Маленькі годувальники

Із 2002 року 12 червня у світі відзначається Всесвітній день боротьби за ліквідацію дитячої праці. Україна теж приєдналася до цієї ініціативи: за останні роки перед міжнародним співтовариством взяла на себе цілу низку зобов’язань захищати права дітей на всебічних розвиток та убезпечувати їх від трудової експлуатації. Але чи не найбільша проблема України полягає в тому, що у нас немає чіткого розмежування між трудовою експлуатацією та трудовим вихованням дітей, яке, безперечно, є дуже важливим у кожній сім’ї. Натомість існує сильна традиція (особливо на селі) допомагати дорослим по господарству, на городі, в саду. Таким чином у нас діти 6-7 років вже працюють в полі, біля домашніх тварин, на будівництві, до того ж, як показують дослідження Державного інституту розвитку сім’ї та молоді України, вони навіть не сміють відмовитися від нав’язаної їм старшими роботи. Закономірно, що таке перегинання у вихованні приводить погіршення успішності в школі, здоров’я теж не стає міцнішим.

Причина поширення дитячої праці прозаїчна — так діти допомагають батькам поповнити сімейних бюджет. Хоча дитяча праця є у всьому світі, найбільше дітей експлуатують в нерозвинутих країнах, а також у тих, де ведуться військові дії, де існують міжетнічні конфлікти. І — навпаки: чим вищий рівень економічного розвитку країни, чим більше в її громадян прав і свобод, тим захищеніша дитина. Чи захищає Україна права маленьких громадян на відпочинок та навчання, як можна убезпечити дітей від недобросовісних роботодавців розповіла «Дню» радник секретаря Ради національної безпеки та оборони України, кандидат історичних наук Лідія СМОЛА.

— Пані Лідіє, донедавна ви очолювали Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, займалися вивченням цієї проблеми, в тому числі, й соціологічним. Наскільки нині проблема дитячої праці є актуальною для України?

— Нині у нас існування проблеми дитячої праці визнане на офіційному рівні. Соціологічні дані говорять про те, що в Україні праця дітей у віці до 16 років (офіційно визнана українським законодавством межа початку трудової діяльності) існує, і виконуючи трудову діяльність, діти часто стають жертвами фізичного, психологічного насилля, страждають від важких умов праці. Тому були здійснені кроки для того, щоб змінити ситуацію на краще. Так, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, а також ряд конвенцій Міжнародної організації праці. Зокрема, № 138 «Про мінімальний вік для наймання на роботу» та №182 «Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці». Вона є дуже важливою, тому що в ній йдеться про три форми найгіршої дитячої праці — рабство, примусову працю, торгівлю дітьми і використання їх у військових конфліктах, а також залучення їх до проституції та порнографії.

Проблема дитячої праці виникає, коли не виконується хоча б одна з вимог Загальної декларації про права дитини: недотримання належного вікового мінімуму; дитина приймається на роботу, шкідливу для її здоров’я; трудова діяльність перешкоджає здобуттю освіти; праця негативно впливає на її фізичний розвиток, моральний стан і розумовий розвиток.

У нашому законодавстві є дуже жорсткі норми, які регулюють трудові відносини неповнолітніх. Так, у Кодексі законів про працю у 188 статті зазначається, що прийняття на роботу осіб, молодших 16 років, не допускається. Також Закон України «Про охорону праці» забороняє зайнятість неповнолітніх на важких та шкідливих роботах, у небезпечних умовах, під землею, на роботах, пов’язаних з переміщенням важких речей тощо. Праця підлітків 14— 18 років дуже чітко регламентована, а праця дітей до 13 років без офіційного оформлення трудових відносин є поза законом. За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, може бути виняток — прийняття на роботу осіб, які досягли 15 років. Також за цим кодексом, установа, яка бере на роботу неповнолітніх, повинно вести спеціальний облік дітей до 18 років, які там працюють. Тобто, якщо оцінювати наше законодавство, то в нас воно жорстке, але воно може бути дієвим лише при здійсненні належного контролю за його виконанням і при розробленні нових нормативів, які б враховували вимоги сучасного ринку — в недержавному, сімейному секторах, на підприємствах.

— Але, як свідчить досвід і соціологічні дослідження, ця законодавча база не працює, а дітей і далі залучають до важкої роботи...

— Державний інститут розвитку сім’ї та молоді, провівши у 2000 році дослідження цієї проблеми (потім таких вже не проводили), дослідив, що рівень дитячої зайнятості у нас залежить від добробуту сім’ї: в родинах, де сукупний дохід є низьким, дитяча праця використовується частіше. Також на залучення дітей до праці впливає їхня кількість у родині — чим більше дітей, тим вища їхня трудова активність (через необхідність робити більше матеріальних витрат). Виходить, що в сім’ях, де виховується 1-2 дитини, рівень зайнятості є значно нижчим, ніж в родинах, де виховується 3-4 дітей і більше. Окрім того аналіз показав пряму залежність економічної діяльності дітей і від загальної економічної ситуації в країні. І вона не сприяє тому, що в найближчі роки ми ліквідуємо дитячу працю. Тому ми можемо говорити про залучення дітей до праці з метою покращення матеріального становища сім’ї.

Також я хотіла б відмітити, що феномен дитячої праці з метою заробітку є досить новим. І одним із основних питань є диференціювання понять експлуатації дитини та трудового виховання, які мають протилежний вплив на здоров’я дитини, її освіту, виховання, розвиток загалом. Звісно, трудове виховання є потрібним для повноцінного розвитку дитини, але експлуатація впливає негативно. Трудове виховання грунтується на тому, що дитина проявляє свої здібності, активність, воно сприяє соціалізації дитини, розширює її життєвий досвід, навички, поєднує теоретичні знання з практичним досвідом. Натомість дитяча праця впливає негативно на здоров’я фізичне, психічне і моральне. Який здійснюється вплив трудової діяльності — позитивний чи негативний — залежить і від того, як вона сама ставиться до роботи. Неприємна робота — у сфері послуг, наприклад, на будівництві — погано впливають на психічний стан дитини та її ставлення до роботи. Загалом кожен п’ятий опитаний зазначав, що йде на роботу без задоволення.

— В яких галузях дітей найчастіше залучають до роботи?

— Найбільше там, де розвиваються нерегламентовані (юридично не оформлені) економічні відносити. Наприклад, таким є сільське господарство. Дослідження, яке ми провели у 2000 році, показало, що 40% сільських дітей були зайняті в цій сфері. Далі — торгівля (чверть дітей) та сфера послуг (19%). Причини високої зайнятості, окрім вже згаданих, економічних, — високий рівень готівкового обігу грошей, низькі вимоги до якості робочої сили та великий масштаб використання ручної праці, яка не потребує кваліфікації. Також слід додати повну відсутність контролю за використанням робочої сили та толерантне ставлення. Наприклад, коли дитина поле буряки замість того, щоб сидіти за партою, це не сприймається так негативно, як праця дитини, яка бігає на базарі й підносить ящики.

Якщо говорити про види діяльності дітей, то наприклад, на селі поширеною є робота на току під час жнив, догляд за худобою, використання підсобних робіт на будівництві, миття авто, пошив взуття, продаж товарів, збирання металобрухту. Понад 50% сільських дітей назвали постійною роботу на присадибній ділянці. В місті найпоширенішою формою дитячої праці є торгівля і послуги. В промисловості і будівництві — близько 5% дітей, це зумовлено конкуренцією з дорослими. Є проблема неоплати праці дітей. Переважна більшість дітей отримують гроші готівкою, при цьому кожна десята опитана дитина сказала, що їй не заплатили за виконану роботу. Найбільше — в сільські місцевості. Там таке трапляється з практично кожною п’ятою дитиною.

Ще один аспект, який я б хотіла відмітити — це виконання домашньої господарської роботи. Актуальність впливу роботи на дітей потребує великої уваги і комплексного вивчення лікарів, психологів, інших фахівців. Тому що тільки поглиблене вивчення впливу праці на дітей, на здоров’я дасть змогу контролювати і належним чином захистити права юного покоління. До того ж ця діяльність повинна контролюватися громадськістю. На жаль, у нас цього немає, тому єдине джерело інформації — це вивчення ставлення дітей до роботи в домашньому господарстві за допомогою соціологічних досліджень. Опитування показало, що діти не можуть відмовитися від виконання покладених на них обов’язків — навіть якщо вони погано себе почувають. Виходить, що робота в домашньому господарстві часто має примусовий характер.

— З якого віку в нас діти починають працювати?

— Середній вік — 11— 13 років. Але є випадки коли в сільській місцевості працюють і 9-річні, і 6-7- річні діти. Залучення дітей до праці залежить від місця проживання. Рівень економічної зайнятості сільських дітей значно вищий, ніж міських — там діти починають працювати раніше. Кількість дітей, які почали працювати в 7—9 років на селі, майже удвічі перевищила кількість дітей, які почали працювати в містах.

Основним критерієм експлуатації дитячої праці є наявність чи можливість заподіяти дитині шкоду в будь-який спосіб, обмеження її прав і свобод, відсутність адекватної винагороди за роботу. До речі, дослідження показали, що кожен п’ятий працюючий підліток мерзне і простуджується, чверть — мають постійне бажання відпочити, а 4% — вживають алкоголь як тонізуючий засіб. Я вже говорила про село, а в міській місцевості діти працюють у торгівлі, також приймають склотару, працюють реалізаторами, вантажниками, миють машини. Багато з них працюють в барах чи у фотомодельному бізнесі.

Окремою великою проблемою є праця маргінальних груп дітей — тих, хто жебракує, бродяжить — «дітей вулиці». Вони залучені до найгірших форм дитячої праці — використання їх у проституції, порнографії та кримінальних діях... Праця «дітей вулиці», соціальних сиріт — більш конфліктна, вона їх буквально травмує, адже з ними ніхто не рахується і дітей часто ображають. Причому здебільшого дорослі — хто надавав їм роботу. Батьки таких дітей не піклуються про них, а й нерідко самі примушують їх йти на заробітки, щоб мати певний зиск з дитячої праці. На найбільшу небезпеку наражаються діти, які жебракують, надають секс-послуги, чия праця пов’язана з кримінальною сферою.

Третина працюючих дітей зазначала, що їхню роботу ніхто не контролював. Як правило, це стосувалося роботи на самоорганізованих місцях. За такої організації праці надзвичайно високою є ймовірність травмування, відсутній будь-який соціальний захист, тобто таку трудову діяльність слід віднести до найгірших форм дитячої праці.

Окрім негативного впливу на розвиток дитини, є й інший аспект: отримуючи гроші, в дітей часто нівелюється бажання вчитися. Мовляв, навіщо вчитися 5 років в університеті, якщо я вже можу заробляти? В них немає розуміння, що це — мінімум, який змусить їх завжди працювати лише на низькооплачуваних роботах.

— Як батьки ставляться до того, що діти працюють?

— В основному — позитивно, вважаючи, що активне залучення дітей до виконання роботи в домашньому господарстві, особливо на селі, не є загрозою для їхнього розвитку. Половина опитаних батьків оцінювала це як допомогу, більше третини — як елемент трудового виховання. Роботу в домашньому господарстві як різновид праці визнали лише кожен сьомий дорослий, проте не вважали, що діти занадто багато працюють.

Знедавна у нас виникло таке явище, як сімейний бізнес: саме він сприяє залученню дітей до виконання певних робіт, причому грошей за це часто не отримують. Важко визначити, які конкретні види робіт вони виконують, і чи не заважає це навчанню, це потребує окремих досліджень. Однак можна припустити, що така робота негативно впливає і на навчання, і на розвиток дітей віком до 15 років.

Більшість дітей, які проживають у місті, відповіли, що рішення працювати вони прийняли самостійно. Думаю, що в багатьох випадках позиція батьків може бути вирішальною: наприклад, якщо батьки скажуть: «Ти будеш вчитися, а не мити машини, аби в подальшому міг сам купити машину, а не постійно її мити», на дитину це вплине і заохотить її до навчання. Але таке трапляється рідше, ніж би того хотілося. До того ж чверть дітей зазначили, що ініціатором їхньої праці були саме батьки.

На жаль, нині ми ще не можемо говорити про викорінення дитячої праці. Вважаю, що категорична заборона дитячої праці зі сторони держави зумовить перехід дітей у тіньовий сектор економіки. Тобто, це не полегшить становище дітей, просто роботодавці ще більше приховуватимуть те, що в них працюють діти. Враховуючи й те, що немає чіткого розмежування між феноменом дитячої праці та трудовою експлуатацією, багато хто буде декларувати дитячу працю як необхідне трудове виховання, яке формує особистість, дає їй життєвий досвід. Трудове виховання є необхідною умовою розвитку повноцінної людини, однак воно не повинне перешкоджати іншим складовим розвитку дитини.

Думаю, що варто нині говорити про контроль над дитячою працею — постійний моніторинг, в тому числі й громадський. Також слід підвищувати економічний рівень наших громадян. Зменшення експлуатації дітей відбудеться й тоді, коли зменшиться тіньовий сектор економіки. Завершити хочеться на позитивній ноті: те, що відбулося за останні кілька років, особливо — з 2005-го, коли було впроваджено ряд програм з превентивними цілями, говорить про покращення ситуації. На щастя, держава вже розуміє, що теперішнє підростаюче покоління — це і стратегічний ресурс держави, і об’єкт національної безпеки України. Це вселяє надію на подальше покращення життя дітей.