«Культура, яка допомагає пережити ізоляцію»

За свої 24 роки Софія Челяк, програмна директорка одного з головних українських культурних фестивалів — львівського BookForum, уже встигла увійти до ТОП-30 молодих лідерів країни до 30 років. Поговоримо з нею про довгоочікуваний 28 BookForum, літературні тренди в Україні та світі, виклики для культурного фестивалю під час пандемії та особисте щастя.

ОНЛАЙН-ФОРМАТ ДОПОМІГ ЗАЛУЧИТИ АУДИТОРІЮ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ

— З твоєї біографії на «Читомо» запам’яталася фраза: «Має особливу здатність влазити у всілякі скандали». Розшифруй, будь ласка.

— Так сталося, що досить часто наш фестиваль привертав увагу людей, які були категорично проти наших заходів; усі пам’ятають погрози щодо презентації книжки «Майя та її мами». А ще інколи проблеми створює те, що я досить різка. Інколи без задньої думки я можу сказати фразу, яка ображає дорогих мені людей — і тут треба писати довгі дипломатичні листи вибачення.

На посаді я керуюся правилом відкритості до усіх. Бо BookForum — це аполітичний захід, і я як програмна директорка не транслюю своїх особистих уподобань, адже потрібно розділяти робоче та особисте. Моє особисте нікого не має стосуватися. І я маю надію, що на 100% справляюся з цим правилом.

— Ти з BookForum з 2016 року як програмна директорка. Хто за ці роки виріс більше — Форум чи ти?

— Я не можу казати про Форум, бо інституційний зріст однозначно варто спостерігати після певного часу, але нам з колегами вдалося трохи його видозмінити, впровадити нову структуру програми, більш зрозумілу, напрацювати нові сталі партнерства, змінити айдентику, розширити кількість країн-учасниць. Щодо мене в межах Форуму, то однозначно, що я виросла як професіоналка, але паралельно є ще життя, у якому я теж бачу зміни на краще, тому праця над собою в професії і в приватному житті у мене стала доповнювальною.

— Минулого року через пандемію Форум вперше відбувся в онлайн-форматі. Які виклики це поставило перед вами і як ви їх подолали?

— Головним ризиком і викликом було за дуже короткий термін розібратися в логіці підготовки онлайн-подій — і цю структуру перетворити в плани та кошториси. Нам це вдалося: ми навчилися, як це робити. Але навіть коли ти розумієш під час реалізації, що все потроху відбувається, у тебе на фоні залишається тривога за безпеку спікерів (бо частину подій ми писали у студії). Однак наскільки нам відомо, ніхто після зйомок не захворів.

А ефект від фестивалю був неймовірним: ми змогли залучити величезну аудиторію по Україні — саме тому ми частково зберігаємо онлайн-формат у цьому році. За результатами 28 BookForum будемо розуміти, наскільки масштабною має бути онлайн-програма в майбутньому.

ПРОФЕСІЙНІ ВИКЛИКИ Й МОЖЛИВОСТІ

— Ти слідкуєш за літературними трендами в світі? Якими були вони минулого року і чи повторилися в Україні?

— Я маю чудову можливість спілкуватися з директорами та директорками 30-ти європейських фестивалів завдяки нашій участі у міжнародній поетичній платформі Versopolis. І під час спілкування впродовж минулого року ми, звичайно, обговорювали, як вижити, як справлятися з онлайн-форматами, як переходити в гібрид.

І основний девіз минулого року, як на мене, був «культура, яка допомагає пережити ізоляцію». Наші колеги по всьому світу організовували онлайн-події, намагалися знайти спосіб підтримати митців та культурні інституції, щоб мати змогу повернутися після закінчення пандемії до звичного життя з найменшими втратами.

Мушу додати, що діячі культури активно включалися в підтримку дотримання карантинних обмежень заради збереження життя, а в 2021 році в підтримку вакцинації. І я вважаю це найбільшим здобутком цих років, адже авторитет діячів та діячок культури допомагав поширювати інформацію, яка врятувала тисячі людей.

— Що ти зараз читаєш? Взагалі чого читаєш більше — професійного чи для душі? Як складаєш списки для читання?

— Я стараюся читати для душі, але так сталося, що окрім BookForum у мене є ще декілька робіт (або ж фрілансів), які пов’язані з книжками. Скажімо, я працюю ведучою історичної програми «Культові українці» на UA:Культура — і частину часу проводжу за читанням книг про діячів та діячок, про яких ми знімаємо програми. Скажімо, завдяки цій роботі я перевідкрила для себе Сковороду.

Також я перекладачка з чеської мови, тому зараз працюю над книжкою Петри Прохазкової «Фрішта». Це книга про Афганістан до 2001 року з точки зору жінки. Маю надію, що найближчим часом я закінчу роботу над перекладом — і книжка вийде українською. На жаль, вона зараз неймовірно актуальна.

— Уявімо, що в тебе є можливість запросити на наступний BookForum трьох літературних суперзірок. Хто б це був і чому?

— О, в мене є такий список, я навіть час від часу їм пишу в Інстаграмі.

1. Джонатан Сафран Фоер, американський письменник єврейського походження, чия родина емігрувала в Америку з України. Я би дуже хотіла запросити його в Україну і показати, що наша країна і ми змінилися за умовно 30 років після написання книжки «Усе ясно».

2. Глорія Стайнем, американська активістка фемінізму, засновниця та головна редакторка культового журналу Ms. Запросити її я вирішила після того, як у фільмі Gloria про її життя я побачила дуже неприємний кадр з українським таксистом, який розмовляв дуже токсично. Власне, я би хотіла показати їй, що в Україні не усі такі, як він.

3. Томас Пінчон. Я шалена фанатка його текстів. Але запросити його — це професійний виклик, будьмо відверті, який мені не вдасться втілити, адже він не виходить на публіку уже десятки років.

— За роки, що ти працюєш програмною директоркою BookForum, які зміни ти помітила на українському книжковому ринку?

— Ой, для цього потрібне ще одне інтерв’ю, присвячене саме цьому питанню. Наш ринок молодий, ми тільки стаємо на ноги, формуємо свої правила гри. А з іншого боку, ми зустрічаємося з актуальними викликами часу — і паралельно повинні відповідати їм. Я усвідомлюю, як це складно, бо бачу шалену роботу (і великі скандали), яку роблять українські гравці.

— В одному інтерв’ю ти говорила, що все життя хотіла б бути пов’язаною з літературою. Зараз ти задоволена своїм життям? Про що мріє Софія Челяк як людина і як програмна директорка BookForum?

— Так, я задоволена своїм життям. Інколи я серджуся на себе за те, що роблю недостатньо. Але з іншого боку, я маю можливість спілкуватися з найкращими розумами нашого покоління. Я можу говорити про дерева з Тарасом Прохаськом, дзвонити Сергію Жадану, аби розказати, що у нас підтвердилася Патті Сміт, а через місяць відповідати на дзвінок з невідомого американського номеру й чути: «Hi, it’s me, Patti». Є ще багато інших історій, які змушували мене подумати: «Господи, яка ж я щаслива!».

— За період пандемії люди скучили за культурними заходами. На твою думку, чи можна очікувати культурного буму, коли (і якщо) життя повернеться до доковідного плину?

— Мені здається, що ми надто довго пожили у новій реальності, і уже не буде так, як колись. Але буде по-іншому, не менш весело.