Ліс — чародійник, ліс — володар. Був?

ЛІС «РУБАЄ» РОЗВАЛ ЕКОНОМІКИ

На сьогодні при науково обгрунтованому оптимальному залісненню території України у 19%, згідно з офіційними даними, воно становить 15,6%. Із 10,8 мільйона гектарів лісових угідь три чверті перебувають у віданні Державного комітету лісового господарства, а решта — Мінагропрому, Міноборони, Мінтрансу, МінНС, а також у підлеглості ще десь 50 відомств і організацій.

Положення про державну власність на лісові багатства країни законодавче закріплено в Лісовому кодексі України, ухваленому 1994 року.

Головним пріоритетом у діяльності Держкомлісгоспу, за словами його керівника Валерія Самоплавського, завжди було не отримання деревини, а збереження лісового багатства країни й підтримка його оптимального заліснення. Сьогодні лісове господарство зазнає значних труднощів, головною причиною яких є загальний дефіцит бюджетного фінансування. Із необхідних для нормальної роботи всіх підрозділів галузі 100 мільйонів гривень на рік бюджетом передбачено всього 60 мільйонів, а реально виходить і того менше. А з цього, природно, витікають усі інші проблеми. Наприклад, обсяг річних лісосадінь на сьогодні становить лише 24—28 тисяч гектарів і заледве покриває розміри вирубок. Тоді як до 1990 року молодняку висаджувалося у два рази більше, ніж вирубувалося зрілого лісу. Так чи інакше, процес омолодження лісу триває, й зараз по суті кожен другий гектар лісу в Україні є «рукотворним».

НЕЗАЙМАНИХ ЛІСІВ СТАЄ ВСЕ МЕНШЕ

Унаслідок цього порушується існуюча в природі рівновага між глобальними екосистемами. Це стало однією з причин нинішньої трагедії в Закарпатті: адже молоді лісонасадження неспроможні повною мірою виконувати свої водорегулюючі й протиерозійні функції. Крім того, починаючи з післявоєнних років, лісистість Карпат постійно знижувалася, і в основному за рахунок вирубування лісу в долинах рік і на схилах гір, що пояснюється в тому числі й необхідністю освоєння життєвих просторів людиною. Начальник науково-технічного управління Держкомлісгоспу Микола Калетник не став заперечувати взаємозв’язок між станом карпатських лісів і катастрофою, що відбулася. Однак і акцентувати увагу на цьому він теж не захотів, пославшись на те, що причини того, що сталося, розслідує компетентна Державна комісія.

ВОРОГИ ЛІСУ

Сьогодні у керівників лісового господарства країни існує багато інших серйозних проблем. До таких належать, наприклад, охорона лісів від пожеж, захист їх від шкідливих комах і різних хвороб.

Щорічно пожежі знищують величезні лісові території. Особливо в південних областях: у Криму, на Херсонщині, Харківщині. «Торік, наприклад, — каже Микола Калетник, — за одну добу згоріло ціле лісництво в Луганській області, усього вісім тисяч гектарів лісу».

У подібних випадках не допомагають ніякі протипожежні заходи: адже коли температура повітря піднімається до 35—400 С — ліс спалахує вмить і хвилю вогню зупинити практично неможливо. Причини, знову ж, у нестачі коштів: вертолітний парк давно вже застарів і заміни його в найближчому майбутньому не передбачається, вичерпалися й запаси пального. На оснащення спостережних пунктів новітніми технічними засобами грошей, природно, теж немає. Ось і доводиться вести спостереження за лісами дідівськими методами — з веж, а також шляхом об’їзду своїх угідь. Про яку вже тут оперативність може йтися!

Іншою глобальною проблемою для лісового господарства України, за словами М. Калетника, стали наслідки Чорнобильської катастрофи. Величезні лісові території на півночі країни по суті перетворилися на «мертву зону». А для більшої частини населення України ліси Полісся стали своєрідною захисною стіною, що перешкодила поширення радіації на південь. Вони увібрали в себе переважну частину радіонуклідів і досі не дають їм можливості вийти за свою межу.

Як єдина могутня екосистема ліс стримуватиме міграцію радіонуклідів і надалі. Але для цього людині необхідно підтримувати його санітарний стан, не допускати процесів грунтової ерозії. І це теж чимала проблема. Адже на сьогодні із 3,5 мільйона гектарів зараженого радіацією лісу, що становить 40% всіх лісів України, 300 тисяч гектарів взагалі є зоною відчуження, де ліс повністю виведений із експлуатації, а на інших забруднених територіях роботи ведуться в обмежених обсягах.

Останнім часом, причому не тільки в Україні, а в усій Європі, серйозною проблемою для лісників стали випадки масового висихання лісів. Однією з вірогідних причин цього є загальне забруднення навколишнього середовища.

Однак, як зазначив Микола Миколайович, в окремих регіонах нашої країни причиною цього може бути й зниження рівня грунтових вод, що відбувається і внаслідок не завжди грамотної меліорації земель, що проводилася свого часу.

НЕ ВСЕ ТЕ ЛІС, ЩО ВИСАДЖУЄТЬСЯ

Доктор біологічних наук Яків Петрович Дідух, котрий очолює відділ екології фітосистем Інституту ботаніки імені Холодного НАН України набагато категоричніший у своїх думках відносно цієї проблеми.

— Ліси відіграють важливу стабілізуючу роль у масштабах всієї планети. Зараз, унаслідок катастрофічного скорочення лісів на Землі, відбувається розбалансування клімату. Якщо раніше кліматичні умови могли коливатися лише в незначних межах, то зараз ці кордони непорівнянно розширилися. Внаслідок цього ми й спостерігаємо кліматичні крайнощі: то різкі потепління, то навпаки — похолодання; то заливає водою, то сушить...

Головним козирем наших лісників є те, що площа лісів із кожним роком збільшується. Зовні це начебто й так, адже фактично ми висаджуємо дійсно більше, ніж рубаємо.

Але поставимо запитання по-іншому: як ми висаджуємо й що висаджуємо. У багатьох місцях, наприклад у Степовій зоні, ліси взагалі не приживаються, а до всього іншого, ще й сприяють ерозії грунтів, спочатку звиклих до низькорослої рослинності. Також свого часу почали інтенсивно засаджувати лісами крейдяні схили в Криму, в Луганській області. У результаті ці схили «попливли» вниз.

Інший недолік полягає в тому, що в процесі вирубування й подальшого відтворення лісових масивів відбувається заміна одних порід іншими. Наприклад, складні змішані ліси, зазвичай, замінюються сосновими. Тут немає нічого дивного — адже сосна швидше виростає й має великий попит у промисловості. Але при цьому ніхто не задумується, що сосна може бути неприйнятною для тієї чи іншої місцевості й не виконувати тих функцій, які виконували тут споконвічні породи. У тих же Карпатах ялицеві ліси, ті, що замінили ялиново-букові, природно, не можуть виконувати ні вологоутримуючу, ні грунтостабілізуючу функції, оскільки мають поверхневу кореневу систему. Але це, звичайно, ніхто не приймав до уваги, оскільки спочатку були установки — якомога більше вирубати й засадити тим, що найшвидше зростає.

Цього року я працював у Карпатах, ще до повені. І мене буквально приголомшила екологічна ситуація, що склалася в цьому регіоні. Свого часу там проводили «суцільне» вирубування, ліс вирубували цілими кварталами. Та на додачу до цього ще й транспортування деревини весь час здійснювали за допомогою важкої гусеничної техніки, а це знову — просіки в лісах. У результаті на окремих ділянках для гірських потоків зовсім не залишилося ніяких перешкод. А через те, що і в передгір’ях лісів вже майже немає, — відбувається ще й розмивання грунтів. У результаті вже й води начебто немає, а селі зносять будинки й цілі селища.

Який же вихід із становища, що створилося? Безумовно, ми повинні збільшувати лісистість, але робити це треба розумно. Це не повинно бути політикою, це не повинно робитися авралом. Для цього має бути створена детально розроблена, науково та екологічно обгрунтована програма. І на додаток до цього — всюди на місцях повинні бути грамотні фахівці — екологи, здатні приймати обгрунтовані рішення.

До речі, щодо фахівців: адже у нас досі на місцях немає справжніх екологів. Ви подивіться — хто зараз сидить в обласних і районних управліннях із охорони природи?

Там працюють люди, котрі колись були в райкомах, обкомах, на інших державних посадах. А потім, коли вся ця «система» завалилася, вони посіли вакантні місця. Адже у нас завжди вважалося: для того, щоб бути фахівцем із охорони природи — спеціальної освіти не треба. У цьому, мовляв, усі великі фахівці. А в результаті, коли приїжджаєш у відрядження в той чи інший регіон — виявляється, що там навіть ні з ким предметно поговорити. Справжніх екологів наші інститути почали готувати всього лише років п’ять тому. А раніше всі навчальні заклади, що випускають фахівців із лісу, орієнтувалися передусім на виробничі функції. Треба було добре знати способи вирубувань, технічні якості деревини, а біологічні тонкощі відходили на задній план.

Усе працювало на споживання, освоєння, завоювання. На перше місце ставилися технічні досягнення — ми весь час прагнули довести, що людина — володар природи. А в результаті — маємо, що маємо...