«Ми хочемо, щоб молодь знала історію»

2015-й рік для газети «День» — Рік Ярослава Мудрого. Фігура великого князя Київського, який правив на Русі тисячу років тому, привертає увагу наших сучасників із багатьох причин. Далекоглядний державний діяч, просвітитель і блискучий дипломат, який підтримував відносини з державами Європи і Сходу, заслуговує на особливу увагу. Ініціатива нашого видання не залишилася непоміченою постійними читачами і друзями газети «День». Її схвалили і підхопили в одному з провідних вишів Дніпропетровська — Національному гірничому університеті, де вже багато років діє Інститут гуманітарних проблем. Із його директором, професором Віктором ПУШКІНИМ розмовляє кореспондент «Дня».

— Ми підтримали цю ідею, тому що побачили в ній багато раціонального, — почав Віктор Юхимович. — Із газетою «День» у нас давній зв’язок і багаторічна дружба. Свого часу головний редактор газети Лариса Івшина приїздила до нашого університету з відомим ученим Сергієм Борисовичем Кримським. Це був філософ європейського масштабу. І ось коли ми спілкувалися, він заговорив про Київську Русь, про Ярослава Мудрого. Взагалі, якщо ми хочемо зрозуміти, що з нами відбувається, то завжди треба звертатися до витоків. А ці витоки — Київська Русь. Ми, перед тим, як проводити акцію на підтримку Року Ярослава Мудрого, вирішили серйозно підготуватись і провели експрес-опитування. Запитували у викладачів і студентів — що вони знають про Ярослава Мудрого. Виявилось, єдине, що більшість пригадує, — це бібліотека Ярослава Мудрого. І більше нічого. Але ж Ярослав Мудрий — така особистість, про яку нам усім треба знати більше. Це видатний дипломат, освічена людина, мудрий політик і державний діяч. Ось що найголовніше, на мій погляд. Я вже не говорю про архітектурні пам’ятники, які відтоді прикрашають Київ. Хочу підкреслити, що він вибудовував відносини з європейськими державами і монархами абсолютно на рівних. Україна на той час була рівною не лише Європі, але й Візантії. І діяв він за принципом, як у Тараса Шевченка: «чужому навчайтесь і свого не цурайтесь».

Для мене особистість Ярослава Мудрого цікава тим, що він умів відстоювати гідність своєї держави і ні перед ким не принижувався. Він зав’язав династичні зв’язки з провідними монархіями Європи, вважаючи за краще діяти без військового протистояння. Варто ще зазначити, що авторитет Русі він зміцнював за допомогою культури і мистецтва або, як зараз говорять, гуманітарною складовою. Я бачу в цьому приклад для сучасних політиків. Думаю, якби вони осмислювали історію, то, напевно, з нами не сталося б того, що відбувається упродовж кількох останніх десятиліть.

Зрештою, у Ярослава Мудрого є чого повчитися. Адже Україна, маючи у своєму розпорядженні такий потенціал, інтелектуальний і кадровий ресурс, могла б займати у Європі гідне місце. Ми багато чого змогли б досягти, якби були у нас політики подібного масштабу. На жаль, у багатьох із сучасних політиків відсутня прозорливість. Вони не вміють прогнозувати, не вміють вибудовувати взаємини, а часто і принижуються перед усіма. Це те, чого не робив Ярослав Мудрий. Звісно, він не єдиний такий у нашій історії, були й інші гідні історичні фігури. Тому ми вирішили підтримати ініціативу газети «День». Адже історія робиться загалом такими особистостями, як Ярослав Мудрий. Думаю, що треба розповідати про них студентам.

«ЗАРАЗ ВИВЧАЮТЬ ЗДЕБІЛЬШОГО СУЦІЛЬНІ ДАТИ, ХРОНОЛОГІЮ ПОДІЙ, АЛЕ ЛЮДЕЙ ТРЕБА ВЧИТИ ДУМАТИ, КРИТИЧНО МИСЛИТИ»

— Я чув, що у вас і відповідну програму розробили?

— Ми її уточнюємо, тому що не так просто програму написати. Звичайно, можна зібрати студентів і прочитати лекції. Але треба все підготувати. Є ціла низка заходів, які ми плануємо. Це наукові читання, присвячені Ярославу Мудрому і сучасності, хочемо все це пов’язати і показати, чому нам бракує такого державного діяча. Ми готуємо матеріал для того, щоб дати методичну розробку й історичну довідку. Роздамо кураторам груп, щоб у них був вихідний матеріал і вони могли бесіди провести безпосередньо серед студентів.

Крім того, плануємо «круглий стіл» у контексті тієї роботи, яку робить наша кафедра упродовж багатьох років. У нас практикується спілкування студентів із відомими діячами культури, поетами, письменниками. До нас приїздили Дмитро Павличко і Юрій Щербак. Борис Олійник у нас був. Міг би назвати багатьох лауреатів Шевченківської премії. У студентів це викликає реальний інтерес. Я завжди дивлюся, як вони реагують. Їм це цікаво, але біда в тому, що мало спілкуємося. Настали, на жаль, такі часи, що студентам приділяється недостатня увага. Освіта сьогодні перетворюється на бізнес. А інтелектуальна, гуманітарна складова з освіти витісняється. Хоча у нас є дуже розумні молоді люди, з ними просто треба спілкуватися. У цьому контексті ми й ведемо роботу.

Є у нас гуманітарний журнал, де ми проблеми історії розглядаємо, вивчаємо громадську думку і настрої студентів. Це ціла система виховання молоді в національно-патріотичному, історичному плані. І тут треба віддати належне газеті «День». Тому що багато контактів із цікавими людьми було налагоджено завдяки головному редактору Ларисі Івшиній. І це не епізодично, не кон’юнктура, це в системі, яка працює років 15 як мінімум. Ми хочемо, щоб молодь знала історію, розуміла, осмислювала. На жаль, історія — кон’юнктурна пані. Як тільки щось міняється, її починають переписувати. Адже з історії можна винести повчальні уроки. Зараз вивчають здебільшого суцільні дати, хронологію подій, але людей треба вчити думати, критично мислити. Без цього в Україні не буде нової політичної еліти, яку необхідно формувати вже сьогодні.

Коли хтось говорить, що у нас є громадянське суспільство, вони помиляються. Вони думають, що громадянське суспільство виникло одразу після Майдану. Так, є проблиски, наприклад, волонтерський рух, який сколихнув наших людей. Але в цілому молодь треба виховувати, щоб у суспільстві не було радикалізму і протистоянь, а вони не затихають, стають дедалі агресивнішими. Зараз важко зустріти в Україні людину, яка усміхалася б. Коли я буваю за кордоном, завжди помічаю, що там люди усміхаються. Ви думаєте, тому що вони багатше живуть — ні, зовсім не в цьому річ. Дехто одягнений гірше, ніж у нас, але вони спокійні, ніхто не свариться, не ображає одне одного. А у нас люди такі похмурі, і ця атмосфера нас усіх губить...

Наш цикл гуманітарний і спрямований на те, щоб піднімати культурний рівень, пробудити в людях бажання думати. Я приходжу в аудиторію до студентів і говорю: «Все, що я говоритиму — це лише робоча версія. Це гіпотеза, це не істина в останній інстанції. Якщо є сумніви, говоріть, дискутуйте. У вас мають бути аргументи. Вчіться думати». Я люблю цитувати поетів і письменників, а вони частенько навіть не знають, хто це такі. Інтернет і телебачення, які стали знаряддям масового ураження, замінюють читання. Інколи телевізійні новини неможливо дивитися — там аварія, там катастрофа, там убили, там зарізали. Суцільна реклама і «чорнуха». Цьому треба якось протистояти, навчати людей доброго.

«НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ АБІТУРІЄНТІВ І ШКОЛЯРІВ — СЕРЙОЗНО УСКЛАДНЮЄ РОБОТУ»

— Нещодавно виникла велика дискусія з приводу ініціативи міністерства про скорочення гуманітарної складової в непрофільній вишівській освіті...

— У міністерстві начебто відступилися. Там пояснюють, що вони не наполягають, це лише пропозиція. Зараз уже говорять, що залишать історію України, історію української культури, філософію й українську мову. У гуманітарному блоці донедавна було 16 дисциплін, навіть такий курс, як «Основи життєдіяльності». Мовчать щодо політології і соціології.

Тут ще багато чого залежить від того, чи буде автономія вишів, як передбачено законом про вищу школу. Чесно кажучи, я цієї автономії не бачу поки що. Ректори як були залежними, так і залишилися. Змушені кланятися, тому що залежать у фінансовому плані. Ось була доплата за національний статус університету, тепер її зняли. Почалась оптимізація штатів, і це, перш за все, вдарило по лаборантах і методистах. Десь там, у міністерстві, головний бухгалтер вирішує: потрібні в університеті методисти чи ні. Багато такого.

Але, втім, поки що гуманітарні дисципліни зберігаються. Якщо далі дисципліни будуть на вибір, то це теж викликає запитання — як студент вибере, наприклад, політологію або соціологію, адже він уперше про неї чує. Тому треба пояснювати, треба переконувати, показувати, а рівень абітурієнтів, які приходять, з кожним роком падає. Напевно, тому що в школі готують під вступ до вишу, вивчають лише ті дисципліни, які треба складати. Репетитори займаються тим самим. А все інше вже не потрібне, і, отже, загальний рівень знижується. І цей низький рівень абітурієнтів і школярів — серйозно ускладнює роботу. Тому я переконаний, що газета «День» виступила з правильною ініціативою, вона постійно піднімає питання про необхідність гуманітарної складової в системі української освіти. За це їй щира подяка.