Людина, здатна на Вчинок і добре слово

Ігорю Лубченку було 75. До Спілки журналістів він належав протягом більше ніж півстоліття — з моменту її заснування в 1959-му. Очолював НСЖУ протягом 15 років. Свої повноваження склав менше місяця тому.

Свої співчуття з приводу раптової смерті екс-голови Спілки вже висловили Президент України та голова Верховної Ради, представники іноземних журналістських спілок, а також численні українські видання та журналісти.

Уперше на посаду голову НСЖУ Ігор Лубченко був обраний 1997 року. У 2002 і 2007 роках — переобирався. Саме Ігор Лубченко був ініціатором надання Спілці статусу національної, брав активну участь у підготовці низки законів і нормативних актів, які стосувалися важливих питань життєдіяльності вітчизняних ЗМІ, домагався гарантій соціального захисту журналістам, нагадує Правління НСЖУ. Ігор Лубченко був удостоєний високих державних нагород — орденів «Ярослава Мудрого» V ступеня та «За заслуги» III ступеня, звання «Заслужений журналіст України».

Кілька фактів із біографії. Народився Ігор Федорович у російському місті Псков. Дитинство та юність минули на Слобожанщині, в Ізюмі. Заочно закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. З 1964 року Ігор Лубченко жив і працював у Києві.

«День» часто звертався до Ігоря Федоровича як експерта в журналістських справах. На шпальтах нашої газети виходили розлогі інтерв’ю з ним, він був гостем «Дня». Ось, приміром, його слова, сказані ним в інтерв’ю нашій газеті від 2004 року: «В нашій країні є газети, які я називаю «бойовими листками». Одні пишуть, яка погана влада, інші — так само про опозицію. Це не журналістика і навіть не пропаганда чи агітація. Просто деякі журналісти як пішли наприкінці 1980-х на мітинги, так і не можуть із них повернутися»...

«День» висловлює співчуття рідним і близьким Ігоря Федоровича, зокрема дружині Валентині Олексіївні, а також його колегам і однодумцям.

ПРОЩАННЯ З ІГОРЕМ ЛУБЧЕНКОМ відбудеться 15 травня 2012 року об 11.00 — 12.30 у приміщені Київського міського будинку вчителя (вул. Володимирська, 57, метро «Університет»), о 12.30 — служба у Володимирському соборі. О 14.00 — прощання на Байковому цвинтарі.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:

— Ігор Федорович був людиною, здатною на Вчинок. Тоді, коли це було дуже нелегко, йому не бракувало відваги та характеру боротися з центральними органами влади. Пригадую, як свого часу його звільнили з газет «Молодь України» та «Освіта» за принципову незгоду з тиском на редакційні колективи видань. Щоправда, сьогодні, коли всі борються з усіма, вміння протистояти тиску в тих непростих умовах цінується вже значно менше.

А в пострадянські часи, коли в країні і в журналістиці виникли вже інші проблеми, Ігор Федорович також виявив дуже цінні риси — чутливість до людей, не розпіарених та не тиражованих.

Ігор Федорович був м’яким і твердим одночасно.

Знаю, що його першочерговими інтересами як голови Спілки були регіональні видання, журналісти районок, яким доводилося працювати в значно складніших умовах, аніж столичним журналістам.

Ігор Федорович підтримував багато наших ініціатив — Фотоконкурс, Бібліотеку газети... А в одному з інтерв’ю «Дню» він сказав, що мріє про створення всеукраїнської відкритої школи журналістики, один із курсів якої мав би бути присвячений «Дню».

...Ігор Федорович завжди був легким у спілкуванні. Коли наш журналіст зателефонував йому напередодні Дня народження кілька років тому, тоді ще голова Спілки журналістів розповів: «...кілька років тому «День», вітаючи мене з Днем народження, запитав, який подарунок я хотів би отримати? Я сказав, що ручку, адже на своєму столі маю їх безліч, та чомусь жодна не пише. Після виходу матеріалу мені зателефонували з Секретаріату й запитали, коли й куди мені привезти ручку від Президента?» І пожартував7 — завжди б таку дієвість журналістським виступам.

Так важливо, що в часи великих швидкостей і технологій тривалий час Спілку журналістів очолювала людяна особистість. Сучасні глобальні вітри мають здатність видувати тепло. А Ігор Лубченко мав здатність це тепло зберігати. Я пам’ятатиму його саме таким — здатним на вчинок і добре слово.