Лікувати вміємо. Головне — вчасно

— Які наукові та практичні розробки існують в Україні у сфері онкології?

— Сьогодні ми володіємо потужним фаховим потенціалом. Досвід України переймають британські й американські вчені. Вітчизняні науковці мають визначні напрацювання у сфері розробки нових методів лікування, а наші лікарі володіють блискучою технікою хірургічних втручань. Так протягом минулого року було проведено 80098 хірургічних втручань, прооперовано 72677 хворих, усього проліковано 140976 онкохворих, у тому числі 719 дітей.

В Україні в 1992 році створена й успішно працює спеціалізована онкологічна служба. Система онкологічної допомоги населенню включає 46 онкологічних диспансерів, протипухлинних центрів та лікарень, у яких працюють 2296 лікарів-онкологів та радіологів. До лікування та диспансерного нагляду за онкологічними хворими залучено 728 онкологічних відділень та 2004 оглядові кабінети. Існує чітка тенденція до створення в онкологічних закладах вузькоспеціалізованих відділень: мамологічних, торакальних, голови-шиї, що дозволяє підвищити якість медичного обслуговування онкологічних хворих. Разом із тим слід визнати, що рівень онкологічної допомоги населенню України все ще не відповідає реальним потребам та сучасним вимогам.

— Чим це зумовлено? Адже ми вже котрий рік спостерігаємо збільшення чисельності онкохворих.

— Так, онкологічні захворювання в Україні залишаються серйозною проблемою. При розгляді структури захворювань чітко видно, що в країні на даний момент спостерігається зростання онкологічних захворювань: щорічно реєструють 322 випадки на 100 тисяч населення. Це провокують багато чинників: Чорнобиль, високий рівень антропогенного забруднення довкілля, зміни способу життя населення. Тобто сумна тенденція зростання кількості захворювань зрозуміла, і її слід сприймати як факт.

— Cприймати як факт, — означає, скласти руки та чекати?

— У жодному разі. Перед медиками стоїть першочергове завдання — змінити своє ставлення до проблеми і налаштуватися на активну боротьбу. Щоправда, в Україні, як і в усьому світі, використання високих технологій та новітніх медикаментозних засобів у діагностиці та лікуванні онкохворих є дороговартісним процесом. Ми ж говоримо про те, що у нас усе безкоштовно, і це так і є. А якщо курс лікування на Заході коштує дорого, то у нас, повірте, він не дешевший. Тому, без будь-якого сумніву, навіть тих, на перший погляд, величезних коштів, котрі витрачають на онкологію, сьогодні недостатньо.

— Чи планується збільшення фінансування потреб онкології?

— У травні 2002 року прийнято Державну програму «Онкологія на 2002—2006 роки». На придбання медикаментів там закладено 105 млн. грн., а на обладнання — 9 млн. грн. Завдячуючи зусиллям уряду, у 2003 році програму фінансують на 100%, але, як показує практика, цього також не вистачає. Хоча в проекті бюджету на 2004 рік заплановано збільшення асигнувань і граничний розмір витрат на медикаменти заплановано у розмірі 115,6 млн. грн., реальна потреба у коштах становить понад 300 млн. грн. на рік.

— Ми багато говоримо про фінансовий стан онкології. Але давайте трохи помріємо: якщо завтра фінансові потреби забезпечать на всі 300 млн. грн., невже жодних проблем не буде?

— Основною проблемою діяльності онкологічної служби залишається несвоєчасне виявлення злоякісних новоутворень в амбулаторно- поліклінічних закладах, що пов’язане з низкою факторів організаційного характеру та низьким рівнем онкологічної настороги лікарів загальнолікувальної мережі, а також відсутністю чіткої взаємодії між лікарями загальної практики й онкологами. Особливої уваги потребують жителі сільської місцевості. Як правило, онкопатології у них виявляються вже на термінальних стадіях. В окремих випадках співставлення показника летальності до року та занедбаності висвітлює їхню невідповідність, що свідчить про високий рівень клінічних помилок при визначенні поширення пухлинного процесу у хворого. Проведення ранньої діагностики і виявлення захворювання на первинних стадіях — це один зі шляхів оптимізації використання державних коштів та досягнення максимальних результатів лікування.

Друге, про що я не можу не згадати, — лікувальний процес. Сьогодні в напрямі забезпечення ефективності лікування онкологічних хворих ми ставимо такі завдання, які можемо реально виконати. Водночас існуючий спектр різноманітних — як за механізмами дії, так і за вартістю — хіміопрепаратів суттєво ускладнює процес планування асигнувань для їхньої закупівлі. Уніфікація схем лікування має значно покращити забезпечення онкологічних закладів найнеобхіднішими препаратами. Ми зважаємо на реальні можливості. Сьогодні можливо забезпечити всіх хворих, якi цього потребують, препаратами першої лінії, і за умови запровадження «Стандартів діагностики і лікування злоякісних новоутворень» цей процес буде максимально прискореним.

Щодо забезпечення лікувального процесу, фахівці галузі повинні якнайшвидше визначитись з єдиним розумінням поняття «препарати першої лінії», як у кількісних, так і в якісних показниках. І ще один аспект: планування потреб галузі в медичних препаратах. Нещодавно закінчила свою роботу комісія державної інспекції з контролю за якістю лікарських засобів, і результати її перевірок втішними назвати не можна: було виявлено недоліки в порушенні норм транспортування, зберігання та застосування онкопрепаратів. І це — недопрацювання регіональних служб на перших етапах. Адже коли формується заява на препарати, необхідно враховувати і можливості щодо їхнього транспортування, зберігання і використання.

— Якими ви бачите першочергові завдання?

— Основні завдання, які стоять перед онкологічною службою України, це, в першу чергу, забезпечення ранньої діагностики онкопатологій, проведення адекватного лікування на ранніх стадіях захворювання, забезпечення максимально-можливого подовження життя хворого, раціональне використовування державних коштів шляхом введення нових протоколів лікування, збереження кадрового потенціалу. На мою думку, є ще один дуже важливий аспект, — постійне спілкування фахівців між собою, обмін інформацією, досвідом, спільний пошук шляхів підвищення якості лікування та посилення профілактичної роботи серед населення.