«Моє міністерство — це перший фронт»

Призначення Юрія Павленка міністром молоді та спорту має логічний вигляд. Він один із найпублічніших «нашоукраїнців» і завжди опинявся в самій гущавині подій — і в Донецьку, де в жовтні позаминулого року було зірвано з’їзд «Нашої України», і під час виборів мера в Мукачевому, і в студентській історії в Сумах. Секретар комітету ВР із питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму. Автор «молодіжних» і «сімейних» законопроектів, лідер Молодіжної партії України. Крім усього іншого, новий міністр у дуже хороших, можна навіть сказати, близьких стосунках із Президентом Віктором Ющенком.

Утім, в інтерв’ю «Дню» Юрій Павленко визнав, що він ще багато має дізнатися та зрозуміти: «Як-не-як, керую міністерством усього третій тиждень». Проте деякими своїми планами він уже поділився...

ДВОЄ ДІТЕЙ У СІМ’Ї ПОВИННО СТАТИ НОРМОЮ, А НЕ ПОДВИГОМ

— На представленні у парламенті вас назвали міністром надії. Практично ту сферу, якою ви зараз керуєте, можна вважати однією з ключових. Чи відчуваєте сили для послідовної і головне — результативної роботи?

— Я постійно відчуваю на собі відповідальність. Молодь, по суті, була тією основною силою, що творила помаранчеву революцію. Більше того, вона завжди була й буде найактивнішою частиною населення, яка хоче всього і одразу. Найголовніше для мене — це те, аби молоді люди відчули, що можуть без проблем реалізувати себе у бізнесі, культурі, політиці.

Щодо своїх сил, то я оцінюю їх цілком нормально. Я не боюсь відповідальності в силу того, що за віком ще не відірваний від дорученої мені аудиторії. А крім величезної відповідальності, у мене є ще й величезне бажання працювати.

— Зі скасуванням Держкомспорту і передачею його функцій вашому міністерству, останнє змінило назву — слова «сім’я» та «діти» зникли. Це випадковість чи зміна курсу?

— Ні в якому разі. І сім’я, і діти, і жінки (гендерна політика) залишатимуться нашими пріоритетами. Це зроблено, аби просто скоротити назву, і для цього обрано два найбільш резонансні слова — молодь та спорт. Колишнє керівництво міністерства створило систему підтримки дітей, підписало низку угод, тим самим Україна взяла на себе чимало зобов’язань. Віддавати цю частину роботи іншій установі — означає руйнувати здобутки попередників Моє нинішнє завдання полягає в тому, аби забезпечити рівність можливостей кожній дитині — від народження до повноліття. Дуже важливо також збільшити можливості служб у справах неповнолітніх, як основних структур у державній влади, що можуть і повинні захищати інтереси дітей. В даному випадку перш за все необхідно вирішити кадрові питання, адже служби забезпечені працівниками лише на 60%. Крім того, я планую закцентувати увагу на так званій ювенальній юстиції. Не можуть справи, що стосуються захисту прав дітей, місяцями припадати порохом у судах. Звичайно, це стосується будь-якої справи, але у випадку з дітьми затримки можуть мати незворотні наслідки. Як відомо, зараз у Харківській області в рамках експерименту достатньо успішно працюють судді, що відповідають виключно за дитячі справи. Тому я думаю, що ми маємо можливість перетворити експеримент на норму. Окрема тема — демографічні проблеми. Ми маємо зробити так, аби двоє і більше дітей у сім’ї стало нормою, а не суспільним подвигом. Іншими словами, моє міністерство — це перший фронт, ефективність роботи якого відчують усі або ніхто. Щоправда, при всій його значущості бюджет Мінсім’ї найменший з усіх інших структур уряду.

— А які новації очікують спорт?

— Говорити про нього конкретно можна буде лише тоді, коли завершиться процес створення нового міністерства — молоді та спорту. Головним для нас є те, щоб професійний спорт та масова фізична культура розвивались стабільно. І це далеко не завжди залежить від наявності на цій ниві яскравих особистостей. Треба просто забезпечити нормальну базу для підготовки наших спортсменів та активного дозвілля українців. Будемо також співпрацювати з Національним Олімпійським комітетом. Щоправда, ще не відомо, хто його буде очолювати. Але я впевнений, що це буде ані чиновник, ані політик, лише професіонал.

ПРО КРЕДИТИ ТА РОБОЧІ МІСЦЯ

— Чи можна сподіватись, що з реорганізацією міністерства і зміною його керівництва, кредити на квартиру отримуватиме більше молодих сімей?

— На сьогодні вже є ряд проектів реформування системи молодіжного житлового кредитування. Є також схема, як побороти корупцію всередині цієї системи — адже за декілька останніх років там сформувалася ціла каста людей, що перетворила державну службу на дуже прибутковий бізнес. На сьогодні у черзі перебуває 120 тисяч сімей, а за весь час існування молодіжного житлового кредитування лише 10 тисяч змогло їм скористатися. Не виключаю, що будуть серйозні кадрові чистки, систематичні перевірки КРУ та Генпрокуратурою діяльності кожного відділення Фонду з молодіжного будівництва, публічні обговорення результатів. Конкретні наші дії будуть озвучені на початку березня. Зараз можу сказати лише те, що ми плануємо збільшити кількість кредитів, що надаються щорічно у п’ять разів ( зараз в Україні видається приблизно 2,7 тисяч) .Найважливіше — це отримати додаткові ресурси на молодіжне житлове кредитування, оскільки державних на це ніколи не вистачить. Механізми співпраці з міжнародними організаціями та комерційними банками вже розроблені. Залишилось почати працювати, і перетворити державу лише на організатора та контролера процесу видачі кредитів. Крім того, необхідно врегулювати ситуацію у регіональних представництвах фонду. А саме — реорганізувати їх фінансові схеми та підпорядкувати ці структури міністерству.

— На різноманітних заходах молодь нерідко скаржилась на те, що керівництво країни, так би мовити, не чує її голосу. Мається на увазі те, що проекти та закони, що безпосередньо стосуються молодих людей, майже ніколи не відсилаються до них на «експертизу». Чи плануєте ви змінити таку практику?

— Ця робота вже розпочалась. Ми створюємо нову державну молодіжну політику, принципи якої вперше розроблені не міністерством, а саме громадськими молодіжними організаціями. Наша задача дати їм більше можливостей, знайти механізм, завдяки якому вони входитимуть до органів державної влади (за бажанням, звичайно) і працюватимуть там професійно. Дійсно, буде складно направити активність молодіжних організацій не на боротьбу за бюджетні кошти, а на реалізацію тих задач, заради яких вони і створені. Я обіцяю, що допоможу їм приміщенням, методичною базою, порадою нарешті, але ніколи не буду втручатися в їх діяльність. Зараз дуже важливо, аби вони навчились розмовляти один з одним. Наприклад, та серйозна конфронтація, яка зараз існує всередині молодіжного руху, не дає можливості Україні стати членом європейського молодіжного форму. Показово, що ми єдині, хто залишився «за бортом».

— Дуже велика проблема — працевлаштування молоді. У свій час одним із рецептів її вирішення називали створення спеціалізованої біржі праці. На вашу думку, це доцільно?

— Форми можуть бути різними. Головне, щоб їх було багато. Це може бути і молодіжна біржа труда, і мережа консультаційних пунктів для молоді, і багато чого іншого. Дуже важливо, що в Україні вже є Закон «Про надання молоді першого робочого місця», який вступить в силу з 2006 року. Крім того, ми розроблятимемо механізм підтримки молоді у створенні власного бізнесу, що забезпечить ще чималу кількість робочих місць.

— Це будуть пільгові кредити на відкриття власної справи?

— Не думаю. Я взагалі проти пільг. Просто треба, щоб діяла система рівних можливостей і не було перешкод у розвитку середнього та малого бізнесу.

НА ВИПЛАТАХ МОЖУТЬ СПЕКУЛЮВАТИ

— Не секрет, що в сфері усиновлення дітей, зокрема, міждержавного, мали місце зловживання. Відомо також і те, що занадто тяжка процедура оформлення документів нерідко позбавляє дитину сім’ї — потенційні батьки втомлюються ходити по різноманітних інстанціях. Якими будуть ваші дії в цьому напрямку?

— Проблема центру з усиновлення, як і фонду молодіжного будівництва, у підпорядкуванні. Незважаючи на те, що були постанови про переведення центру зі складу Міносвіти до Мінсім’ї, цей процес не завершився. Найефективніший формат соціальної адаптації дитини — це сім’я. Тому усиновлення створює найбільш сприятливі для життя дитини умови, але одночасно така форма є найризикованішою. Тому ми маємо реформувати центр так, аби він не просто займався оформленням документів, як це відбувається зараз, а й мав банк даних дітей, що потребують усиновлення, а також потенційних батьків. Більше того, центр має відслідковувати долю абсолютно кожної дитини.

— Система закладів для дітей-сиріт теж буде реформована?

— В даному випадку є лише два питання, які потребують негайного вирішення. По-перше, це кадри, які мають бути матеріально зацікавленими у своїй роботі, що формує й відповідне їх ставлення до своїх підопічних. А по-друге, необхідно, нарешті, визначитися з пріоритетами: якщо ми робимо ставки на сімейне виховання, так чому держані будинки дитини отримують в місяць на кожного по 300 гривень, будинки сімейного типу — по 200, а опікуни — взагалі по 100. Притому, що останній варіант припускає, що дитина залишається зі своїми рідними — скажімо, бабусею чи дідусем Як мінімум, нам потрібно зрівняти розміри державної допомоги, що, я думаю, ми вже зробимо найближчим часом.

— На днях ви заявили про те, що лише виплати матерям при народженні дитини не зможуть покращити демографічну ситуацію. Що ж тоді покращить, адже експерти в один голос твердять: основна причина демографічної кризи в країні — матеріальна?

— Я підкреслюю, що казав: тільки надання єдиноразової фінансової допомоги не вирішить даної проблеми. В даному питанні, на мій погляд, не може бути панацеї. Що стосується виплат, то потрібно продумати, яка може бути мудра політика в цьому плані, аби 8 тисяч не стали об’єктом зловживання. Демографічну ситуацію покращить лише стабілізація в країні економічної ситуації. Аксіома: якщо людина почуває себе захищеною, довіряє владі, а та відповідальна перед своїм народом, молоді сім’ї не бояться заводити дітей. А виплати — лише один з інструментів забезпечення цієї захищеності.