Місце, де спрацювала національна ідея

Плоске — одне із багатьох сіл Рівненщини. На перший погляд, село як село. До того ж, здавалось, не особливо перспективне. Знаходиться осторонь транспортних магістралей. До залізниці — кілометрів десять. До траси Рівне — Острог — стільки ж. І все ж Плоске динамічно розвивається. Про нього знають не лише в своєму Острозькому районі, а й далеко за його межами.

Плоске (чи Плоска) — село давнє. Перша згадка про нього припадає ще на 1568 рік. А скільки воно існувало до того — можна лише гадати. Словом, за плечима плосківчан багатовікова історична традиція.

Селом володіли представники відомих аристократичних родин — Корецькі, Острозькі, Малаховські, Четвертинські… Існував тут і чималий панський палац, який спалили в 1943 р. Село неодноразово згадувалося в різних актах і з приводу різних подій.

Незважаючи на те, що селом переважно володіли пани, які не були українцями, чи, принаймні, себе такими не вважали, рівень національної свідомості селян був високим.

У міжвоєнний період тут активно діяла «Просвіта». Закрили її з приходом радянських «визволителів» у 1939 р. Під час воєнного лихоліття в Плоскому виник осередок ОУН. За свідченнями очевидців, він існував з 1941 р. під прикриттям сільської пожежної команди. Молодих людей навчали тут історії України й військовій справі. Підпільників хтось зрадив, і багатьох розстріляли німецькі окупанти. Та все ж репресії не зупинили плосківчан. Багато з них взяли участь у національно-визвольному русі під керівництвом УПА. Боролися як з німецькими, так і більшовицькими окупантами. Чимало плосківчан загинуло у великому бою між упівцями та енкаведистами біля села Гурби в 1944 р.

За часів радянської влади плосківчанам повезло. І вони цим везінням зуміли розумно скористатися. Через село проходила гілка нафтопроводу «Дружба». Тут була збудована нафтоперекачувальна станція «Новини», яка почала працювати 24 квітня 1971 р. Довгий час, з 1981 по 1995 рр., станцією керував Ю.М.Чумак. А в перші роки незалежності він здійснював керівництво й місцевою сільською Радою. У цей час йому вдалося багато що зробити. У 1992 р., коли руйнувалася єдина енергетична система колишнього СРСР, цей керівник зумів якусь дещицю коштів, що належала цьому енергетичному монстру, спрямувати в своє село. Тоді тут був побудований сучасний м’ясоцех, на якому використовувалося найновіше закордонне обладнання. Почав функціонувати цех у грудні 1993 р.

Зараз Плосківський м’ясоцех ВАТ «Укртранснафти» (так, на перший погляд, химерно іменується це підприєство) по праву можна вважати одним із лідерів якості в Україні. В кабінеті його директора Є.Ф.Руденка красується біля 50 дипломів, 30 кубків, медалей, які здобуло підприємство на числених виставках, дегустаційних конкурсах тощо. Є тут і дипломи «Краща торгівельна марка України» за 2003 та 2004 рр. Прикметно, що цех використовує не дешеву закордонну сировину, як це тепер у нас нерідко буває, а закуповує м’ясо в місцевого населення.

Хоча Плосківський м’ясоцех виробляє не так вже й багато продукції (близько тонни м’ясних та м’ясоковбасних виробів на добу), вона, завдячуючи високій якості, є добре знаною. Її поставляють не лише в ближні міста — Острог, Нетішин, Рівне, а й у Львів та Київ.

Зараз на нафтоперекачувальній станції «Новини» та Плосківському м’ясоцеху, які знаходяться поряд і становлять ніби одне ціле, працює більше 80 чоловік. На кошти ВАТ «Укртранснафти» в селі вже побудовано ряд сучасних житлових будинків, котрі ззовні нагадують котеджі «крутих бізнесменів». До того ж подібні будинки планують будувати й далі.

Та й взагалі в селі спостерігається своєрідний будівельний бум. Добудовується плодо-консервний завод, споруджується торговий центр…

Непогано тут розвинута соціально-побутова сфера. Село газифіковане, навіть має свій водогін. Функціонує будинок культури, амбулаторія. До речі, в Плоскому серед інших населених пунктів Рівненської області виділяється найбільше коштів на невідкладну медичну допомогу (в розрахунку на одного жителя). Є в селі дитячий садок, велика школа.

Зрозуміло, існують і проблеми. Як же без них! Та плосківчани з надією дивляться в майбутнє. Свідченням цього є хоча б те, що народжуваність у селі перевищує смертність. Хоча загалом в Україні ситуація зовсім інша.

Можна по-різному пояснювати це маленьке (а чи маленьке?) плосківське диво. Але, як на мене, то головну роль відіграло те, що плосківчани виховувалися та й продовжують виховувати дітей у дусі українських традицій, справжньої (а не показної) любові до своєї землі. Тому тут люди живуть не лише сьогоднішнім днем. Можливо, це і є справжня національна свідомість.

Уже говорилося, що в селі свого часу діяли «Просвіта», ОУН. Не дивно, що більшість плосківчан підтримали боротьбу за незалежність України в період «перебудови». У 1990 р. в селі був створений осередок Народного Руху України, 8 липня 1991 р. піднятий блакитно-жовтий прапор. Коли ж у 1992 р. виникла Українська православна церква Київського патріархату, місцева православна громада церкви Різдва Пресвятої Богородиці безпроблемно перейшла до цієї конфесії. У дні Помаранчевої революції Плосківська сільська Рада на чолі з її головою Ю.М.Чумаком ще 23 листопада офіційно підтримала Віктора Ющенка. Тоді депутати заявили, що саме його вважають законно обраним Президентом. Фактично це була одна з перших сільських Рад (якщо не перша), котра прийняла таке рішення. Близько 50 плосківчан, у т.ч. й їхній сільський голова, поїхали на київський Майдан.

Серед чудес села Плоске чи не найбільшим чудом для мене став пам’ятник, споруджений за кошти місцевої Ради й відкритий у річницю незалежності України в 2004 р. Це обеліск, виготовлений з чорного базальту, який увінчує скромний хрест. На пам’ятнику напис — щирий, людський, без якоїсь ідеологічної тріскотні: «Вічна пам’ять героям-односельчанам, що полягли в борні за волю України та жертвам Другої світової війни. Пам’ятайте про тих, хто вже ніколи не прийде. Зберігайте пам’ять про нас заради своїх дітей, заради безсмертя України». І на цьому ж пам’ятнику в алфавітному порядку зафіксовані імена плосківчан, які загинули чи то в УПА, чи в Радянській армії. Ось вам реальне примирення «жовто-блакитних» і «червоних» воїнів. А хтось говорить, що ця справа неможлива.

…Як і те, що в Україні не спрацювала національна ідея. Маленьке Плоске якраз демонструє, що ця ідея працює. Тут не розкрадають кошти, а з розумом вкладають у виробництво. Добиваються добрих результатів, незважаючи на різноманітні складнощі. І досягають того, що більше народжується дітей, ніж тих, хто йде з життя. А це вселяє надію.