніби об’ємне фото можливостей сьогоднішньої інтервенційної медицини, особливо коли в такій великотрудній роботі об’єднуються кілька сил. Ще навесні стан хворого був загрозливим. Він потрапив сюди з обширним інфарктом міокарда, причому повторним. Завідувач відділенням Валентина Дмитрівна Кудлай, а вона трудиться тут близько 30 років, а впродовж року у відділення надходять не менше тисячі осіб із коронарними катастрофами, разом із колегами вивела Попова зі стану гострої кризи. Але стало зрозуміло: третього інфаркту він може й не перенести, серцева недостатність зростала. Потрібно було змінювати тактику. Івана Григоровича оглянула завідувач кафедри госпітальної терапії №1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член- кореспондент АМН України Катерина Миколаївна Амосова. До серця, щоб дати йому «друге дихання», потрібно було прокласти додаткові судинні гілки, інакше кажучи, здійснити аортокоронарне шунтування. Однак заздалегідь убезпечити від подальшого знекровлення мозок. Рівень його кровопостачання, як з’ясувалося, також був різко знижений. І під час шунтування, здійснення цієї складної реконструктивної технології, не виключався інсульт, грізна церебральна аварія. Ще вчора лікарі, можливо, опустили б руки, бо ступінь ризику ставав серйозним бар’єром. Однак у наші дні медицина високого класу й професіоналізму все частіше доводить: безвихідних ситуацій не буває. Попов був переведений у клініку кафедри госпітальної хірургії №2 із курсом грудної і судинної хірургії, у складі тієї самої лікарні та університету. Відомий хірург професор Володимир Григорович Мішалов, керівник цієї кафедри, взяв на себе первинний «ремонт», послідовно здійснивши з двох боків оновлення внутрішніх сонних артерій, що живлять мозок. Зрозуміло, це не така вже легка справа. Але команда судинних хірургів на чолі з В. Мішаловим у складі кафедри, вбачаючи в подібних операціях і соціальну мету, поставила їх на потік, тут виконуються найбільша в Україні кількість найнеобхідніших рятівних втручань у брахіоцефальній судинній зоні. Проте потреба в таких корекціях життя насправді набагато більша. Кількість пацієнтів, оскільки саме такий раціональний підхід у протистоянні склерозу здатний максимально ефективно запобігти розвитку ішемічних інсультів, зазначає один із незмінних учасників таких операцій ангіохірург доцент Віктор Анатолійович Черняк, повинен бути збільшений принаймні в 100 разів! У США, наприклад, ціла низка клінік вирішують проблему протистояння розвитку інсультів саме так. Якщо вдуматися, у швидкому тиражуванні трудомісткої, однак важливої й доступної методики, грань національної безпеки.
П’ЯТЬ ШУНТІВ НА ПРАЦЮЮЧОМУ СЕРЦІ
Але повернемося до історії Попова після того, як мозок, по суті, ожив і можна було рухатися далі. Аортокоронарне шунтування йому могли здійснити в цій самій клініці. Під керівництвом В. Мішалова, майстри серед майстрів, кафедральний блок, разом із фахівцями найстарішої лікарні, нарівні з широким діапазоном найрізноманітніших складних операцій, скажімо, пластичних реконструкцій, володіє всіма сучасними способами кардіоваскулярних та інших судинних втручань — від стентирування магістралей життя до модифікацій аортокоронарного шунтування, необхідних пересадок судинних фрагментів. І все ж був вибраний варіант перекладу пацієнта в Національний центр серцево судинної хірургії іменіМ. М. Амосова? Чому ж? Попову, як показала коронарографія, належало «обзавестися» п’ятьма шунтами, п’ятьма новими введеннями у вінцеву сітку серця, а з найбільшим успіхом це було під силу професору Анатолію Вікторовичу Руденку, віртуозу таких «небесних дарів» майстерними руками на працюючому «моторі життя», в амосівському інституті. І взяла верх професійна доцільність. Все пройшло благополучно, і Попов повернувся на реабілітаційне доліковування в Жовтневу, до своїх перших ангелів-охоронців.
Іван Григорович — кадровий військовий, і в розмові з ним мене цікавило, як він оцінює свою епопею очима підопічного медицини. Адже погляд військової людини, хоч що кажіть, завжди об’єктивніший.
— Розумієте, в лікарняних стінах реально, безпосередньо бачиш ставлення не тільки до тебе, а й до інших хворих, — замислюється він. — Усі три команди, які мене рятували, працюють дійсно бездоганно, а головне — з великою душевною теплотою. І тому я зовсім не згодний з думками, що українська охорона здоров’я занепадає. Принаймні кардіологія, ось хоча б на моєму прикладі, відповідає сучасним вимогам.
Нові рукотворні гілочки до зміненого серця, і при цьому без його зупинки, без використання апарату штучного кровообігу...
Вийшло так, що свого часу я вперше написав про цей прорив Анатолія Руденка, учня двох академіків Миколи Амосова й Геннадія Книшова. І ось я знову розмовляю з невтомним подвижником. Операції шунтування на працюючому серці в його клініці, на вулиці Амосова на Батиєвій горі, проводяться вже сім років. Допомога на основі сміливої методики надана понад чотирьом тисячам пацієнтів, які отримали завдяки умінням і старанням лікарів ніби нове серце, яке стрепенулося до життя. Зовсім недавно Анатолій Руденко виконав таке шунтування пацієнту, який перебував на гемодіалізі, на «штучній нирці», і тепер його шанси на трансплантацію важливого органу підвищилися. До речі, операція шунтування на серці, на фоні гемодіалізу, виконана тут услід за клінікою В. Мішалова, де такий досвід вже є. Що ж, це добродійне змагання!
ПОЄДИНКИ В НЕЗНАНИХ БАСЕЙНАХ
Володимир Мішалов у перерві між операціями переглядає мої замітки. Він пристрасний патріот відновлювальних маніпуляцій на брахіоцефальних судинах, адже такий «страховий поліс», безперечно, здатний запобігати фатуму багатьох інсультів. Ось чому про цю проблему й можливості її хірургічного вирішення, вважає він, повинні ширше й грунтовніше знати і лікарі, — терапевти і невропатологи — і пацієнти. Адже негаразди із цим генеральним транспортером до «чертогу думки», і синдром коронарної відмови, закупорки цих судин, — часте зриме відображення універсального атеросклерозу, мультифокального, множинної появи заторів на великому кровоносному шляху, а потім і небезпек тромбозу в різних його басейнах. І ось саме в цій клініці професор В. Мішалов, якого підштовхує любов до своєї професії й безтрепетна хірургічна сміливість, проклав ще одну безпрецедентну дорогу зцілення — при такому багатофокусному судинному ураженні він проводить, ефективно відповідаючи на виклики життя, чергові ангіооперації одному й тому самому пацієнту.
— Одному з таких багатьох давніх опікуваних К. я виконав, борючись із судинною недостатністю в різних кровоносних басейнах, дев’ять відновлювальних операцій на серці, судинах, що йдуть до мозку, на нижніх кінцівках. І він знову й знову повертається до ладу, до активного життя, — розповідає Володимир Григорович. — Звичайно ж, тут поєднані два чинники: довготерпіння К. і його віра в нас плюс, звичайно, новаторський стиль нашої клініки. А пацієнтів, яким послідовно зроблено п’ять—шість подібних реконструкцій, у нас вже близько двох десятків. Можливо, це навіть своєрідні рекорди для книги Гіннесса. Але я б не хотів, щоб здалося, що шлях таких складних операцій вистелений трояндами. Для подальшого розвитку справи нам дуже потрібна сучасна ангіографічна установка, оновлення іншої апаратури. Розраховуємо передусім на підтримку з боку міськадміністрації Києва. Адже ми є міським хірургічним центром.
Є латинський вислів: «Потерпілий — святиня». Саме таким бачать свій обов’язок у трьох згаданих столичних лікарських установах, скріплених не тільки договором про співпрацю, але й живим духом любові до ближнього. Любов у медицині... Це не слова, а дії, пошуки, знахідки, і подальший успіх в інтеграції зусиль держави й професіоналів.
