Лялька як шарж на епоху
У меморіальному будинку Сергія Корольова (входить до складу Житомирського музею космонавтики) оселилася досить дивна компанія — Олександр Пушкін і Микита Хрущов, Джон Леннон і Фідель Кастро, Чарлі Чаплін і Володимир Путін і ще багато персонажів як з минулого (недавнього і віддаленiшого), так і з нинішніх часів. Щоправда, ці персони маленькі на зріст (близько 40 см) і не розмовляють. За них говорять фрази, що колись вилетіли з їхніх вуст, а тепер розміщені на плакатиках поруч. І це одна з родзинок виставки авторських ляльок житомирянина Сергія Соловйова під загальною назвою «Епоха лідерів та тиранів», що відкрилась у музеї. Є в цій колекції й Наполеон Бонапарт, і Папа Римський Іван Павло II, і Володимир Ленін, і Джордж Буш-молодший — всього 23 ляльки. Серед них окремою, вельми колоритною групою, представлені наші нинішні керманичі та опозиціонери (коли їх створювали, деякі з них, можливо, були в інших іпостасях) — Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Віктор Янукович. Точної портретної подоби із прототипами в ляльках шукати не варто, це, швидше, шаржі на них, але, слід сказати, дуже вдалі шаржі. І за кожним створеним майстром образом вгадуються характерні риси того чи іншого персонажa.
Створити колекцію ляльок (зроблені вони із сучасного полімерного матеріалу церніту) в подобі історичних персонажів, розповів «Дню» сам їхній творець, спонукали спостереження за школярами — ті, коли бачили окремі його фігурки, вже не пізнавали в них відомих навіть зовсім недавно осіб. Так виникла ідея створити ляльку, щоб люди могли згадати і пізнати через неї історію і в той же час мали уявлення про епоху, яка, вважає С.Соловйов, вже віджила. На його думку, нині вже не епоха лідерів і не епоха тиранів, а час, коли в управлінні суспільством і політикою повинно брати участь саме суспільство. Нині багато створених ним ляльок в різних образах (в тому числі в подобі замовників) роз’їхалися світом та зберігаються в приватних колекціях різних країн близького й далекого зарубіжжя.
Позитив даної виставки, відмічає завідувачка відділу згаданого музею, мистецтвознавець Ірина Вишневецька, також в тому, що нібито значимі колись і зараз персонажі можуть бути смішними, їх можна взяти у руки, доторкнутися до них, поіронізувати над ними, посперечатися, бо вони неоднозначні. І саме з цієї точки зору лялькарство має перспективу як мистецтво.
