...мабуть, НЛО
Що то було? Отой Форум видавців у Верховній Раді?
Як сказала би Марина Меднікова, «у хаті ти, я і труп. Вернісаж».
Із роллю інтелектуального трупа блискучо впоралася депутатська більшість: понад 400 обраних українців так і не спромоглися піднятися до книжок на третій поверх парламентського приміщення. Ані першого (разом із В. Литвином), ані третього (разом із В. Ющенком) дня роботи виставки. Ясний флаг — «те, у кого есть баксы, в шахматы не играют» (А. Курков).
Видавці влетіли по-крупному. Чотириденні збитки. Оренда стелажів, зарплатня принаймні двох стендових працівників від кожного експонента (а через це — простій у основній роботі), транспорт. Виторг же не покрив і третини витрат. «Вернісаж» звівся до вимушеного свята спілкування: видавці хвалилися один перед одним новинками, пліткували й обмінювалися свіжими анекдотами.
Родзинкою чотирьох книжкових днів у Верховній Раді було сафарі на депутатів. Мисливців-видавців було 80, дичини-нардепів, за найоптимістичнішою оцінкою, — удвічі менше. Тож їх розхапували мало не на вході: «Такой культурный человек, я вижу у вас значок, у меня такого значка нет» (М. Жванецький).
Дефіле відкрив досвідчений подіумний боєць Олександр Мороз — обійшов усі ятки, купуючи переважно колег-поетів — Федюка, Забужко, Ірванця. Все чесно (згадалася характеристика Джеймса Мейса: «Олександр Мороз... настільки чесний, наскільки чесними бувають політики у цих краях» ) — у кожного видавця щось придбав.
Далі увагу привернув Володимир Литвин. Кожна друга книжка в напханих пакетах, якими обвішаний його помічник, уже була подарована щасливими видавцями. Президента ж, який з'явився згодом, — просто задарували. Про Миколу Жулинського, якого бачили з пакунками накуплених книжок усі чотири дні, згадувати не варто — це виняток. А ось, як-то кажуть, замальовка з натури: неідентифіковані жінка й чоловік із депутатськими значками (либонь, неофіти постмайданного призову) бачать на прилавку перший том Дмитра Донцова. Вона: «Вау! Я так люблю, так люблю Донцова!» Продавець: «То купуйте — сорок п'ять гривень, у книгарнях — по шістдесят». Вона: «Та ні — дорого, та й товста яка книжка...» Він (витягає гаманець, розплачується й простягає томик пані): «Дарую — насолоджуйтеся!» No comment.
Найбільше депутати вподобали розкішні «100 казок» від видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — купили 92 штуки, на подарунки. Узагалі народні обранці виявили себе дбайливими дідусями-бабусями — дитячі книжки були поза конкуренцією. Продано 31 примірник книжки «Ліза та її сни», 30 примірників «Абеток» та 12 шеститомних комплектів «Гаррі Поттера» від того ж Малковича, 20 примірників п'ятитомних пригод Артура від Люка Бессона (К.: Махаон-Україна) і три десятки розмальовок по 90 копійок. На друге місце у рейтингу продажів несподівано вискочив репринт видання В. Кубійовича «Географія України та сумежних земель» (К.: Обереги) — раритет першої половини минулого століття (придбано 40 екземплярів). На третьому місці — збірка текстів про українську революцію Оксани Забужко «Let my people go» (К.: Факт). Тут до зауваги Романа Корогодського додати нема чого: «Нормальний чоловік певного рівня культури й уяви повз Оксану Забужко не пройде».
Організатори «вернісажу» сподівалися поговорити із законодавцями «за книжкове життя». Не склалося: на круглому столі був лише «штатний» М. Жулинський. Щоправда, залетів на кілька хвилин Павло Мовчан: «Гурра! Сьогодні-завтра вкидаємо у сесійну залу проект закону про зняття з видавців п'яти блокових податків!» Обличчя професіоналів видовжилися: які це податки, та ще й «блокові», заважають їм нині жити?! Зрештою з'ясувалося, що це спливли на поверхню депутатської уваги видавничі пропозиції кількарічної давнини, нині не актуальні, але кому це довести, адже за високопосадовим книгодбайливцем уже й слід прохолов.
Та хоч круглий стіл цей і відбувся у звичному форматі «міжсобойчику», користь від нього таки була, адже видавці нарешті сформулювали головні вимоги до уряду: по-перше, захистити вітчизняний ринок від неконтрольованої експансії російської продукції; по- друге, допомогти у створенні загальноукраїнської книготоргової мережі; по-третє, узяти під організаційний та фінансовий контроль пропаганду читання.
Провалився й другий круглий стіл, де видавці хотіли порозумітися з редакторами ґазет-журналів та теле-радіо-продюсерами: медійні топ-менеджери запрошення проіґнорували. Хоча було весело: видавці запально звинувачували наявних книжкових рецензентів у ліньках і зверхності, а журналісти книгарів — у скнарості й відсутності креативу. Резони були з обох боків, але те, як висвітлила подію наша преса, змушує беззастережно стати на бік продуцентів книжок.
Для прикладу подам лише одну публікацію — не найгіршу, а якраз середньопоказову. Якась трієчниця з ґазети «Киевские ведомости» на ім'я Вікторія Калкатіна пише: «Депутаты к мероприятию отнеслись с большим вниманием». Не коментую — читайте вище. «В выставке приняли участие 78 отечественных издательств, цифра впечатляет — значит, рынок развивается». За статистикою, в Україні близько двох тисяч видавництв, а тих, що друкують понад одну книжку на місяць, — за 200. А ринок розвивається тоді, коли на ньому є гравці, спроможні випускати п'ять тисяч книжок на рік, як московське видавництво «Эксмо». Про те, що відряджене писати про книжки дівчисько не знає про існування Андрія Куркова, вважає за сучасних літераторів братів Тютюнників та, не спромігшись розшифрувати свій диктофон, презентує нам неіснуючого «современного украинского автора Шудиймарова» — годі казати.
Відтак, ідея акції — нагадати «підкупольному» народові про існування такого релікту як книжка — зазнала краху. Для них книжкова виставка стала чимось на кшталт НЛО. А видавцям усередині цього НЛО лишалося хіба повторити за М. Жванецьким: «Пролетая над Череповцом, посылаю всех к такой-то матери».
Співавтори:
Марина МЕДНІКОВА. Крутая плюс. — Л.: Кальварія, 2005.
Андрей КУРКОВ. Закон улитки. — Х.: Фолио, 2002.
Михаил ЖВАНЕЦКИЙ. Мой портфель. — К.: Махаон-Україна, 2004.
День і вічність Джеймса Мейса. — К.: Українська прес-група, 2005.
Роман КОРОГОДСЬКИЙ. Брама світла. Батьки. — К.: Гелікон, 2004.
