«Мораль повинна стати політикою...»

Поділитися деякими думками про конференцію й не тільки «День» запропонував ректорові Острозької академії Ігорю ПАСІЧНИКУ.

— Ігоре Демидовичу, чому для проведення конференції обрано саме цю тему? І які ваші особисті враження як організатора цього заходу?

— Тема моралі та політики є споконвічною. Ці два питання постійно дискутуються нами тут, в Острозі. Мені здається, що до тих пір, поки в будь-якому суспільстві буде існувати думка про те, що політика та мораль несумісні, ми можемо вважати, що це суспільство й ця держава — приречені. Варто лише згадати, як відроджувалася Америка: із часів Джорджа Вашингтона християнська ідея стала основою формування всієї нації. Мораль повинна стати політикою. У нас напередодні виборів ці питання дискутуються дуже гостро, й так багато моралістів з’явилося серед політиків... Але які б гарні ораторські здібності не виявляла людина, якщо в неї немає моралі, то це видно неозброєним оком. Відтак це — цікава тема. І ті наукові доробки з цієї проблематики, які прозвучали на конференції, ми пізніше опублікуємо. Я сподіваюсь, що вони матимуть відповідний резонанс.

— Із політикою зрозуміло: будемо жити надією. А чи може в таких умовах бути моральною журналістика?

— Може, звісно. Але цьому, на жаль, є лише поодинокі приклади, як-то газета «День» — наш друг та постійний партнер. У житті людини не так уже багато речей, спогади про які викликають позитивні емоції. Зі мною таке трапляється тоді, коли чую про газету «День». Це так приємно! Якось зустрів зовсім незнайому мені людину, яка сказала: «Вітаю вас, пане ректоре! Мені дуже приємно було познайомитись з вами!» Я кажу: «А звідки ви мене знаєте?» — «Як звідки? Зі сторінок газети «День», — відповів він мені. Мені було приємно, по-перше, те, що «День» читають, а по-друге, те, що цю газету читають інтелектуали. «День» створений для таких людей. Я сам спостерігав, як цю газету обговорюють у студентських групах. Кожний солідний студент повинен читати «День».

— Про що будуть говорити інтелектуали на наступній конференції в Острозі?

— Я давно мрію про те, щоб зробити спільну конференцію з нашими польськими друзями та колегами. На мою думку, була б важливою тема «Українська й польська інтелігенція за свою незалежність». І тут нам цікаво було б розглянути, наскільки перепліталися наші долі. Можливо, із часом, ми б зробили аналогічну конференцію й з росіянами. Мені здається досить неправильним те, що в багатьох школах позбавляють дітей вивчення російської мови. Мова народу не винна ні в чому. Її треба вчити, щоб знати культуру народу. Тим більше, що цілий пласт нашої культури зафіксований у російській мові. Не слід формувати думку, що всі росіяни не люблять українців. Це абсолютно не так. Я гадаю, що таке ставлення культивують деякі мас-медіа. Отут якраз знову ми натрапляємо на проблему політики та моралі. Було й є багато російських інтелігентів, які ставляться до нашого національного питання з великим розумінням. Отже, якщо будувати наші політичні вiдносини на основі моралі, то можемо знайти багато спільного.

— Острозька академія багато уваги приділяє поширенню нових історичних знань та виховує своїх студентів на основі знання історії. Як ви вважаєте, яким є загальний рівень розвитку історичної науки в Україні та викладання історії зокрема?

— Я вважаю, що дуже низький. Ми досі вивчаємо радянську історію зі вставками від істориків сучасних. Але цілий пласт істинної історії України досі не піднято. Право говорити так дає мені історія Острозького князівства. Деякі історики нині дискутують про те, чи було воно, інші зовсім нічого не знають про це, а дехто виправдовується малою джерельною базою з цієї теми, що взагалі є неправдою. Джерельна база по Острозькому князівству дуже велика. Вона знаходиться в Кракові та в Санкт-Петербурзі. Плеяда молодих істориків нашої академії якраз зараз працює над «Острогіаною». Загалом, я гордий за історію цього краю. Ми, українці, завжди плачемо над трагічними сторінками нашої історії. Але чомусь не хочемо відшукати її славетні моменти, яких чимало. Ми часто забуваємо про те, що з думкою просвітників, яких випускала Острозька академія, рахувалась уся Європа. Ми не хочемо знати про те, що другого ректора нашої академії обрав Константинопольський патріарх. Ми забуваємо про те, що завдяки Костянтину Острозькому були розбиті татаро-монгольські війська. Навіть ці приклади говорять про те, що ми ще не дослідили справжньої української історії.