«Кримінальний» художній авторитет

Перший портрет, що дав 100-відсотковий ефект, був написаний Степаном Усиком 1974 року. Майстер нарікає, що за чверть століття праці на міліцію могли б йому й звання присвоїти. А то, трапляється, зупинить якийсь сержантик і починає тоді Усик розсудливо розповідати йому: «Хлопче, я стільки зробив для міліції, що ти, може, й за сто років не зробиш».

Доводилося художнику працювати й у камері смертників. Допит. Слідчий один, другий. Злочинець словесно змальовує співучасників, а Степан Григорович — олівцем. Сприйняття за час багаторічного «навколозлочинного» спілкування в художника настільки загострилося, що брехливість свідчення він відчував відразу. І, не припиняючи робити замальовки, він тихо казав: «Не так... Це було не так... Не морочте голову...»

Траплялися свідки, яких «заклинювало». Вони не могли й слова вимовити. Усик розкладав перед такими різні фото: і знаходився хтось схожий, і «розв’язувався» у свідків язик. Після перегляду тисяч знімків художник і сам дійшов висновку, що всі злочинці... схожі один на одного.

ТАТУЮВАННЯ НА СТЕГНІ

У Чопі згвалтували 7-річну дівчинку, що поверталася зі школи. Літній чоловік узяв її за руку: «Цукерочку хочеш?» Потім завів на будмайданчик. Жертва гвалтівника змалювала детально. І додала, що на стегні в нього витатуйовано чоловіка з клепачем (угорський молоток. — Авт.). Виявилося, не з молотком, а з факелом. Татуювання за описом дівчинки Степан Григорович відновив з точністю. Один із тридцяти затриманих виявився власником цього «живопису» на стегні. Для одеського гастролера згвалтування малолітньої виявилося не єдиним злочином.

БОЧКА КОНЬЯКУ НЕ ДОЇХАЛА

До Степана Усика приїхали слідчі з Єревана зі свідками, які змалювали жорстокого вбивцю, за рисами обличчя схожого на казаха. У разі успіху обіцяли негайно «прикотити» у Закарпаття бочку вірменського коньяку. За намальованим портретом убивцю відразу затримали. А чарівного напою наш художник так і не дочекався.

ЗЛОЧИН НА РІВНІ... МИСТЕЦТВА

«Совдепівський» тихий Ужгород здригнувся. За ніч пограбували 12 неприступних кас. З «ведмежатником», якого підозрювали, «спілкувалися» дві дівчини. Їх затримали, вони сиділи в міліції й словесно «малювали» портрет. Справа не просувалася. Минула доба. Одна з них заснула. Друга після чергової замальовки раптом скрикнула: «Толя!»

Так вийшли на слід найвіртуознішого в Союзі зломщика сейфів Анатолія Філоненка, який перед Ужгородом на 140 тисяч рублів обібрав ювелірний магазин в Ташкенті. Портрет, намальований Степаном Григоровичем, відразу ж розмножили. Незабаром «ведмежатника» взяли в Ризі. Степан Усик в Ужгороді був присутнім на суді й був у захваті від інтелекту людини, яка знала буквально всі замки, ключі, сейфи світу — від найдавніших до сучасних. Коли після затримання в міліції вирішили перевірити його «здібності» на новітньому банківському англійському сейфі, Філоненко погодився, але за умови цілковитого усамітнення з предметом злому. Художник тоді пригадав студентські часи, коли золотом вкривали купол Софії Київської. Старенький майстер, настільки був одержимий «інтимністю» своїх знань, що замовляв постачальникам потрібні матеріали в рівних пропорціях: янтарний лак, свинцевий сурик, сусальне золото. Щоб ніхто не дізнався співвідношення... Філоненко ж попросив у слідчих 15 англійських шпильок. Через 15 хвилин він вийшов із кімнати й сказав, що сейф відчинено. Правоохоронці були шоковані. «Ведмежатник» на суді в Ужгороді захищався сам, чудово володів словом, в житті не пив, не курив. Ресторани відвідував, полюбляв танці, музику, але пив виключно воду... Тоді А. Філоненко отримав строк 9 років.

Після того суду Степану Усику начальник обласного УВС полковник Петро Бронтерюк вручив перший іменний годиннник. А художнику досі «якось не-зручно» перед «ведмежатником»: «Енциклопедист був, яких нині й не знайти»...

№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»