«Маланка завжди висміювала наших поневолювачів»

Уже стало доброю традицією для наших співвітчизників на зимові свята приїздити у буковинське містечко Вашківці — подивитись, як водять Маланку. Дійство Маланка-Переберія має давні релігійно-історичні корені, а як свято воно неодноразово зазнавало концептуальних змін, як форми так і змісту. Сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що римська великомучениця Меланія, яку канонічно вшановують, власне, 13 січня має щось спільне із карнавалом переодягнених до непізнаваності трохи хуліганської поведінки чоловіків, які до того ж з почуттям виконаного обов’язку можуть розтрощити тобі півхати?

Поза тим, сьогодні як і колись, українці продовжують вірити у силу і красу цього маскарадного дійства.

У вечір напередодні Старого Нового року чи не в кожній вашковецькій оселі від маленьких дітей до статечних ѓазд переодягаються у фантастичні маски та костюми: дідів, баб, циганів, ведмедів та інших казкових істот. І в такому чудернацькому вбранні Маланка-Переберія ходить від хати до хати, віншуючи господарів і відганяючи та всіляких злих духів. А після опівночі збираються на перехрестях вулиць на «маланкарські тусовки». І горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо їх лише відлупцюють віником й обіллють водою, то вони відбулися дрібничкою... А наступного дня, на Василя, уся галаслива Переберія із дзвіночками, батогами, петардами, на фірах, коровах, автомобілях сходиться із трьох вашковецьких кутів: Гнатишиного, Затеплишного та Горішнього — на Хрестовій дорозі. Тут «ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби» лякають підлітків, а «козаки», «сигналячи» у свитки, намагаються надати тому рейваху якийсь лад.

Ця традиція у Вашківцях має вже свою давню історію. У містечку був і чи не єдиний на всю Буковину костюм «бук-шандаря». Його історія — своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців. Колись давно служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку — до двох метрів, менших ж бо і не брали на таку службу. Відслуживши, привіз із Відня додому розкішну парадну форму — шапка з «павою», «полети», себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну «ношу» — так і виник костюм «бук-шандаря». Подейкують, ту «паву» з «полетами» успадкувало ще й нинішнє покоління «бук-шандарів». Костюм «козакові» чи «вуланові» обшивала його дівчина, і по цьому в містечку говорили, чи з неї вміла рукодільниця. За Австрії «козаки» підперезувалися синьо-жовтим поясом із написом «Січ у Вашківцях». А коли носити національну символіку заборонила румунська влада, то доводилося пов’язувати зверху на такий пояс традиційну народну крайку.

Кожен гурт мав своє керівництво, до якого входили «козак», «улан», «бук-шандар» і сама Маланка — перебраний молодицею парубок. Із-поміж перших трьох учасників обирався найстарший — калфа (слово походить від східного халіф — тобто «старший»), який скеровував Переберію певним маршрутом. Крім того, на нього покладалися обов’язки збирати «коляду», а на заколядовані гроші після свят калфа організовував забаву, коли, як казали, «п’ють коляду». Характерно, що у Переберії міг брати участь будь-хто, а от до керівництва допускалися лише парубки «після війська».

Костюми маланкарі шили самотужки. Ось як готувався костюм «ведмедя». «Тулубом» слугував кожух навиворіт, «лапами» — рукави зі старого кожуха, які перев’язувалися плетеною із соломи кіскою. Маску на голову виготовляли переважно з морди кабана чи теляти. «Ведмідь» підперезувався ланцюгом, який слід було стягнути якомога щільніше — щоби під час боротьби з іншим «ведмедем» суперник не зміг просунути під ланцюг руку і кинути на землю.

У Вашківцях віддавна існує і таке унікальне ремесло, як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса (музей якого зберігає пам’ять про цього умільця), з пошаною називають імена майстрів Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

Вашківська Маланка — це унікальне явище в Україні. І нічого з Переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Чому так ненавиділи Маланку всі, хто загарбником приходив на нашу землю? Бо Маланка іронією, гострим словом, сарказмом і народною сатирою висміювала поневолювачів нашої землі.

Із давніх-давен парубки готуються до Маланки заздалегідь. Розучують коляди, розподіляють роль, майструють костюми, плетуть батоги i лагодять iнший потрiбний реманент. Багато речей виготовляються «на смiх», наприклад, намиста для Циганки можуть бути з картоплi, квасолi та бобiв, у нiс Цигановi вкладають кiльце, а всередину Дiдьчого хвоста — колючий дрiт, щоб, коли хтось зi стороннiх захотiв його пiймати, то поколов би собi руки.

Ще один важливий момент. Костюми та маски мають добре змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, вiн мусить негайно припинити забаву.

Із часом маски та персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз Чортом можна побачити якогось вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте немає одних i тих же персонажiв навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Одним словом, Вашківську Маланку треба бачити. I моя вам порада — не барiться!