«Люди, які тут зараз мерзнуть, — наші друзі»

Киянка пані Валентина готувалася до ремонту, коли почався Євромайдан. Речі, що винесли з однієї кімнати, занесли назад. Так з’явилося спальне місце для мітингувальника. «Місце одне, але можемо і двох прийняти», — розповідає жінка. У четвер вона вперше прийшла на Майдан, де одразу знайшла поселенця. Таких історій нині в столиці багато. «День» поговорив із киянами, які допомагають Євромайдану одягом, їжею, ліками та житлом.

«ДО 30 ЛИСТОПАДА ЦЕ БУЛИ ХЛОПЦІ, ОКРИЛЕНІ СВОБОДОЮ. ПІСЛЯ РОЗГОНУ МАЙДАНУ ВОНИ СТАЛИ СПРАВЖНІМИ ЧОЛОВІКАМИ, ЯКІ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО СВОБОДУ ТРЕБА ЗАХИЩАТИ»

У Олександра Хоменка, співробітника Інституту українознавства, — приватний будинок під Ірпенем. Із 28 листопада тут щоночі зупиняються від трьох до шести протестувальників. Усі — зі Львова. «Спочатку дружина познайомилась із Ярославом і Мар’яном. Наступного дня Ярослав поїхав додому. Замість нього приїхав Назар. Потім до них приєдналися Микола і Мирослав. Згодом приїхала ще й сестра Мирослава», — розповідає пан Олександр. Коли забракло місць на диванах, гостям поставили розкладачку і запропонували спальник, а одному замість подушки дісталась плюшева собака. Доньки, каже чоловік, не заперечували. Їм цікаво, що вдома стільки гостей. Та й хлопці намагаються принести малечі солодощі або фрукти.

За словами пана Олександра, мітингувальники аж надто скромні: якщо спочатку ще їли борщ, який варила дружина, то зараз відмовляються. Навіть до ванної соромляться зайвий раз ходити, щоб не завдавати клопоту. Але характери в них дуже змінилися: «Якщо до 30 листопада це були хлопці, окрилені свободою, десь наївні, то після того розгону Майдану вони стали справжніми чоловіками, які зрозуміли, що свободу треба захищати». Незручностей від того, що в їхньому будинку так багато гостей, розповідає пан Олександр, ніхто не відчуває, бо 9 років тому, під час помаранчевої революції, мітингувальники так само знаходили в них прихисток, хоча тоді родина ще жила разом із дідусем та бабусею у невеликій квартирі. Чоловік зізнається, що нинішня молодь дуже надихає їх із дружиною: «Вони мають свою голову на плечах. Вони шукають себе, хоч і набивають при цьому ґулі. У них уже немає того комуністичного страху, який був у їхніх батьків. І це класно!»

«МИ РОБИМО ЦЕ ПЕРШ ЗА ВСЕ ДЛЯ СЕБЕ»

Подружжя Квітослава та Юрій на Майдані теж не вперше. 2004 вони, тоді ще студенти, самі були на революції, тому розуміють, що саме потрібно мітингувальникам. Квітослава — лікар, тож принесла пігулки проти артеріального тиску та противірусні препарати, а ще віддала свою дублянку. Юрій — приватний підприємець. Він приніс зимові штани, куртки, светри, купив теплі шкарпетки. А кілька днів тому подружжя вже поповнило медпункт у Будинку профспілок засобами гігієни. «Ми робимо це в першу чергу для себе, — каже Квітослава, — адже люди, які тут зараз мерзнуть, — наші друзі». Лікарка не афішує свої погляди на роботі, бо її попередили, що керівництво може застосувати проти неї санкції. Але друзі та знайомі про її переконання знають, хоч самі допомагати протестувальникам і не поспішають. «Ми з ними розмовляємо, намагаємось переконати, що треба робити саме так», — каже Юрій. Чоловік і сам чимало подорожував. Був і в Білорусі, тож переконаний, що зближення з Росією — не для нас. Юрій хотів би, щоб події розгорталися не тільки на Майдані: «Треба впливати на суддів. Приходити до них додому, робити там мітинг, щоб сусіди почули і щоб судді знали, що про їхні справи знають, і правильно судили, бо розуміли, що на видноті у людей».

Подружжя переконане, що після Євромайдану про Україну дізнаються ще більше. «Хочу, щоб припинили нарешті питати, чи Україна — це Росія, і щоб зрозуміли, що у нас не лише Клички та Андрій Шевченко, який зараз уже навіть у футбол не грає», — каже Квітослава. Її чоловік мріє, щоб у нашій країні нарешті стало простіше займатися бізнесом: «Звітності багато, податкова і пенсійний фонд можуть застосовувати штрафні санкції, коли самі схочуть, хоча коли звертаєшся за якимось роз’ясненням чи консультацією, їх компетентно надати не в змозі. А ось європейський підхід мене надихає».

«ЩОБ НАШІ ДІТИ ТА ОНУКИ ЖИЛИ КРАЩЕ, МИ ГОТОВІ ЗАТЯГНУТИ ПОЯСИ»

Киянки Наталя, Ольга та Людмила принесли продукти: мед, варення, ковбасу, цукор тощо. До цього вони ще кілька разів постачали мітингувальників їжею. Жінки працюють учителями молодших класів в одній зі столичних шкіл. Кажуть, що на роботі свою позицію не оголошують відкрито, але й не приховують. Деякі колеги, що самі не змогли прийти, передали гроші.

Жінки кажуть, що пишаються силою волі, мужністю та громадянською позицією мітингувальників. «Ми живемо в центрі України, але Захід мене дуже надихає, я б навіть хотіла там жити», — зізнається Ольга.

Найдужче жінок турбує те, що під слідством перебувають невинні люди. «Ми за те, щоб цих людей випустили і дали їм грошей на лікування. А також хочемо, щоб були покарані ті, хто ці безчинства влаштував і виконував. Нас турбує обстановка насильства у державі, і ми хочемо, щоб наше суспільство було громадянське, а рішення приймала не одна людина, яка не зважає на думки інших», — навперебій розповідають жінки.

У вчительок — уже дорослі діти, які теж ходять протестувати. Батьки ж школярів більше підтримують мітингувальників на диванах, ніж на Майданах, журяться жінки. «У мене один учень запитав, чи буде ялинка. Я сказала, що на крові ялинки не може бути. У нас будуть ялинки в районах міста», — розповідає Ольга.

Попри те, що штурм КМДА спричинив затримання зарплати, вчительки збираються бути на Майдані до перемоги. «Не головне — скільки коштуватиме хліб. Ми хочемо, щоб у людей були права і щоб їх можна було відстоювати. Щоб наші діти та онуки жили краще, ми готові затягнути пояси», — кажуть вони.

«МИ РОЗЧАРУВАЛИСЯ В ПОЛІТИКАХ, А НЕ В НАРОДІ»

Світлана та Олена роздають у пластиковому посуді гарячий суп харчо і куліш. Зробити чай і каву для мітингувальників просять волонтерів. Жінки привозять до 200 порцій їжі щодня. Готують її у ресторані. «Вона директорка, — вказує Олена на Світлану, — але разом із нами чистить картоплю і готує. Варимо калорійну страву, із м’ясом та салом, і часник додаємо, щоб підвищити імунітет». Щоб приготувати достатньо їжі, жінки встають о 5-й ранку. У персоналу роботи побільшало, але ніхто не скаржиться. Найбільша біда для них — мозолі на пальцях, що з’явилися від закривання судків. У такому режимі Світлана і її команда працюють тиждень і не збираються зупинятися.

«Ми розчарувалися у політиках, але не в народі, — каже Олена. — Люди є люди. Вони переможуть і матимуть такого лідера, який працюватиме на них, а не на себе і свою родину. Ми віримо у нашу молодь. І наші діти теж на Майдані».

Можна сказати, Світлані Майдан подарував онучку. 25 листопада жінка відходила після сльозогінного газу, який розбризкували під Кабміном, а її донька саме народжувала.

А ще жінки з теплом згадують помаранчеву революцію. Тоді в них ночували студенти зі Львова. «Коли одружувалися — нас запрошували. І на всі свята вітають. Вони ж нам як діти. Ми їм прали речі й на батареях сушили», — крізь сльози говорить Олена.

«Ми не можемо не підтримувати мітингувальників. Якщо всі їм допомагатимуть, тільки тоді наші діти та онуки матимуть справжнє європейське майбутнє», — уже геть розчулено на прощання кажуть жінки.