А може, взяти й скасувати?..

Хоча нині всі погляди прикуті до справи Тимошенко (декриміналізують її статтю чи ні), проте життя не стоїть на місці. Мають місце й інші важливі події, наприклад, сьогодні в Києві має відбутися Форум громадських організацій України. Мета — обстояти пільги, гарантовані державою. Щоправда, коли цей матеріал готувався до друку, ще не було зрозуміло: чи прийдуть на цей захід афганці з чорнобильцями — головна рушійна сила нещодавніх протестних акцій.

Учора вранці заступник начальника організаційного відділу Спілки афганців Віктор Іщенко заявив, що афганці та чорнобильці свої мітинги скасували, оскільки їм залишили пільги. «Наші пільги залишено, після чого й було так вирішено. Можливо, хтось у приватному порядку й захоче брати участь у цих акціях, але без використання нашої символіки».

Але ближче до обіду з’явилася інша новина: у помешканні лідера організації воїнів-афганців «Ніхто окрім нас» Олександра Ковальова відбувається обшук. Начебто оголошено загальну мобілізацію афганців. Щоправда, ніхто не повідомив, яка її мета і які будуть дальші дії активістів. Одним словом, ситуація дуже суперечлива.

Але як би там не було, прийдуть завтра афганці на мітинг чи ні, «пільгова» проблема залишається. Сувора правда така: наша країна є однією з найбідніших країн Європи. І в той же час Україна є лідером у світі за кількістю пільг: у нас 142 категорії громадян мають право на якісь пільги. «Захищати» половину населення — це, погодьтеся, якось несоціально. Скоріше за все, це за межею розумного.

«Пільги в Україні надаються без урахування доходів пільговиків, і громадяни, що отримали пільговий статус, користуються державною гарантією незалежно від свого особистого прибутку та матеріального стану. Таким чином, людина отримує заробітну плату в розмірі десятків тисяч гривень і при цьому має право на безкоштовний проїзд у транспорті, на пільги при сплаті за житлово-комунальні послуги й подібне», — якось поскаржився журналістам перший заступник міністра соціальної політики України Василь Надрага.

І ще трохи цифр. Сума субсидій на оплату комунальних послуг зросла в січні-квітні майже утричі — до 73 млн. грн. Жоден бюджет, ясна річ, такі витрати не потягне. Та й у нинішньому бюджеті всіх пільг навіть не закладено. І тут відбувається цікавий процес: найактивніші і найнаполегливіші пільговики просто-таки «вигризають» свої пільги. А решта, менш активні, залишаються без них.

Очевидно, з пільгами потрібно щось робити. Усі експерти одноголосно кажуть, що економіка за таких умов розвиватися не може. Бюджетний пиріг лише зменшуватиметься, а бійки за його шматочки — ставатимуть усе жорстокішими.

Утім, у пільговиків-афганців теж є свої аргументи: «Ми це теж розуміємо, як громадяни, як українці. Ми напевно маємо повірити урядові, що саме така ситуація, але коли забирають у бідних і збільшують у тих, хто сидить нагорі, знаєте, Кант говорив: коли зникає справедливість, життя не має сенсу. Так от: тут страшна несправедливість», — уважає афганець Петро Рябенко.

Справді, порівняно з можновладцями решта пільговиків отримує крихти. Як відомо, коли в народного депутата закінчується термін його повноважень, він спочатку рік отримує матеріальну допомогу в розмірі платні депутатів ВР, що працюють. А якщо потім не влаштується на роботу, він теж до пенсії може отримувати матеріальну допомогу в розмірі 50% від заробітної плати нинішніх депутатів. Тобто якщо в нинішніх депутатів підвищується зарплата, у екс-депутата матеріальна допомога теж зростає.

Окрім того, згідно з нормами Закону «Про статус народного депутата», якщо урядовець першої та другої категорії — тобто прем’єр, міністри, заступники міністрів, глави обладміністрацій і так далі — іде у відставку, він до пенсії може отримувати щомісячно 85% свого посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг і вислугу років. Це за умови, якщо він ніде не влаштується на інше місце роботи. Цікаво, скільки таких урядовців і депутатів у нас у країні? Мабуть, чимало.

Плюс народні обранці мають компенсації за купівлю помешкання, безкоштовний відпочинок у санаторії, безкоштовне паркування. І ще претендують на матеріальну допомогу, коли йдуть у відпустку.

Який може бути вихід із цієї ситуації? Усе частіше можна почути думку, що потрібно всі пільги скасувати, а підтримувати лише слабких і немічних. А почати — з урядовців і депутатів. Проте хто ж за таке проголосує!?

Ми також запитали регіональних експертів «Дня»: що робити з пільгами?

«ПІЛЬГИ РОЗКОЛЮЮТЬ СУСПІЛЬСТВО»

Віктор БЕРЬОЗКА, співголова громадського об’єднання «Примножимо славу Придніпров’я!» (Дніпропетровськ):

— Величезна кількість пільговиків утворилася в Україні тому, що була зруйнована система соціального захисту, що існувала в СРСР. Ми пам’ятаємо, як в умовах гіперінфляції перших років незалежності «розтанули» пенсії та допомоги, а держава анулювала накопичення громадян на банківських рахунках. Тому від пенсіонерів і інвалідів, ветеранів війни і праці, ліквідаторів чорнобильської аварії, відставних військовиків і зубожілих бюджетників відкараскувалися подачками у вигляді пільг, що погано підкріплювалися з фінансового погляду. Нерідко українські політики запроваджували пільги з популістських міркувань — під вибори, щоб підвищити свій рейтинг. Саме так з’явилися «діти війни», хоча, якщо розібратися, одні діти під час Великої Вітчизняної війни, дійсно, залишилися сиротами, голодували й хворіли, а інші — жили цілком благополучно за живих батьків. Але пільги дали всім, просто тому, що вони народилися до певної дати, а не пізніше. Дивний принцип, якщо замислитися. Крім того, пільги розколюють суспільство, зіштовхуючи лобами різні категорії людей. Це теж використовувалося в політичних цілях. У якомусь сенсі й сама наша влада стала заручницею ситуації, що склалася. Становище з пільгами давно зайшло в безвихідь, але скасувати їх влада боїться. Зараз вона вагається тому, що наближаються парламентські вибори, а потім обиратимемо президента. Нещодавно громадські організації Дніпропетровська проводили круглий стіл, де обговорювалася тема пільг в електротранспорті. Свого часу пенсіонерам надали можливість безкоштовно їздити в трамваях і тролейбусах. З одного боку, це добре, але з другого — добиває громадський транспорт. Адже майже половина пасажирів — пільговики. Щоб врятувати електротранспорт, необхідна хоча б часткова оплата, але це буде дуже непопулярний захід.

«СИСТЕМА ПІЛЬГ — ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ КОРУПЦІЇ»

Айдер ЕМIРОВ, директор Добродійного фонду імені Бекіра Чобан-заде:

— Найдешевший і найнеобтяжливіший популізм для уряду — оголосити якій-небудь категорії виборців, що їм запроваджена та чи інша пільга. Усі тріумфують і аплодують! Тому практично всі попередні уряди й Радянського Союзу, й тепер України відкуповувалися від виборців пільгами. У Росії згубність такого шляху вже зрозуміли, й там частина пільг монетизована, частина скасована, це минуло не просто, але результати дало. А у нас дивна річ — повний тролейбус пасажирів, але практично ніхто не платить. З другого боку, уряд всіляко примудряється не компенсувати організаціям, які зобов’язані надавати пільги, наприклад транспортникам, — ті суми, на які вони зазнають збитків через надання пільг.

Зараз це дуже болісне питання, бо воно зачіпає багато категорій населення. Але хоч би як було складно, системи пільг треба позбавлятися. Тому що надання пільг комусь — це економічний абсурд. Якби економіка була нормальною й збалансованою — жодні пільги народові не були б потрібні. Що таке пільга? Це коли ти їдеш, а платить за тебе бюджет. Або користуєшся опалюванням, а платить весь народ з бюджету. Але навіщо за мене платити? Ви створіть умови, за яких усі змогли б самі платити за себе. Або якщо хочете якійсь категорії зробити приємне — встановіть для неї гідну пенсію, щоб вона не потребувала пільг. Тому очевидно, що непідйомна система пільг — це результат корупції, коли гроші з бюджету розкрадаються, а незахищені категорії нібито захищаються пільгами від імені уряду. Тому немає жодного сумніву, що держава повинна позбавлятися пільг, але поступово. Частину їх уже треба просто скасувати, частину монетизувати зараз, і поступово переходити на таку економіку, в якій пільги просто не будуть потрібні.

«СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ МАЄ ФОРМУВАТИСЯ НА ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИХ, А НЕ УТРИМАНСЬКИХ ЦІННОСТЯХ»

Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, доктор економічних наук, Львів:

— Насамперед, необхідно відмовитися від соціального популізму радянського зразку, який упродовж усього періоду державної незалежності України активно експлуатується вітчизняними політиками — як владою, так і опозицією. Суспільна свідомість має формуватися на індивідуалістичних, а не утриманських цінностях. Кожен студент, а в перспективі — і кожен громадянин (починаючи з дитячого віку), повинен чітко усвідомлювати, що держава — це не божественний дар, спроможний волею Творця забезпечувати всіх «манною небесною». Це банальний апарат перерозподілу матеріальних благ. І, даючи ці блага одним, він неминуче забирає їх в інших, причому частину витрачає на утримання бюрократії. Таке розуміння має формуватися під впливом відповідної просвітницької роботи чинних інститутів громадянського суспільства, а також учених-економістів, журналістів, прогресивних політиків тощо.

По-друге, чинні пільги слід зменшувати послідовно, на основі поетапної оптимізації, а не шляхом різких і мало аргументованих рішень влади. Для цього, насамперед, треба відмовитись від найбільш «одіозних» пільг, починаючи із преференцій для самої влади: депутатських, чиновницьких, прокурорських, «номенклатурних» пенсій тощо. На наступному етапі — переходити до поступової ліквідації більшості інших пільг, але з обов’язковою диференціацією категорій пільгоотримувачів (одна справа — позбавити квартплатної субсидії хворого пенсіонера, що живе в однокімнатній квартирі, а зовсім інша — молоду, здорову, працездатну людину, яка офіційно — безробітна, а насправді займається «сірим» або «човниковим» бізнесом, живе у розкішному особняку, має декілька квартир, їздить на дорогій машині й отримує при цьому субсидії). Для ефективного здійснення такої диференціації має розвиватися інституційно-правове регулювання вітчизняної економіки. Зокрема декларування витрат повинне поширюватися не лише на чиновників та членів їхніх родин, а й на інші категорії отримувачів бюджетних коштів, включаючи пільговиків.

По-третє, зміна утриманської філософії на індивідуалістичну передбачає також лібералізацію ринкового середовища і створення умов для самозайнятості населення. Це зумовлює необхідність спрощення системи реєстрації і ведення підприємницької діяльності, зменшення фіскального та бюрократичного тиску на бізнес, оптимізації регуляторної діяльності держави, децентралізації управління, а також запровадження дієвої системи громадських робіт, яка забезпечить безробітним та іншим працездатним категоріям пільговиків можливість відпрацювати свої пільги на громадських роботах.

«ВІРА В ДЕРЖАВУ БУДЕ ПОВНІСТЮ ВТРАЧЕНА»

Олег КОНОВАЛОВ, голова Житомирської обласної організації Спілки офіцерів України, підполковник запасу, учасник бойових дій радянських військ в Афганістані:

— Це дуже болюче питання. Коли в Радянському Союзі відправляли війська до Афганістану, то йшлося про ідею, і ті, хто йшов, знали, що мова не про великі гроші. Але певні пільги встановлювалися. Якщо говорити про миротворчі операції в республіках колишньої Югославії, Іраку, то туди їдуть насамперед, щоб заробити гроші, бо там досить велика платня. В Україні наробили багато пільг, деякі з них не потрібно було вводити. Нашим миротворцям не треба нічого обіцяти. Бо, наприклад, їде один перевіряльник на одну добу до певного нашого контингенту за кордоном і отримує пільги на все життя. Так увесь наш генералітет їх має. Такі пільги потрібно ліквідувати, а зробити, як було в Афганістані, де необхідно було прослужити не менше місяця, щоб їх зарахували.

Наша держава може «плюнути» на афганців, на чорнобильців, але правда в тому, що більшість їхніх пільг залишаються «на папері». Реально — це щодо сплати комунальних послуг, і в Житомирі ще безкоштовний проїзд у тролейбусі, інші фактично не діють. В Японії, наприклад, є вітрина з портретами камікадзе Другої світової війни — там своїх героїв шанують. Якщо позбавити пільг тих, хто кинувся на чорнобильську «амбразуру», загасивши ядерну пожежу, «афганців», яких послали в бій за наказом, тоді віра людей у державу буде повністю втрачена. Більшість тих, хто воював в Афганістані, знову не зможуть стати в стрій. Але лейтенант, який зараз служить за контрактом, побачивши, як вчинили з його старшими товаришами, добре подумає, чи варто проявляти героїзм. Чиновникам, які самі їздять на «крутих» тачках, це, мабуть, байдуже — вони до нас ставляться як до нижчих людей. У Росії, наприклад, ветеранам бойових дій дають значні надбавки до пенсії.

«РЕФОРМА МАЄ ВІДБУВАТИСЯ ПРОЗОРО»

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Справді, питання пільг потребує внормування. Однак у ситуації, коли переважна частина населення перебуває далеко поза межею бідності, витрачає кошти виключно на комунпослуги, їжу і ліки, огульна відміна пільг призведе до ще більшого зубожіння, відтак — до соціального вибуху. Щоби виправити ситуацію, потрібна програма реформ на 5—10 років.

Перш за все, пільги потрібно обмежити (а то і відмінити) категоріям населення, яким вони ні до чого — депутатам (вони, зокрема, мають безкоштовний проїзд навіть у громадському транспорті, але вони ж не їздять, а певні транспортники отримують відшкодування з бюджету), силовикам, держслужбовцям тощо.

Друге. Пільги перевести на допомогу конкретній людині. Наприклад — краще зробити рівну цільову доплату до пенсій по інвалідності, ніж надавати їм безкоштовний пільговий проїзд. Адже деякі люди з вадами користуються громадським транспортом безкоштовно кілька разів на день, а деякі взагалі ніколи (у селах немає пільгового проїзду, люди пішки ходять). А кошти з бюджету відшкодовуються обраним перевізникам.

Третє. Припинити надавати пільги надалі, за винятком обмеженого числа категорій громадян, які справді цього потребують (інваліди, багатодітні сім’ї, сироти).

Четверте. Провести перереєстрацію наявних пільговиків. Виявити тих, хто користується пільгами незаконно.

П’яте. Обмежити надання пільг тим, хто має високий дохід, зокрема — зарплату.

Й останнє. Реформа має відбуватися прозоро, з обговореннями та роз’яснювальною роботою, а не нахрапом, як це затіяла влада.

«ПОЛІТИКИ МАЛИ Б ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПОПУЛІЗМУ»

Iгор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

— На мою думку, кожна пільга — це симулякр «турботи» держави, такий собі цинічний ерзац-замінник того, чим ця держава мала б перейматися насправді, але завжди (або майже завжди) заплющує на це очі. Бо фактично пільга означає позірну преференцію громадянину за його ж таки кошти, позаяк виплачується (читай — мала б виплачуватися) із державного бюджету, який, у свою чергу, формується, серед іншого, із податків громадян. Засилля пільговиків (ажніяк їм не в образу, бо ж те, що вони користуються преференціями або, що головне, мають право на них, — зумовлене обставинами життя і визнанням цих обставин державою) лягає непосильним тягарем на всіх — власників «маршруток», яким не повертають кошти за перевезення осіб із посвідченням, пересічних громадян, які фактично платять за комунальні послуги за себе і за пільговика тощо.

Тут є проблема й суто психологічного характеру. Можна зрозуміти людину, яка відпрацювала кількадесят літ у важких умовах або ж відвоювала хай на «чужій», але війні. Вона потребує визнання, а за умов скрути найефективнішою формою визнання є гроші. Проте чи можна толерувати легіон тих, хто здобув пільгу незаконно, безпідставно?! Зробити це в Україні — заввиграшки: скільки «чорнобильців» ходить серед міністрів-депутатів! А виробити собі фальшиву посвідку — хіба проблема? Ось чому першим кроком до вирішення проблеми пільг має бути скрупульозна та тотальна ревізія тих, хто претендує на преференції.

Другий крок (можливо, навіть не крок, а принцип), яким мала б керуватися влада: не робити винятків, як це трапилося із «афганцями». Я розумію, хлопці здатні за себе постояти, і депутати мають тільки тішитися, що обійшлися вибитими шибками. Але решта пільговиків, на жаль, не володіють прийомами рукопашного бою і мідними горлянками... Оця тиха, немічна решта матиме кривду на тих, хто щось пообіцяв і відтак обділив. А «тихий» бунт іноді ефективніший за революцію.

Третій крок: політики мали б якомога швидше відмовитися від популізму. Саме тут лежать корені «пільгового конфлікту»: хтось пообіцяв, пролобіював у парламенті, там хутко проголосували (бо вибори на носі), а далі — хоч трава не рости. У нормальному соціальному суспільстві пільга як така зникає, натомість держава займається прямими виплатами тим, хто цього потребує, а не лише декларує бажання цих виплат. Там соціальна політика базована на тверезому та фаховому розрахункові: на що нам вистачить, від чого відмовитися, хто потребує допомоги насправді, а кому варто дати у руку «вудку», аби ловив рибу сам.

«БАГАТО ЛЮДЕЙ ПРОСТО НЕ МОЖУТЬ БЕЗ НИХ ВИЖИТИ»

Микола ОНУФРIЙЧУК, голова Волинського обласного громадсько-культурного товариства «Холмщина»:

— Думати, що держава візьме й скасує пільги для якихось категорій населення і в нашому «царстві» настане рай, — принаймні наївно. Звичайно, варто було б починати ліквідацію цих пільг не з найменш захищених категорій, а з себе, законодавців. Проте пільги цінні нині лише тому, що багато людей елементарно не можуть без них вижити. Я по життю теж є інвалідом, переніс вісім операцій, деякі з них були досить складними. І я не з чуток знаю, якою була колишня медицина, а якою вона є нині. Ми не мали поняття щось тикати лікарю у кишеню, обмежувалися букетом чи коробкою цукерок, і це було нормально. Тепер спробуй хворому вижити... Можливо, пільги не лягали б таким тягарем на бюджет, якби вони були адресні. Якби були соціальні аптеки, лікарні тощо. Якби пенсії дозволяли дожити, як кажуть, до труни достойно...

Товариство «Холмщина», у яке входять переселені зі своїх прабатьківських земель українці, я очолюю вже 11-й рік. І не було за цей час глави уряду чи президента, до якого б я не писав від імені холмщаків листа із проханням надати пільги і нам. Ми просили про статус депортованих, але ж це треба було б відшкодовувати нащадкам висланців майно. Нас же виселяли за те, що ми були українці. Коли у тому районі Польщі, який межує з Білоруссю, етнічні українці записувалися білорусами, їх не вивозили і не чіпали. Тобто ми таки постраждали за свою віру і належність до своєї нації. У міждержавній угоді був пункт про компенсацію втраченої господарки. Мій батько залишив 10 гектарів землі, всі будівлі... Але насправді ніхто нічого взамін не отримав. Поляки ж, яких було депортовано у ході операції «Вісла», вже отримали цю компенсацію.

«БОРОТИСЯ ТРЕБА НЕ ЗА ПОДАЧКИ, А ЗА ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОГО РОЗПОДІЛУ БЛАГ»

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом», телеканал ЗIК, Львів:

— Пільги — це ознака неспроможності системи. А така фантасмагорична кількість пільговиків в Україні — ознака суспільної онкології. Це — совок. Наприклад, у Скандинавії розвинувся цілий громадянський рух людей, що не чують, проти пільг для себе. Ідеологією цього руху було гасло: «Ми не потребуємо жодних поблажок до себе, адже ми цілком спроможні і рівні з рештою суспільства». Ви уявляєте, щоби в Україні самі пільговики започаткували рух за скасування пільг? Україна невиліковно уражена совком. А саме — психологічною установкою на прибідніння. Всі багатії звикли приховувати свої статки, всі селяни демонстративно вдають із себе люмпен. Усе без винятку суспільство грає в бідних і нещасних, хоча не всі такими є. Допоки процвітають такі люмпенні настрої, доти буде розвінчуватися заможність як така. Якби це було в моїх силах, я б ідеологією новітньої України проголосив гасло непу, яке вкладається в одне слово: «Збагачуйтеся!» Наразі в народних мізках сидить протилежне гасло: «Прибідняйся!». Боротися з цим треба жорстко, адже таке люмпенне самопрограмування детермінує злиденну дійсність і ще більш злиденну перспективу. Всім бідним і нещасним треба усвідомити, що гроші в Україні є. Грошей навалом — от тільки їх розподіл є екстранесправедливий. Боротися треба не за крихти, не за пільги і не за подачки — а за сам принцип справедливого розподілу благ. Наголошую: не рівного, а справедливого розподілу. Штурм афганців мене засмутив. Я не тішився і не зловтішався, як багато хто. Я сумував від того, що здорові мужики так агресивно виборюють подачки. Не належне життя, не справедливість — а копійчані крихти з багатомільярдного українського столу. Чорнобильську катастрофу ліквідовували 110 тисяч людей, половина з яких уже на небесах — натомість липове чорнобильське посвідчення можна й зараз купити в будь-якому обласному центрі України. Як на мене, пільги — це зумисне відтермінування соціального гніву, таке собі випускання пари. Пільги — це дешева ціна за людське терпіння, яке, виявляється, злочинній державі коштує якихось-там кількасот гривень на рот. Чесно кажучи, я не знаю, як пояснити соціально опущеному та справді ображеному населенню, що треба боротися не за пільги, а за їхню відсутність. Тобто за спроможність кожної людини жити гідно в країні, яка нараховує найбільшу кількість олігархів в Європі. Гроші в країні є, однак люмпенізованому населенню потрібні не гроші, а копійчані подачки. Більше того — багато хто направду не заслуговує на гідне життя. Тому що не може гідно жити людина, яка знає лише одну мову, нічим не цікавиться, нічого не читає, живе в телевізорі, не здатна навіть комп’ютер увімкнути, за все життя не була далі свого обласного центру, мало що вміє і принципово не хоче вчитися. Оскільки совкову свідомість неможливо змінити, то вихід я бачу один: уривати в держави все, що можна і де можна, в будь-який спосіб ухилятися від податків чи інших сплат, дурити при найменшій нагоді злочинну державну машину. І нарешті усвідомити: в нас немає держави, яка здатна подбати про народ. Немає ніякого сенсу утримувати її, тим паче отримувати щось від неї. Єдиний спосіб перекрити кисень такій державі — бойкотувати її всіма доступними способами. Чим більше пільг у країні — тим довше вона протягне в такому потворному вигляді. Чим більше афганців, які готові ризикувати життям заради смішних крихт, тим менше шансів вичавити із себе совок. Чим більше людей, які самозадоволено аплодують афганцям, тим довшим буде процес вичавлювання із себе совка. Гадаю, настав час самим собі сказати: ми утримуємо державу, яка з нас знущається і відкупляється копійками. Розмова про пільги — це розмова про те, скільки коштує людська гідність. Пільговик — це куплений раб. І ми ще всі дивуємося, чому люди стільки терплять. Вони не терплять — вони розмінялися на копійки. Отже, заслужили.

«НЕМОНЕТИЗОВАНІ ПІЛЬГИ ПОЗБАВЛЯЮТЬ МОТИВАЦІЇ ДО ДІЯЛЬНОСТІ»

Роман КУЧЕРЕНКО, голова циклової комісії економічних дисциплін Канівського еколого-інформаційно-технологічного коледжу:

— Великий давньогрецький філософ Аристотель зробив неоціненний внесок у вивчення господарського життя. Саме він уперше вжив термін «економіка». Проте мислитель був переконаний у тому, що надлишок зароблених господарем грошей слід роздавати бідним. Але така діяльність з точки зору економіки не є раціональною. Люди, що спробували такого «заробітку», вже не стануть «орати і сіяти». Пригадую підслухану мною розмову двох шкільних вчителів. У той час у школі ввели обов’язкове вивчення другої іноземної мови. Один із педагогів висловлював свою стурбованість з приводу вкрай негативної реакції на таке нововведення батьківського комітету школи. Батьки учнів посилалися на те, що діти і без того надміру перевантажені. Інший педагог запропонував, як можна було б без проблем запровадити новий предмет. Треба просто ввести не одну, а одразу дві додаткові іноземні мови. Потім у процесі перемовин із обуреним батьківським комітетом піти на поступки і скасувати вивчення третьої іноземної мови. Таким чином досягається потрібний результат: мови таки дві — і батьки заспокоїлися. Десь приблизно таким ж чином діє і Уряд — анонсує скасування низки пільг, потім збирається піти на поступки, але якісь таки скасують. Як кажуть, за що і боролися. Так само було і з Податковим кодексом, і з пенсійною реформою. Так що, методика працює. Пригадайте, як подібна спроба монетизувати пільги із проїзду міським транспортом із тріском провалилася навіть у не вельми демократичній Росії. Перед обличчям протестів президенту Путіну залишилося дати задній хід цій реформі, «перевівши стрілки» на уряд, як винуватця невдалої ідеї. Узагалі немонетизовані пільги руйнують економіку і особливо її фінансову систему. Та навіть не це страшно. Такі пільги позбавляють економічних суб’єктів, до яких відносимося і ми з вами, мотивації до діяльності. Це вже давно перетворилося не у соціальний захист, а в узаконене жебракування цілої, абсолютно непродуктивної верстви населення у держави. Проте будуть і жертви такої реформи, що виявиться у зниженні соціального захисту дійсно незахищених верств населення. Треба із цим змиритися. Ліс рубають — цурки летять. Треба було колись цей ліс не насаджувати у такій кількості. Але ж депутатам попередніх скликань так хотілося бути гарненькими, тільки-от за чий рахунок?

Підготували: Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ, Микола СЕМЕНА, Сімферополь, Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир