МIФОТВОРЧIСТЬ
Те, що сталінізм є радянським варіантом фашизму, вже давно не є одкровенням. Тому незрозуміло, чому навколо саме цієї тези виник такий ажіотаж. Ось чому статті «Близнюки» та «Які кати добріше та гуманніше» особливого інтересу не викликають. Вони не піднімаються над рівнем побутової свідомості, попри всю повагу до їхніх авторів. Але стаття «Близнюки-2» Івана Гватя з Праги (№234 20.12.01) показує дуже небезпечні тенденції. Проблема зародження та розвитку фашистських й тоталітарних суспільств не настільки історико-академічна, як це може здатися на перший погляд. На мою думку, в сучасній Україні існує ряд соціальних, економічних та психологічних передумов для появи фашизму в тому чи іншому вигляді. Втім, є ряд факторів, якi поки що не дають цій тенденції розвинутися.
Повалення одних міфів супроводжується появою нових. Маркс говорив, що основним завданням науки є розвінчання ілюзій суспільної свідомості. Психоаналіз додає — несвідомого теж. Я спробую не тільки на книжковому, але й на реальному сучасному досвіді побудувати діалектичну картину. Фашизм та сталінізм у раціональних термінах цілком непояснені, тут присутній величезний елемент несвідомого, про що постійно забувають багато з тих, хто мудрує на цю тему.
МІФ ПРО МАРКСИЗМ- ЛЕНІНІЗМ
Ним тепер лякають дітей. Я добре пам’ятаю «високий» рівень марксистсько-ленінської підготовки комсомольських та партійних працівників 80-х років. З тими ж iз лякаючих, хто не вивчав марксизм-ленінізм за віком, говорити особливо нема про що.
Спочатку в марксизмі-ленінізмі потрібно розділити марксизм та ленінізм. Микола Бердяєв у чудовій книзі «Джерела та смисл російського комунізму» окремо виділив марксизми класичний (західний) та російський. Маркс веде свій родовід від гуманістичних традицій Відродження та інтелектуальних традицій Фіхте й Гегеля. Ленін веде родовід від російських революційних «беспредельщиков» на зразок Нечаєва («Сокира чи народна розправа»), Бакуніна, Ткачова («Набат»), «Землі і Волі», «Чорного Переділу». Психологічно він ближче до них, ніж до західних інтелектуалів, які вірять у об’єктивний соціально-економічний процес.
Привнесення Марксом та Енгельсом у механістичний матеріалізм гегелівської діалектики перетворило нудотну науку на мистецтво. Але Маркс — насамперед соціолог. Він говорить, що влада, капітал, гроші, власність — це лише суспільні відносини, зумовлені економікою. Ці відносини мають служити людині, а не навпаки. Економічний лад соціалізму він визначав як «асоціації виробників». Що це таке — ніхто не знає, бо це утопія. Але в будь-якому разі це не тотальна державно-монополістична економіка СРСР. Геніальним відкриттям Маркса була теза про товарно- грошовий фетишизм та відчуження індивіда у суспільстві. А тепер слово Миколі Бердяєву: «Марксизм є не тільки вченням історичного чи економічного матеріалізму про повну залежність людини від економіки, марксизм є також вченням про порятунок... про майбутнє досконале суспільство, в якому ЛЮДИНА НЕ БУДЕ ВЖЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ЕКОНОМІКИ, ПРО СИЛУ ТА ПЕРЕМОГУ ЛЮДИНИ НАД ІРРАЦІОНАЛЬНИМИ СИЛАМИ ПРИРОДИ Й СУСПІЛЬСТВА. Душа марксизму отут, а не в економічному детермінізмі». Іван Гвать правильно відзначив, що у марксизмі є багато від месіанства, що йде від заповідей Мойсеєвих та Христових. Те, що соціалістичні ідеали були спотворені, вкотре доводить діалектичну суперечливість світу, в якому від явища до його антипода один крок. Сталін створив фашистський режим, але причому тут Маркс?
З Леніним складніше. Ленін — фігура могутня, лиховісна й трагічна. Він спромігся використати ситуацію, в яку загнав країну бездарний царський уряд, одним із перших застосував поняття масової психології, коли цієї науки ще не було, але не впорався із ірраціональною стихією. Він першим сказав про державно-монополістичний капіталізм як об’єктивний наслідок концентрації капіталу. Сьогодні раптом заговорили про олігархів і бюрократію, забуваючи, що про них уже було сказано майже сто років тому. Тези Маркса та Леніна про те, що ідея, котра опанувала масами, стає матеріальною силою, і що партія повинна спиратися на сподівання широких мас, я рекомендую нинішнім акулам піару, з розумним виглядом вивчаючим номенклатурні розклади, написати собі на лобі, бо це класика соціології.
Ленін не справився з несвідомою ірраціональною деструктивністю мас, ставши її заручником. Саме тому соціалізм Леніна таким не був. Ленін викликав до життя Сталіна. Без інтелекту Леніна шансів у Сталіна не було. Геній Леніна зміг перевернути відсталу країну тільки за наявності революційної ситуації. Нині багато хто з розчуленням говорить про те, як добре жилося простолюдину за царя- «батюшки». Таким «інтелектуалам» варто освіжити в пам’яті Криваву Неділю 1905 року та світову бiйню, у яку бездарно вліз царат.
Перед смертю Ленін почав переглядати багато своїх поглядів. Звідси перехід до НЕПу, продподаток, «Дитяча хвороба лівизни у комунізмі», «Лист до з’їзду». Уражений склерозом мозок вмираючого вождя, ізольованого від світу своїми ж соратниками, розумів, що зграя, в якій він був ватажком, уже зірвалася з ланцюга, згадав криваві події Великої французької революції, свої розбіжності з Плехановим, але процес уже йшов.
МІФ ПРО СОЦІАЛІЗМ СТАРШОГО БРАТА
Є думка, що соціалізм принесли в Україну червоні комісари з революційного Пітера. Отож, значна частина української еліти початку XX століття були прихильниками соціалізму — Володимир Винниченко (член Центральної Ради), з певними застереженнями Іван Франко, Леся Українка та Михайло Коцюбинський, син якого Юрій був червоним командиром. Члени Центральної Ради Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Микита Шаповал були соціалістами. Петлюра влаштував розстріл робітників «Арсеналу», що були заражені російським соціалізмом, а Петлюра хотів їм прищепити його український різновид. Червоні, щоправда, потім відігралися. Усі вони випустили на волю звіра руйнування, однаково зрадивши і Заповіді Месії, і соціалістичні ідеали, в ім’я яких знищували собі подібних. Соціалізм в Україні має не тільки російські корені.
МІФ ПРО РАДЯНСЬКИЙ СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ЛАД
Радянський лад соціалізмом не є за визначенням, оскільки придушував особистість економічно, політично, психологічно. Економічно — це був державний монополізм, політично — знищення будь- якої незгоди та правління замкнутої кліки, психологічно — перетворення індивіда на стадну тварину, у відчужений гвинтик величезного бюрократичного механізму.
Правління Сталіна — відвертий фашизм. Але не все так однозначно. Здобули перемогу в страшній війні. Якими методами? Дикими. Це були досягнення не Сталіна, а суспільства, що на жилах усе це витягнуло. Хрущовський період також неоднозначний, в тому числі й у плані прав людини, але фашистським його аж ніяк не назвеш. З’являється матеріальне стимулювання праці, житлова програма, розвиваються наука й технології. Апофеоз цього періоду — вихід у Космос. Брежнєвський етап — це не тільки застій. Були там і певні соціальні гарантії, безкоштовна й непогана освіта. Саме за Брежнєва соціальний характер значно віддалився від садомазохістського авторитарного типу й став більш угодницько-автоматизованим, тобто більш західним.
Ностальгія за соціалізмом — це ностальгія не за сталінським фашизмом, а за героїчним минулим, колишньою силою, динамічним розвитком, відносно заможним, стабільним, соціально-гарантованим брежнєвським застоєм.
МІФ ПРО ФАШИЗМ
Багато хто на Заході пояснює фашизм особистістю «біснуватого фюрера», виводить нацизм із творчості Шопенгауера, Ніцше, Шпенглера. Радянський підхід був більш науковим — монополістичний капітал Німеччини призвів до влади Гітлера для захисту від робочого руху, що наростав. Це абсолютно правильно, але одними соціально-економічними факторами нацизм не пояснити.
Зерна авторитарного садомазохізму та деструктивності у «масовому несвідомому» закладені і онтогенезом, і філогенезом людини. Соціально-економічне та політичне буття може притупити їх, може модифікувати у творчі імпульси (sic!), а може активізувати. Саме такий соціальний характер переважав у Німеччині після Першої світової війни, і саме на нього наклалися занепад економіки та зубожіння Веймарської республіки. Гітлер був тим, хто зумів зробити раціоналізацію пригнобленої психіки мас. Не він «організував фашизм»; але він був затребуваний зародками фашизму через певні особливості своєї особистості. Такою є діалектична картина, що враховує усі фактори — економічні, політичні, психологічні та особистісні.
Усе це можна почерпнути в книгах Еріха Фромма «Втеча від свободи» (1941 р.), «Анатомія людської деструктивності» (1973 р.), статті «Революційний характер» (1932 р.), а також у книзі неоднозначного Вільгельма Райха «Психологія мас та фашизм», який ще у 30-х роках говорив про «несоціалістичність» радянського соціалізму і вже тоді провів паралель між ним та німецьким фашизмом. Обидва пережили становлення фашизму в Німеччині та були змушені емігрувати; коротше, вони вивчали фашизм не в тиші кабінетів, а в реальному житті, що є особливо цінним.
МІФ ПРО ЗАХІДНИЙ КАПІТАЛІЗМ
Найближче до соціалізму підійшли розвинуті країни Заходу, і допомогли їм у цьому ми своїм трагічним історичним досвідом. Пояснення цього дивного явища лежить на поверхні. Західна економічна система побудована на величезній кількості суб’єктів, кожний iз яких наділений частиною приватного або акціонерного капіталу. І чим більшою є концентрація капіталу, наприклад, при порівнянні Греції та США, тим меншою є частка приватного і більшою акціонерного. Капітал великих корпорацій належить великій кількості приватних інвесторів. ЧИМ МЕНШЕ НАЙМАНИХ РОБІТНИКІВ І ВЕЛИКИХ КАПІТАЛІСТІВ І БІЛЬШЕ ВЛАСНИКІВ У СУСПІЛЬСТВІ, ТИМ БІЛЬШЕ СОЦІАЛІЗМУ. Ближче до марксової «асоціації виробників» нічого ще не було. Активізації цього процесу сприяв наш досвід, що показав західним демократіям згубність монополізму. Наш вітчизняний капітал ще цього не усвідомив.
МІФ ПРО ЗАХІДНІ ЦІННОСТІ
Західні цінності у нас поважають, коли під ними розуміють працю в нормальних умовах з гідною зарплатою, отримання соціальних гарантій в обмін на сплату податків, право володіти й розпоряджатися частиною власності, судовий захист (насамперед від держави) тощо. Коротше кажучи, усе те, чого в нас немає, хоча й записано в Конституції. У нас навіть занадто моляться на Захід.
Царську Росію привела до революції та сталінізму Перша світова війна, розв’язана імперіалізмом, у тому числі й російським. Без воєнної розрухи шансів у Леніна і Сталіна не було б. А ось за фашизм західні демократії несуть пряму відповідальність. Країни Антанти спочатку давили Німеччину репараціями, створивши там бідність, а потім почали будувати буфер проти СРСР, допомагаючи «коричневим». Самоусунення Заходу в питаннях про судетських німців та аншлюс Австрії, Мюнхенська змова, що віддала Гітлеру на розтерзання Чехословаччину, — розв’язали руки фашизму й поставили під удар західні демократії та світ у цілому.
Покаяння Німеччини також не є однозначним. На державному рівні фашизм засуджено, виплачуються компенсації. У сучасного німецького бюргера стійка алергія на нацизм. Це правда. Але правда й інше. Проходять маніфестації неофашистів; у Німеччині, буває, громлять турецькі, арабські та інші етнічні квартали. Найтривожніше, що в цьому бере участь молодь. Фашизм у масовому несвідомому Німеччині не викоренено остаточно!
Теми ж «балканського м’ясника Слобо» у світлі західних цінностей краще було не торкатися. «Слов’янофільські симпатії» висловлювалися не мерзотнику Мілошевичу, а народу, що потрапив під бомби та ракети. Втім, перемогою НАТО це назвати не можна. Я непогано знаю цих трохи дивакуватих югославів. У них є стрижень всередині. Штатам він не по силах. Навіщо було руйнувати мости через Дунай у Белграді та Нові-Саді? Безкарність від усвідомлення того, що югослави не мають сучасних систем ППО? Україна дуже сильно постраждала економічно. Скільки не заявляло наше керівництво про компенсацію втрат — у відповідь тиша.
МІФ ПРО ОСТАННЮ ВІЙНУ
Тут знаходиться один з тих ірраціональних коренів, що дуже міцно утримують сталінізм у пам’яті. Фашист Сталін у суспільному надсвідомому буквально «припаяний» до перемоги у війні, хоча це, м’яко кажучи, не так. Але несвідомому не накажеш, хоча змінити архетип можна; але пройдуть роки й покоління, а тема покаяння стане неактуальною. «Покаянню» Тенгіза Абуладзе майже 15 років; шуму було багато. А де результат?
У брежнєвські часи в кінотеатрах пройшла спільна радянсько- американська багатосерійна «Велика Вітчизняна». Фільм був у міру об’єктивним та пропагандистським. На Заході він йшов під назвою «The Unknown War». З’ясувалося, що у 70-х (усього через 30 років!) ця війна на Заході дійсно була невідомою. Пам’ять коротка? Ні, уся причина в пропаганді, що давила на психіку не гірше, ніж радянська. Більшість американців вважала, що їхня перемога над японцями на одному з островів архіпелагу Папуа-Нова Гвінея вирішила результат Другої світової! Вони не знали, що основний тягар війни винесли на собі народи СРСР, у тому числі й українці. Союзники дійсно допомагали. Забувати про це — чорна невдячність. Але не більш того; історію відкриття Другого фронту краще не згадувати.
Іван Гвать не може розмежувати непорівнянне. Він згадує дитячі ігри в «наших» і «фашистів», навіяні радянським кіно. Радянське кіно неоднозначне за визначенням. Герой Леоніда Бикова гине під танком, захищаючи свою країну. Герой Сильвестра Сталлоне не гине ніколи — він «мочить» усіх на всі боки, заробляючи гарні гроші, і це звучить життєстверджуюче!?
МІФ ПРО «ЛІВИЗНУ» ЗАХІДНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ
Це, взагалі-то, не міф. Велика частина європейської інтелектуальної тусовки XX століття «товклася» навколо марксизму, а останні 200 років навколо соціалізму. «Товктися» більше було ніде — мало було значущих тем. Жан-Поль Сартр не тільки розмовляв, але й боровся у рядах Опору, ядром якого були комуністи, подобається це комусь чи ні. Еріх Фромм назвав соціалістичну літературу найталановитішою та емоційно насиченою. Сталінізм зіпсував світлі ідеали, але ідеали тут до чого?
Герхарт Рігнер, який попереджав у 1942 році західні демократії про фашистські звірства, був гідною людиною. Але ще у 1932 році у статті «Революційний характер» Еріх Фромм попереджав про ймовірний прихід Гітлера до влади. Він говорив, що основна маса опору не чинитиме, назвав причини цього. Захід проігнорував ці попередження. Йому потрібна була противага Сталіну. Західні демократії не менше, ніж Гітлер та Сталін, виннi у світовій бойні.
ЗАМІСТЬ РЕЗЮМЕ
А тепер те, чим, імовірно, слід було обмежитися. Німеччина покаялася у фашизмі, бо там були економічні та психологічні передумови для позбавлення «коричневої» спадщини фашизму, ми ж стали жити навіть гірше, ніж жили за часів соціалізму, авторитарний компонент у нашому соціальному характері далеко не зжитий. Для того, щоб позбутися пережитків фашизму та сталінізму, одного моралізаторського та навколорелігійного надриву недостатньо, проте морально-етичний аспект необхідний. Потрібно вирішити комплекс економічних, соціальних та психологічних проблем сучасного суспільства, у тому числі й західного. Зробити це без матеріалістичної діалектики та аналітичної психології неможливо.
Днями в Аргентині через фінансову кризу маси вийшли на вулицю, трощачи і спалюючи усе на своєму шляху. Армія не втручається. В країні надзвичайний стан. Грабуючи магазини, аргентинці проклинають американців і МВФ, і тут вони праві. Ворога вже знайдено. Президент країни втік на вертольоті і заочно подав у відставку. Історія продовжується.
