«Культурний каркас Донецька»

Архітектор з Литви Томас С. Буткус хоче віднайти «Культурний каркас Донецька» — так називається його сумісний з фондом «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» проект. Митець проведе воркшопи для місцевих жителів та зніме кліп про «шахтарську столицю». Навіщо це донеччанам, Томас С.  Буткус розповів «Дню».

— Чим вас привабив Донецьк?

— Я цікавлюсь функціями культури у сучасному місті, написав монографію «Місто як подія», де описав як об’єкти, простір та явища зливаються у литовських містах Вільнюсі та Клайпеді. Якось побачив оголошення щодо резиденції у Донецьку і вирішив зробити подібний проект тут. Знав, що у Донецьку багато шахт, і перша ідея, яка спала мені на думку, — використати ці старі шахти, інтерпретуючи їх як пусті простори. Це важливо, адже усе походить з пустки, була б така собі «дірографія». Зараз планую зняти кліп про Донецьк, закінчу його десь у квітні.

Найголовніша мета проекту «Культурний каркас Донецька» — підштовхнути внутрішні процеси міста, щоб його мешканці стали самі піклуватися про свою культуру. У Донецьку багато всього: галереї, стадіон, парк, але чи достатньо цього? Постійно з’являються нові люди з новими ідеями, і щоб вони змогли їх реалізувати, потрібні нові інституції.

— Томасе, у комплексі культурних функцій сучасних міст ви виділяєте об’єкти, простір та явища — речі, що формують унікальність, як, наприклад, Ейфелева вежа у Парижі. Що робить оригінальним Донецьк?

— Донеччани самі мають відповісти, що для них є явищем. Усі міста однакові, усюди є залізничні станції, мерія, площі, парки. Найголовніше — люди: вони завжди різні, вони заповнюють міський простір, і він стає унікальним. Донецькі терикони могли б стати базою для нетрадиційних парків або «зелених будівель». Якщо хоча б половину місцевих териконів вкрити сонячними батареями, тут не було б проблем з електрикою. Інша річ, що вугілля після цього стало б непотрібним (усміхається).

— Які найголовніші проблеми міста?

— По-перше, забруднені повітря та навколишнє середовище, по-друге, нефункціональна структура міста, багато територій тут «не працюють». Причина зрозуміла — це був індустріальний майданчик, але світ змінюється, тож має змінюватися і структура: громадський транспорт, розміщення зелених насаджень. Спираючись на молодь, можна оновити багато речей. Треба починати з найпростішого: полагодити паркан або прибрати у дворі. Завжди можна нарікати на погану владу, але це нічого не змінює. Ти сам пильнуєш за своєю територією — тоді інші дивляться на тебе та починають повторювати.

— У деяких містах України, зокрема у Донецьку, величезна радянська спадщина: численні пам’ятники діячам революції, відповідні назви вулиць. Наразі особливо гостро постає питання: що з цим робити?

— Люди самі повинні це вирішувати. Я досліджував цю проблему у Клайпеді, було важко: розумієш тих, для кого ці пам’ятки щось значать, але треба дивитися вперед. Утім, якщо ці речі мають певну культурну цінність, з них можна зробити експозицію. Один литовський бізнесмен зібрав пам’ятники радянської епохи та виставив їх у лісі, цей проект називається «Парк Грутас». Туристи приїздять туди з-за кордону, це як заповідник. Узагалі, у деякі місця радянська влада принесла інфраструктуру, дороги, дитячі садки, але у більшості випадків це був один крок уперед, і три — назад.

— Як людям організуватися, щоб зміцнити «культурний каркас»?

— Якщо хочеш збудувати щось, найголовніше — уникнути скупчення влади в одних руках. Для культурного каркасу потрібні поліцентричні структури, кожний район має активізувати власний потенціал. На пострадянському просторі не вистачає маленьких культурно-громадських центрів, які  займалися б  соціальними проблемами, працювали на конкретному полі.

Усе починається з ініціативи. У Донецьку є певні напрацювання, так, з містом працюють майстри графіті. Тож потенціал є, треба лише його організувати. Наразі структура центру міста добре розроблена, а промислова зона малоприваблива, влада нею не цікавилась. Щоб це виправити, потрібно розвивати комунальні та соціальні проекти серед місцевих жителів. Кожен має почати з власного двору: подивіться, скільки сміття навкруги, а люди сидять та нічого не роблять. Колись держава думала про всіх, і громадяни звикли, що ними хтось опікується. Але ця парадигма щезла, у тебе сміття на дворі — ти сам маєш його прибрати. Треба підштовхнути громаду, наприклад, на воркшопах показувати, як лагодити паркани, білити стіни, позбавлятися мотлаху. У Донецьку є культурна спадщина. Тепер треба збудувати «культурний каркас», щоб місто отримало нову ідентичність.