Молодь, яка програмує майбутнє

Поступ у науці і технологіях — це компонент творення незалежності. Країна, де народжуються інновації і де вчені можуть реалізуватися, задає світові тренди. Зараз в Україні склалась парадоксальна ситуація: наука давно зубожіє, і водночас маємо багато талановитих науковців і винахідників, які заявляють про себе буквально зі шкільної парти. Українські старшокласники регулярно стають призерами міжнародних олімпіад і конкурсів інноваторів. Надихає не лише те, що вони роблять, а й їхній оптимізм. Так, Фионг Ань Чань, призерка міжнародного науково-технічного конкурсу молодих вчених «Intel ISEF-2016» у категорії «Математика», зізнається «Дню»: «Скоріш за все, своє майбутнє я пов’яжу з Україною. Гадаю, в Україні не настільки важко, працюючи та докладаючи достатньо зусиль, отримати задовільний результат. А для розвитку інновацій варто більше популяризувати науку. Воно того варте! В Україні повно талановитої молоді, якій потрібне відповідне середовище для розвитку себе, а потім і країни». Дехто з молодих і талановитих навіть береться за створення наукової «екосистеми». Напередодні Дня Незалежності ми розпитали таких людей про те, що потрібно, щоб в Україні розвивались наука і технології.

«В УКРАЇНІ ДІТИ СХИЛЬНІ ДО САМООСВІТИ, І В ЦЬОМУ — ЗАПОРУКА УСПІХУ»

Iгор ЖУКОВСЬКИЙ, учень 11 класу Політехнічного ліцею (Київ), учасник української команди, яка цього року увійшла в 20-ку кращих на Всесвітній олімпіаді з робототехніки:

— Я вважаю, що в Україні вистачає талановитих людей для розвитку країни у технологічному плані. Впевнився в цьому, коли брав участь у багатьох наукових конкурсах для молоді. Вражають не тільки науковий і комерційний рівні проектів, а й люди, що їх представляють. На мою думку, в Україні дуже погано облаштована «екосистема» для подальшого розвитку цікавих ідей, до моменту виведення продукту на ринок. Тому успішні проекти або так і помирають на рівні шкільних робіт, або перекуповуються за кордон.

Як каже ментор, з яким наша команда їздила на олімпіаду з робототехніки до Америки, дуже дивно, що у нашій країні стільки талановитих дітей, готових вчитись і віддавати сили науці, і вони не мають підтримки. Тому й відбувається тотальний відтік інтелекту за кордон. На мою думку, у цьому нам варто брати приклад з Ізраїлю, де підтримка освітніх програм перебуває на найвищому рівні. Треба звертати більше уваги на проекти учнів 9-11 класів, створювати акселератори, націлені саме на цю аудиторію.

В України є великий потенціал у промисловості завдяки наявності кваліфікованих кадрів. Саме тому я хочу залишитися в Україні і розвивати її, оскільки вірю у цей потенціал. Але тепер про менш радісні речі. Майже відсутня допомога від держави. Я відчув це на собі і під час start-up діяльності, і підготовки до олімпіади з робототехніки. Майже відсутнє фінансування подібних програм. У Вашингтон ми поїхали за рахунок благодійної організації First та компанії «Пролего», організатора олімпіад з робототехніки в Україні. Зараз ми в активному пошуку спонсорів для поїздки на Всесвітню олімпіаду з робототехніки, яка відбувається у Коста-Риці. Хоча я вважаю, що держава не повинна бути прямим спонсором у подібних програмах або напряму інвестувати у проекти, які не планує закуповувати надалі. При фінансуванні проектів через грантові фонди легше керувати коштами. Це відбувається більш централізовано, тому ймовірність того, що кошти дійдуть туди, куди призначались, вища. Але держава могла б залучати до перспективних проектів інвесторів, яких вони можуть зацікавити, виступаючи гарантом і популяризатором подібного.

З приводу мого внеску — маю величезне бажання створити акселератор, який орієнтуватиметься на проекти молоді. З початку навчального року плануємо розпочати роботу з уже сформованою тестовою групою. Сподіваємося на підтримку з боку держави — не як спонсора, а скоріше як гаранта і канал розповсюдження інформації серед молоді.

Зараз у Києві є багато приватних акселераторів, де залучено чимало школярів. Але нерідко вони не мають пулу інвесторів для виводу проектів на ринок — і тоді проекти продають за кордон, в основному у Кремнієву долину.

Вважаю, що треба створювати організацію за типом Малої академії наук, про яку чув будь-який школяр. Але МАН — це скоріше наукова організація, а я думаю про щось таке, куди люди приходитимуть зі своїми проектами з метою випустити готовий комерційний продукт, який можна вивести на ринок, отримати інвестиції та запустити виробництво в Україні.

Попри все талановитих дітей в Україні багато, оскільки спостерігаю позитивний розвиток середовища для самонавчання. Наприклад, Prometheus з купою цікавих курсів, а також безліч інших подібних можливостей. Вважаю, що в Україні діти схильні до самоосвіти, і в цьому — запорука успіху. Учасники нашої команди на олімпіаді з робототехніки практично все потрібне вивчили самі. Люди з комплексними проектами мають класний потенціал, бо можуть не тільки створювати нові продукти, а й витісняти існуючі. Головне — знати, куди піти за порадами, які допоможуть при розробці.

«В УНІВЕРСИТЕТІ ВАЖКО РОЗВИВАТИСЯ НА ПЕРШИХ ТРЬОХ КУРСАХ»

Нікіта ГОРДIЄНКО, студент Національного технічного університету «КПI імені Iгоря Сікорського», фіналіст міжнародного конкурсу Google Science Fair у 2016 році:

— Щоб в Україні розвивались інновації, треба підтримувати студентів, бо це креативні люди зі свіжим поглядом. У деяких університетах немає обладнання, щоб вивчати навіть вже існуючі технології, тож казати про їхній розвиток важко. На мою думку, проблема саме в цьому. Бо щоб купити якісь мікропроцесори та йти в ногу з технологіями, треба вкладати власні кошти, і це «відрізає» велику частину людей.

У деяких університетах існують спеціальні класи, в які вкладають кошти великі ІТ-компанії — вони відбирають талановитих, на їхній погляд, студентів, купують необхідне обладнання і дають цим людям змогу розвиватися. Але це не поширене в Україні явище.

Я б хотів вчитися десь в інших країнах. Це також певний досвід. Так я можу зрозуміти, як викладають і бачать майбутнє в інших місцях. Бо у нас, наприклад, деякі викладачі мають ставлення до майбутнього, яке передалося з Радянського Союзу. Тож якщо, наприклад, через п’ять років у мене будуть пропозиції з інших країн, я з радістю погоджуся на них, бо це — можливість розкрити себе у повній мірі.

Якщо працювати в Україні — це теж переважно робота на іноземні компанії. Адже у нас наука розвивається не дуже добре через недостатнє фінансування та інші проблеми. А, наприклад, в Японії та Америці збираються гіганти з усього світу, які просуватимуть прогрес у майбутньому.

На шкільному рівні створювати різні проекти, як правило, дітей заохочує навчальний заклад. У звичайних районних школах вчителі зазвичай не надто у такому зацікавлені. А в університеті, як бачу, є поштовхи від, власне, студентів — бо вони вже розуміють, що від їхніх рішень залежить їхня кар’єра. Тож вони намагаються вивчати зовнішній світ самостійно, вчити додаткові мови програмування, проходити додаткові курси з математики, щоб краще побудувати кар’єру. 

Деякі професори заохочують студентів до розробок, наприклад, додатковими балами до сесії. Деякі викладачі кажуть, що готові дати певне обладнання для роботи над проектами і, якщо тема зацікавить, можуть допомогти у презентації роботи. Але на інших предметах, які зазвичай неосновні, до такого не надто заохочують.

На мою думку, в університеті важко розвиватися на перших трьох курсах, бо ти боїшся «вилетіти» з закладу і треба вчити дуже багато. Причому деякий неважливий для студентів даної спеціальності матеріал відбирає багато часу. Втім, цього року я шукав талановитих зацікавлених студентів, і разом ми намагались робити щось своє — вже з навичками, отриманими в університеті. Це був гарний досвід. Головне, що в університеті є певна спільнота, багато студентів з усіх куточків країни, які намагалися пробитися туди і зробили це. Тепер вони хочуть підкорювати нові вершини.

Думаю, найкращою зміною, потрібною для університетів, стало б введення практики, існуючої в інших країнах, коли студент сам обирає курси для себе. Наприклад, йому кажуть, що треба взяти три курси з математики і два — з програмування, а далі курси можна обирати самому. Можна обирати, яку мову вивчати, в якого професора це робити, які саме курси математики проходити. Тоді студенти можуть програмувати своє майбутнє власноруч.