"Ми не хочемо бути вічним перекотиполем..."

"...У цьому місті не існує житлових проблем, у всіх - окремі помешкання, а в багатьох родин - навіть котеджі з садовими ділянками. Повітря чистісіньке: навколо сосновий ліс, а в місті немає жодного промислового підприємства.

Працюють там переважно чоловіки - зарплата у них така, що цілком можна утримувати родину з трьох-чотирьох осіб. Що таке громадський транспорт, люди просто не знають: на роботу їх відвозять у спеціальних автобусах, а містечком можна й пішки пройтися - воно невелике. Втім, у багатьох є автомобілі. Додайте до цього безкоштовне медичне обслуговування й цілковиту відсутність злочинності. Там немає навіть свого суду - та й навіщо він потрібен містові ХХІ століття?"

Моя колега-тележурналістка розповідала мені не про екзотичний круїз до далеких країн. "Містом без проблем" ще два роки тому був розташований за 200 кілометрів від Києва Славутич.

...Сьогодні ми прибули сюди, на відкриття Славутицької лабораторії міжнародних досліджень і технологій. Подія радісна й довгождана: конференц-зали ледь вміщали всіх, хто бажав, а невеличкий готель "Європейський" буквально тріщав по швах від напливу іноземних гостей. Однак на вулицях свято не відчувалося. Яскравий, барвистий - будівельні бригади, що з'їхалися одинадцять років тому з усього колишнього СРСР, вклали в кожну споруду максимум фантазії й майстерності - Славутич немов зіщулився на зимовому вітрі і збляк. Обшарпані вагончики на околиці спорожніли - нове житло тут вже не будується. І на обличчях перехожих - тінь тривоги й німе запитання: що попереду? що далі?

- Сьогодні Славутич потрапив у ситуацію, схожу з тією, що переживають Донецьк, Луганськ та інші шахтарські міста, - розповів кореспондентові "Дня" міський голова Володимир Удовиченко, - вже сьомий місяць ЧАЕС працює не на повну силу, а до цього, 30 листопада 1996 року, було зупинено перший енергоблок. Саме тоді в наше вікно постукало лихо й сказало: "Відчиняйте ворота!" Сьогодні в місті 700 офіційно зареєстрованих безробітних. Але якщо говорити відверто - їх понад три тисячі. А всього у нас 25 тисяч населення, з яких дев'ять тисяч - діти. Розклад просто страхітливий! Знадобилося близько двох років, щоб уряд, нарешті, звернув увагу на наші проблеми. До цього на всіх рівнях відмахувалися: "Та які у вас можуть бути труднощі? У тебе ж повно робочих місць у тридцятикілометровій зоні!" Та немає там ніяких вакансій вже давно! І з зоною треба розібратися - офіційно вона не належить містові, так під чиєю ж егідою вона має перебувати? Нечисленні вакансії ми розігруємо на конкурсній основі, але гостроти проблеми це не знімає. Останнім часом місто почали покидати талановиті фахівці. І не дай Бог, поїдуть ті, без кого АЕС не зможе нормально функціонувати!

На щастя, відплив мізків ще не набув масового характеру. Влаштуватися фізику-ядернику не так вже й просто. Виїжджають лише ті, хто отримав вигідні пропозиції від інших атомних станцій. Найчастіше їдуть на Захід і в Росію. Однак більшість, незважаючи ні на що, тримається за Славутич. Вірять в те, що ситуація якось виправиться.

- По-різному можна ставитися до закриття ЧАЕС, але зараз не час дискутувати з цього приводу, - сумно визнав директор ЧАЕС Сергій Парашин. - Головне - вирішити соціальні проблеми, якось влаштувати людей, перевчити. Вони довірилися нам, їх не можна обдурювати.

Проте погіршення умов життя мешканці міста вже відчули. Медичне обслуговування, як і раніше, залишається безкоштовним, але заборгованість медикам у зарплатні становить більше чотирьох місяців, тому стан - передстрайковий. Ситуацію спробували вирішити в кращих традиціях Міністерства охорони здоров'я - скоротили 120 медиків. На черзі - ще 30. Але ж людей, котрі працюють у складних радіаційних умовах, необхідно обслуговувати. Як це поєднати?..

Слава Богу, поки що ще не скасували талони на харчування. Їх видають усім, хто працює, окрім зарплатні: на кожен день - один талон, вартістю чотири гривні. За ними можна харчуватися на станції або в кількох міських їдальнях. У день нашого приїзду в одній з них подавали український борщ, салат із свіжих помідорів та перцю, смажену курку... Офіціантки запевнили, що це - звичайнісіньке меню, саме так годують щодня.

- Правду кажучи, багато хто з чоловіків проти талонів - кажуть, краще б грошима давали. Та я вважаю - талони потрібні. Інакше вони б речі купували, одяг дітям, а жили б надголодь, - сказала буфетниця Тамара. - Хоча колишні талони - "парашки" - були зручнішими - й продукти можна було взяти, й промтовари...

Багато хто пов'язує свої надії з розвитком приватного бізнесу. Сьогодні в Славутичі зареєстровано близько 500 суб'єктів підприємницької діяльності. Але тільки два відсотки з них зайняті виробництвом, інші 98 - гроші "проїдають". У Славутичі не дуже сприятливі умови для розвитку бізнесу: він розташований далеко від центрів споживання, окрім лісу, не має власних природних ресурсів.

У затишній приватній кав'ярні, куди ми зайшли повечеряти, інших відвідувачів не виявилося. Ані більш ніж приступні ціни (вдвічі нижчі за київські!), ані широкий асортимент не приваблює городян.

- Грошей у людей немає, та й настрою - теж, - сумно пояснила офіціантка Олена. - До того ж, Славутич зараз майже без молоді: після школи роз'їжджаються вчитися до великих міст, часто там і залишаються.

На думку багатьох фахівців, щоб вижити, Славутичеві треба сміливіше освоювати тридцятикілометрову зону.

- Гріх не використати цю унікальну систему, - переконаний директор Славутицької лабораторії Анатолій Носовський. - Вчені всього світу готові платити величезні гроші за право доступу в зону й проведення досліджень. Чому б не дати їм таку можливість, і не поставити це на комерційну основу?

Створення лабораторії стало першим кроком до здійснення цього проекту. Але навіть за найрайдужнішими прогнозами в перший рік свого існування вона зможе забезпечити не більше ста робочих місць. На повну силу вона почне працювати лише років через п'ять.

- Кажуть, що труднощі загартовують, роблять товстошкірими. Та нічого подібного! - переконував мене місцевий фотограф Володимир Савран. - Всі пережили страшне горе - Чорнобиль, та ще переселення з Прип'яті. І сюди ми приїхали не тому, що зарплатня високі й житло можна було отримати за три дні. Люди сподівалися пустити коріння, знайти спокій і впевненість, дітей та онуків бавити. А замість цього - страх і почуття приреченості. Мабуть, нам на роду написано бути вічним "перекотиполем".

Ми залишали Славутич дощового вечора. На вулицях не було ні душі. Вітер бавився клаптем афіші на стіні, котрий, мабуть, залишився від колишнього, безтурботного життя. У Славутичі більше не проводяться ні концерти, що дорого коштують, ні бучні фестивалі. Не до цього. Та місто дивиться в майбутнє з тривогою й надією. Що попереду? Що далі?

- Безперечно, Славутич сьогодні переживає важкий період, - вважає міністр України Юрій Костенко. - Але - зовсім не безнадійний! Аналізуючи ситуацію разом з керівництвом міста, ми дійшли висновку, що необхідно якомога ширше використати величезний науковий і інтелектуальний потенціал мешканців. Тоді ж у нас зародилася ідея створення тут Координаційного центру, який забезпечив би наукову підтримку програми виведення з експлуатації блоків ЧАЕС. У цієї ідеї тоді було чимало противників. Але не минуло й двох років, а Чорнобильський центр з проблем ядерної безпеки вже діє. Зараз підписано договори з країнами "великої сімки", і на фінансову підтримку Центру виділено більше $20 мільйонів. Вже сьогодні тут - кілька десятків працівників ЧАЕС, а в майбутньому кількість робочих місць різко зросте. До речі, зараз активно обговорюється ідея створення при університетській лабораторії міжнародних досліджень університету нового типу. Це допоможе повернути у місто молодь...

Як повідомив кореспондентові "Дня" заступник начальника прес-центру Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи Микола Мірошниченко, тема Славутича - одна з ключових на порядку денному. Зокрема, ще торік на спільній колегії МНС було прийнято ухвалу про поступове скорочення прийому на роботу в зону відчуження людей "зі сторони". Тепер всі вакансії будуть передаватися колишнім працівникам ЧАЕС. Міністр Валерій Кальченко підкреслив, що його відомство і надалі надаватиме посильну допомогу мешканцям Славутича - це і соціальний захист, і оздоровлення, і скерування на навчання.