МАРМУРОВЕ САЛО

— Катерино, відкрийте таємницю, — ви тут по роботі чи просто прибули помилуватися весняним Києвом?

— Ми приїхали сюди як приватні особи, однак наш візит має і одну незвичайну мету. Ми хочемо приглянути місце для особливого пам’ятника.

— Кому буде присвячено монумент?

— Швидше, чому: салу — матерії такій же популярній, як і символічній. Причому з написом — «Від вдячних москалів».

— Досить екстравагантна ідея. Кому вона спала на думку?

— Нашому знаменитому письменнику Андрію Бітову. Звичайно, Андрій Георгійович розписав би проект абсолютно чудово. Адже існують інтернаціональні речі, які нас об’єднують, сало — саме з таких понять, так само як і горілка, наприклад. Тобто — предмети побутової культури, які тією чи іншою мірою показують національний характер і в той же час зближують народи між собою. Побутує також вислів на зразок — мармурове сало або сальний мармур. Одним словом, тут можна провести цікаву, досить глибоку акцію, тим більше що досвід у нас вже є — зі встановленням пам’ятника зайцю в Михайлівському.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше.

— Акція пройшла у 2000 році і була приурочена до 175-річчя перебігання зайцем дороги Пушкіну. Це знаменита історія, коли Пушкін спробував виїхати з Михайлівського до Петербурга в 1825 році, але заєць перебіг йому дорогу, і поет повернувся, на щастя — інакше потрапив би якраз на Сенатську площу, з декабристами. Все це придумали Бітов і Резо Габріадзе, — скульптор, керівник знаменитого театру маріонеток. На відкритті зібралися вчені, які розповідали різні версії інциденту із зайцем, всесвітньо відомий барабанщик Володимир Тарасов і фаготист Олександр Олександров із Німеччини зробили з Бітовим «Пушкін-джаз», митьки показали цілу виставку «Про зайчиків»...

— Але тут ви не можете виключити те, що вашу витівку оцінять негативно — скажуть, що знову старший брат намагається нас висміяти…

— Ну, по-перше, ми хочемо, щоб це було кулуарно, але красиво, сподобалося б киянам. Крім того, тут явний елемент самознищення — «від вдячних москалів». Тому такої реакції я не боюся. Будь-яку справу, добру чи злу, можна наділити політичним відтінком. Нашу ідею захищатиме не хто-небудь, а Бітов, і я абсолютно впевнена, що в його подачі навряд чи знайдуться серйозні підстави зробити з нашої акції політику.

— Але існує багато могутніх культурних фігур — Булгаков, Гоголь, та й Шевченко, які об’єднують наші народи. Може, більш коректно використати щось із їхньої спадщини? Адже в житті кожного великого письменника, образно кажучи, був свій «заєць».

— Без сумніву. Однак мені здається, що не можна черпати натхнення тільки з текстів великих майстрів. Можна знаходити якісь свої ідеї та їх обгрунтовувати. І це буде живо і непогано.

— У випадку із салом виходить відповідність шаблонному погляду на скупих малоросів, що обжираються салом. За прикладами не варто далеко ходити — «Брат-2» — адже там зображені саме такі українці. Є ж таке сприйняття.

— Я не вважаю поїдання сала недоліком, сама їм із задоволенням, хоч молдаванка. Навпаки, мені здається, це інтернаціональний знак, певним чином знак примирення.

— Але, якщо відійти від сала, — чи не здається вам, що відносини між нами дійсно складні, а інтелігенція замість того, щоб розряджати обстановку, тільки підливає масла у вогонь.

— Гарних людей у будь-якій національності більшість. Я досить багато їздила, і мене ніколи не приймали погано. З яким обличчям приїжджаєш — так і зустрічають, як ти ставишся до людини, так і вона до тебе. А якщо повернутися до нашого проекту, то такі дрібні речі, якщо вони зроблені з любов’ю, то з любов’ю і сприймаються. Ось пам’ятник Чижику-пижику в Петербурзі, який також, до речі, робили Бітов і Габріадзе — над ним також спочатку сміялися, а в результаті потік людей не вичерпується, і архітектуру міста він не зіпсував. Із зайцем було те ж саме — спочатку приймалося просто вороже. В результаті в програмі «Час» заєць був взагалі першою подією випуску.

— Хто дасть гроші?

— Для початку потрібно подивитися, наскільки це реально. Зацікавитися може або Київський ковбасний завод, або наш Черкізовський комбінат.

— Місце також ще не визначили?

— Ні. Я Київ не дуже добре знаю, на відміну від багатьох інших міст, тому поки не збагну, де шукати.

— З місцем дійсно складно. Міська влада, як ви могли помітити, на пам’ятники не скупиться — весь центр вже заставлено не самими, м’яко кажучи, витонченими витворами.

— Звичайно, це може бути і не зовсім центр, так само як і не спальні райони. Ніхто не підганяє, спочатку потрібно домовитися, отримати дозвіл. Якщо ідея підхоплюється, на ентузіазмі можна зробити море цікавого. Знову ж сподіваюся на інтуїцію Бітова — він ніколи не робив неякісних жестів. Шкода, він зараз мало складає. Зате дуже ефективно переключається на інші речі, весь час їздить по різних закордонах, читає лекції. Я сподіваюся, що наступного разу приїдемо з ним.

— Якщо була б ваша воля, то чому б ви ще поставили пам’ятник?

— Так швидко я не нафантазую… У нас є ще одна ідея — поставити пам’ятник каштану — тому, що це абсолютно київський символ. Звичайно, не дерево ліпити — можна придумати щось оригінальне. У Ясній Поляні в 2010 році ми домовилися поставити пам’ятник реп’яху, наприклад. Необов’язково увічнювати персонажів, ними і так всі наші сквери переповнені. Набагато цікавіше поставити монумент ідеї, думці, символу. Досить лише проявити фантазію...