Лілія Пустовіт розпочинає і...

Вітчизняний тиждень прет-а-порте (щоправда, фактично він триватиме лише чотири дні) проводиться втринадцяте. Проте «незручне» число анітрохи не бентежить організаторів. Більш того, вони впевнені, що воно буде для них сприятливим. Ну хоча б тому, що «Сезони» змінили адресу. Тепер вони проходитимуть у великій залі (2000 кв. м) у новому Міжнародному виставковому центрі на Лівому березі. Двадцять дизайнерів представлять свої колекції весна-літо-2004, серед них і дебютанти «Сезонів» у рамках проекту «Нові імена», що став уже традиційним. Обіцяє стати традицією і «чоловічий день», коли демонструються тільки колекції чоловічого одягу. А відкриються «Сезони» показом колекції Лілії Пустовіт, що, природно, встановить вельми високу планку для усього тижня прет-а-порте. Але, мабуть, організатори знали, на що йшли.

Лілю мені вдалося відшукати позавчора у її офісі об одинадцятій вечора. «Всі найкращі думки приходять, коли колекція уже готова, — нарікала Ліля. — Щойно вкотре слухали музику до показу, і з’явилoся безліч нових ідей, але, ймовірно, реалізувати їх вже не встигну...» Про нову колекцію Пустовіт відомо лише те, що домінуючими у ній будуть трипільські мотиви. До показу вона, як і належить, прихована від сторонніх очей. Та, чесно кажучи, я і не намагалася напроситися у гості у майстерню. Навіщо позбавляти себе задоволення побачити колекцію на подіумі? Адже покази дизайнера завжди скрупульозно продуманi, витримана точна режисура, виразна гарна музика, а також макіяж і зачіски моделей — чудове і, на мій погляд, необхідне доповнення до власне одягу. Але розпитати про нову колекцію Лілю мені нічого не заважало.

— Розглядаючи колекцію прет-а-порте, враховується два основнi моменти — поєднання творчої оригінальності дизайнера і відповідність деяким загальносвітовим модним тенденціям, оскільки йдеться про одяг, який має з’явитися. Як у вас співвідносяться креативність і трендовість?

— Мене давно у творчому плані цікавили 50-ті роки минулого століття. Коли востаннє була на показах у Мілані, зрозуміла, що їх — також (сміється). Це щодо питання про тренди. Але звернення до тих років не слід сприймати буквально, не йдеться про пряме копіювання, а лише про нове осмислення, наприклад, силуетів тих років: навмисна недбалість подолу, деяка незавершеність крою. А ось мій варіант верху туалету, сподіваюся, виявиться несподіваним для публіки. І нарешті, головне — я ризикнула поєднати романтику кінематографа 50-х, в певній мірі безтурботність 80-х з декоративними орнаментами часів трипільської культури.

— Ліля, ваше захоплення стародавніми культурами різних країн добре відоме. Воно знаходить вельми плідне втілення у колекціях. І все ж таки, хто або що примусило вас звернутися саме до культури Трипілля?

— На мою радість, триває наша співпраця з Софією Михайлівною Ротару. І ось при створенні одного з кліпів ми використали унікальні стародавні прикраси, люб’язно надані нам сім’єю відомих колекціонерів Платонових. У їхній колекції багато трипільської кераміки, орнаменти на якій мене вразили потужністю і розмахом. Це — картина світу, викладена мовою знаків, символ нескінченного життєвого процесу. Ось цей «орнамент життя» мені й хотілося втілити у новій колекції. Використовуючи, проте, цілком сучасні італійські тканини: шовк, шифон, креп-жоржет, льон, вовну з еластиком.

— Що найскладніше: пошук нової ідеї, конкретизація її на рівні ескізу чи остаточна реалізація?

— Єдина складність полягає у тому, що не вистачає часу втілити всі ідеї, що спадають на думку. Але мені пощастило. Моя команда, а це всього п’ятнадцять осіб — конструктори і швачки, перебувають зі мною на одній хвилі. Досить викласти ідею — і можна бути впевненою, що її виплекають.

— Які цікаві проекти були у вас у «міжСезонні», крім створення нової колекції, звичайно?

— Створювала ескізи для хутряних виробів, для однієї грецької фірми. Це мій не перший досвід роботи з хутром. Аналогічна співпраця відбулася два роки тому з канадською фірмою, представники якої побачили мою колекцію на Московському тижні моди. Потрібно зізнатися, у мене ніколи не було шуби, і я б її ніколи не носила, тобто хутро — не мій матеріал. Але те, що роблять з ним сучасні технології, дозволяє створювати з хутра все що завгодно, буквально творити дива.