«Людина є тим, що вона їсть»

Громадяни повинні знати склад продукції, яку вживають, але в Україні це право довели до абсурду: позначку «без ГМО» виробники ліплять на всю продукцію без розбору, в результаті це зовсім не убезпечує нас від вживання тих самих генномодифікованих продуктів. Виходить так, що важливе для нашого життя — і особливо для життя наших нащадків — питання безпеки їжі, яку ми вживаємо, геть знецінюють, роблять несерйозним. Питання вживання продукції з ГМО ставатиме дедалі актуальнішим. По-перше, розвивається генна інженерія, по-друге, нас уже 7 мільярдів, і демографи прогнозують з кожним роком збільшення кількості землян. Оскільки продукцію, над якою попрацювали генні інженери, і вирощувати набагато легше і такі культури дають кращі і більші врожаї, то відмовитися від неї людству буде важко. Противники ж масового використання генетично модифікованих продуктів говорять про ризики вживання такої продукції і апелюють до дослідів, проведених у лабораторії в Москві над щурами та метеликами. Їх годували їжею, яка містила ГМО, і в третьому — четвертому поколінні щури та метелики перестали розмножуватися.

В УКРАЇНІ ГМО ЗАБОРОНЕНО, АЛЕ ВОНИ МІСТЯТЬСЯ У 5% ПРОДУКЦІЇ

В Україні забороняється промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до державної реєстрації. Наразі жоден генномодифікований організм у нас не зареєстрований, тобто — легальних ГМО немає. Так, за даними Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя, у 2009 році була подана одна заявка на можливість реєстрації генетично модифікованої сої (виробництво—Канада), але її відхилили через недостатність даних щодо безпечності для здоров’я людини. Згідно з українським законодавством, в органічному виробництві заборонено використання ГМО, похідних ГМО і продуктів, вироблених із ГМО, — як харчових продуктів, кормів тощо.

— Попри наявність маркування «Без ГМО», 5% усіх продуктових товарів в Україні мають у своєму складі генетично модифіковані організми. У 2007 році на нашому ринку було 7% продукції із ГМО, тобто, з кожним роком кількість таких продуктів зменшується. На мою думку, наявність на нашому ринку ГМО пов’язане із недосконалим механізмом покарання. Якщо в Європі за незаконне використання чи вирощування ГМО передбачений штраф 20 тисяч євро, а при повторному випадку — заборона діяльності, то в Україні за вирощування генетично модифікованих культур не карають взагалі, а за незаконне розповсюдження — лише штраф 700 гривень. Тому українські фермери, незважаючи на заборону, все ж вирощують генномодифіковані культури, — сказав начальник Українського центру досліджень харчової продукції державного підприємства «Укрмедтестстандарт» Володимир Семенович.

Таким чином, насправді українці не мають доступу до інформації про продукти, які вживають, і харчуються продуктами із трансгенами не за власним бажанням. Ніхто не бачив на баночці кукурудзи чи на ковбасі позначки «Із ГМО», проте, за висновками експертів, продукти, які ми вживаємо, трансгени таки містять. Більше того, фахівці попереджають: навіть якщо ви купуєте коров’яче молоко на селі, то немає гарантії, що корова, від якої людина отримала молоко, не годована генномодифікованою кукурудзою, що впливає на склад її молока.

ПЕРЕВІРКА ПРОДУКЦІЇ НА ВМІСТ ГМО КОШТУВАТИМЕ ДО 700 ГРИВЕНЬ

Більш забезпечені та свідомі громадяни, звісно ж, можуть перевірити продукти зі свого столу. Але ж перевірка кожного продукту влетить у копієчку.

— Кожен споживач має право знати, що містять харчові продукти і чи позначка «Без ГМО» відповідає її змісту, оскільки існує загальний науковий консенсус, що трансгенні культури можуть потенційно становити загрозу для здоров’я людей та довкілля. Але останні десятиріччя значно зросло промислове виробництво генетично модифікованих рослин, наприклад, лише за період з 1996 по 2005 рік площі, зайняті трансгенами, збільшились у світі майже у 53 рази, сягнувши 90 мільйонів га, а в 2010 році вже становили 148 мільйонів га. Тому стає зрозумілим, власне, чому увага громадськості зосереджується на вирішенні перш за все питань безпечності та передбачуваності наслідків використання харчових продуктів в Україні, які містять ГМО. Україна, приєднавшись до міжнародних угод з питань біобезпеки, на законодавчому рівні заборонила застосування на своїй території генетично модифікованих організмів без державної реєстрації за винятком випадків, коли ця продукція використовується з метою державної апробації (випробування). Відтепер, згідно нормативних документів маркуватися на наявність ГМО повинна лише та продукція, вміст якої перевищує 0,9%, але, як свідчить продукція на прилавках, маркується навіть та продукція, яка природно не може містити трансгенів, — говорить доктор економічних наук, професор Богдана Олійник. — Вітчизняні споживачі продукції незабезпечені достовірною інформацією ні про стан довкілля, ні про якість харчових продуктів, ні про кількісний та якісний склад ГМО, а інституції, які зобов’язані забезпечувати функціонування державної системи біобезпеки, підтвердили, що Закон України від 31.05.2007 № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» є недієвим. Оцінка ж ризиків, які виникатимуть внаслідок використання генетично модифікованих рослин, має здійснюватися на основі ідентифікації небезпеки, яка може виникнути від споживання людиною харчових продуктів із ГМО, також характеристики можливої небезпеки зі встановленням небезпечних факторів (хімічних, фізичних, біологічних) та оцінки впливу на організм людини та характеристики самого ризику. Сьогодні мало дослідженими з наукової точки зору залишаються питання впливу генетично модифікованих рослин на організм людини.

Національне агентство з акредитації України нині акредитувало 13 випробувальних лабораторій на відповідність вимогам (ДСТУ ISO/IEC 17025) згідно галузі акредитації за показниками якості та безпеки і на вміст генетично модифікованих організмів. За словами експертів, визначальним фактором роботи цих лабораторій є не їхня кількість, а наявність фахового персоналу, відповідного обладнання та методик для проведення досліджень. Щодо юридичного статусу, то випробувальні лабораторії можуть бути як державні, так і приватні. Регіональна мережа таких лабораторій охоплюватиме практично всю Україну.

За даними пані Олійник, у кожній країні є свої підходи щодо контролю (впливу) за розповсюдженням генномодифікованої продукції з урахуванням Картахенського протоколу про біобезпеку Конвенції про біологічне різноманіття, до якого Україна приєдналася в 2002 році і якого дотримуються країни Латинської Америки, Канади, США. У рамках регламентаційного процесу Україна — ЄС, відповідно до задекларованих принципів, передбачається отримання інформації про продукти, що походять від живого зміненого організму та містять нові комбінації відтвореного генетичного матеріалу, які піддаються виявленню та отримані в результаті використання сучасної біотехнології. Україна нещодавно підписала Нагойський протокол, який має регулювати доступ до генетичних ресурсів та передбачає створення національного координаційного центру доступу до трансгенів. Оскільки в Україні немає організацій, які б гарантували безпечність продукції, як це є, наприклад, у США, то нашим громадянам вельми важко буде дошукатися правди щодо ГМО — починаючи від того, які культури засівають фермери, і закінчуючи інформацією на етикетці виробника.

— Нещодавно в одному з українських господарств я поставив запитання фермерові, який саме сорт сої у нього на полі. Він мені відповів, що назва сорту мені ні про що не скаже, тому що в нього — «хитра» соя, хоча за документами — звичайна. І немає жодних гарантій, що така соя не потрапить на прилавки магазинів, — сказав експерт із питань якості та безпеки продукції АПК Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Олександр Вержиховський.

27% НАСЕЛЕННЯ ЗЕМЛІ — ЦЕ ДІТИ ДО 14 РОКІВ. ВОНИ — ОСНОВНІ СПОЖИВАЧІ ПРОДУКЦІЇ З ГМО

Наша держава для бізнесу створила «зручні» умови, зовсім не думаючи про споживача і майбутні покоління, які виростуть на генномодифікованій продукції. Втім, і перевірки виробника мало чим допоможе, оскільки, згідно із законодавством, про перевірку, яка має відбутися на підприємстві, виробника потрібно попереджати заздалегідь — за 10 днів. До того ж виробник має право сам вирішувати, з якою періодичністю проводити дослідження своєї сировини чи продукції. Також він сам приносить усе це на експертизу, і не зрозуміло, чи справді то його сировина або продукція, чи вона куплена в сусідньому супермаркеті.

За словами експертів, в Україні навіть недостатньо вироблено стандартів на якість харчових продуктів, які містять ГМО (в наявності — лише два).

— Аби ми чітко орієнтувалися, чи містить продукт ГМО, МОЗ затвердило перелік харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту ГМО. Однак нині серйозною проблемою є забезпечення вітчизняних підприємств національними стандартами, приведеними до міжнародних вимог у зазначеній сфері, що послаблює їх конкурентоспроможність. На сьогоднішній день затверджені лише стандарти на методи виявлення ГМО в харчових продуктах, відбирання та ідентифікації ГМО в сої, та визначення живих змінених організмів у буряках. На інші культури (картоплю, кукурудзу тощо) такі стандарти відсутні. Тому наскільки точно у нас визначаються кількісні та якісні параметри вмісту ГМО, сказати важко, — зауважує Богдана Олійник.

У Верховній Раді розглядається законопроект про те, що стандарти повинні бути добровільними. Це засвідчує, що бюджетне фінансування на розробку цих стандартів спрямовуватися в значно менших обсягах. Тобто, ці зобов’язання мають брати на себе інші організації, які б для розробки чи гармонізації існуючих в Європі стандартів залучали кошти — як власні, так і залучені, в тому числі бюджетні.

Фахівці сподіваються, що більшої ясності та контролю за використанням в Україні ГМО додасть саме Нагойський протокол. Його завдання — застерегти Україну і всі країни, які підписали цей протокол, від нелегального транспортування через території держав трансгенної продукції та організмів. Відповідно до нього має бути створений єдиний національний координаційний центр (або декілька), які б координували питання транспортування та використання ГМО-продуктів. Як зазначають експерти, найкращим для нас був би другий варіант, оскільки у Законі про біобезпеку виписані чотири органи, відповідальні за певну ланку роботи: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство освіти, науки, молоді і спорту та Міністерство аграрної політики.

Щодо прихильників ідеології впровадження генної інженерії у сільському господарстві, то вони апелюють до того, що людство прогодує саме продукція з ГМО. За оцінками ООН, до 2050 року нас може бути до 10,5 мільярда (більш як на третину). Зрозуміло, якщо людині за 50 років, то їй байдуже, вживає вона продукцію із ГМО чи ні. Але нині, за підрахунками міжнародних експертів, 27% всього населення Землі — це діти віком до 14 років (найбільше — в Азії та Африці). Прогресивні методики генних інженерів, виходить, спрямовані саме на них. Але згадаймо, як поводяться миші та метелики, яких нагодували трансгенами у московськїй лабораторії, — перестають розмножуватися. То, можливо, застосовуючи генетично модифіковані продукти, деякий час на якомусь рівні людство і прогодує себе. А що буде потім — через два — три покоління?

КОМЕНТАР

Іван ТОМИЧ, президент Асоціації фермерів і землевласників України:

— Це одне з болючих запитань, адже нині в Україні не визначеною на законодавчому рівні є позиція щодо вирощування, поширення, переробки і збуту геномодифікованих культур. У ситуації панує повний хаос і безлад, і це дуже небезпечно. По-перше, з точки зору наслідків, які можуть бути через вживання їжі з ГМО нами та наступними поколіннями, тому що ми не знаємо, як вплине на наше здоров’я їжа з ГМО. До того ж, нам невідомо, в яких продуктах і в яких кількостях є трансгени на наших прилавках. По-друге, моральний аспект: виробники продукції підходять до цього питання цинічно, мотивуючись тільки прибутком. Дійшло до того, що на дерев’яних табуретах ставлять значок «без ГМО». Також непокоїть те, що в Україні недостатня кількість лабораторій, яка давала б оперативну і точну інформацію на наявність трансгенів у певних культурах чи продуктах. Ми не маємо в достатній кількості ні засобів для цього, ні інструментарію. Тому в Україні має бути створена ціла система роботи в галузі використання ГМО, свого роду система контролюючих координат, адже й відмовлятися від спостереження за генномодифікованими культурами не варто. Їх потрібно досліджувати.