На перехресті Європи,

...Рухаємося по дещо монотонній, але загалом приємній для очей рівнинній місцевості у напрямку до Брюсселя (помітимо, до речі, що тут практично немає гір, лише на крайньому південному сході країни впритул підступають Арденни). Чудова, ідеально рівна 8-полосна дорога спонукає до роздумів (між іншим, бельгійці, які з повним правом гордяться рідною землею, але в той же час чудово знають і люблять парадокси тутешнього життя, абсолютно серйозно стверджують: «Наші автостради освітлені краще за всі у Європі, трохи не цілодобово, це — об’єкт, який видно із космосу, вони, трапляється, горять навіть вдень, а ось взимку, буває, в темряві освітлення відключають... Чому? Адже це Бельгія!»). Задаєш собі запитання: завдяки чому ж така невелика країна вийшла на такий завидний рівень розвитку, що самі її громадяни говорять про себе: «Ми дякуємо Богові, але з салом у роті»?

Історія, м’яко кажучи, не балувала ці землі. Бельгійська нація в сучасному розумінні склалася в основі своїй лише у XIX сторiччі (з утворенням незалежного Королівства Бельгія у 1830 році і — духовно — багато в чому після публікації в 1867 році великого роману Шарля де Костера «Легенда про Тіля Уленшпігеля», який відкрив цю країну собі й світові). А до цього — століття кривавої і запеклої боротьби проти іспанських поневолювачів — саме тоді, в XVI столітті, жив легендарний Тіль; перебування під егідою австрійської, наполеонівської і голландської корони... У 1830 році постало навіть питання про те, яку назву підібрати для країни, яка знову виникає (до того ці землі називалися «Південні Нідерланди»). І ось тоді-то пригадали про древнє кельтське плем’я бельгів, що мешкало в тутешніх місцях до їх завоювання Юлієм Цезарем.

Я дозволив собі цей невеликий історичний відступ, щоб відзначити: шлях, пройдений у минулому Бельгією, може служити чудовою ілюстрацією на тему: «Важке, але успішне становлення політичної нації» (знайомий термін стосовно України, чи не так? ). Дійсно, ще і зараз ця держава відчуває помітні проблеми, пов’язані з етнічною неоднорідністю населення (3 млн. чоловік, жителі Валлонії, говорять на одному із діалектів французької мови. Переважно в цій зоні знаходиться і Брюссель; 5,7 млн. чоловік — це населення іншої частини країни, Фландрії, і говорять вони по-голландськи; є й німецькомовне населення, зрозуміло, всі перераховані мови є державними). Але ось що важливо: всі ці люди свідомо і переконано ось уже 170 років прираховують себе до підданих бельгійської корони, і щось непомітно особливих намірів до об’єднання з сусідами (чи то Франція, Голландія або Німеччина). І це незважаючи на те, що кожна з етнічних груп і зараз має свій герб і навіть свої свята (у франкомовних — своє, у фламандців — річниця битви при Брюгге в 1302 р.).

Можливо, націю скріпляє воєдино, образно кажучи, «колоритний обідній стіл» — символічне відображення процвітаючого життя? Помітимо, до речі, що бельгійська кухня — тема величезна і майже невичерпна. У кожного регіону — своє фірмове блюдо. В Остендi — це морський суп із молюсків; в Антверпені — варений вугор із зеленню; у Льєже — смажений заєць iз вишневим сиропом; а країна загалом славиться безліччю сортів картоплі-фрі (бельгійці жартують, що її стільки, що олією, яка використовується при приготуванні, можна заправити не одну сотню автомобілів...). Адже є ще і трюфельні цукерки. І відома мінеральна вода з курортного містечка Спа, і ялівцева самогонка «Женевр» (пригадаємо милі нашому українському серцю аналогічні напої: «Миргородську» і дещо міцніше!). Нічого й говорити про славнозвісне бельгійське пиво — тут налічується більш ніж 1000 його сортів (тільки офіційно зареєстрованих!), причому чи не на кожен сорт існує окремий різновид бокала...

Так що ж, середній бельгієць, фламандець Пітер або валлонець Жан-П’єр, зайнятий в основному лише тим, що відпочиває і споживає кулінарні «блага життя»? Бельгійці, які полюбляють посміятися над собою, лукаво вдають, що так воно і є (відома їдка карикатура: на конторському столі, заваленому паперами, безперервно дзвонить десяток телефонів, без зупинок працює факс, але за столом і близько ніякої людини немає, замість неї — стрункий ряд табличок: «відпустка»; «лікарняний»; «вихідний; «уїк-енд». І надпис під карикатурою: «Ось як працює бельгієць!»). Але це — саме лукавство. Насправді ж той же Пітер або Жан-П’єр укаже вам на видатні творчі досягнення своєї нації. Ось лише деякі з них.

Перша в світі біржа була заснована ще у XIII столітті торговцем із Брюгге Ван Ден Берзом (звідси — і її назва). Творцем музичного інструменту саксофону був у середині XIX століття бельгієць Адольф Сакс (зазначимо, що він помер у страшній бідності; зате його портрет ще недавно прикрашав купюру в 200 бельгійських франків!). Перше в світі поштове повідомлення, — принаймні, так тут говорять, — було засновано у XVI столітті місцевим герцогом Філіппом де Таксі (шашечки на білому фоні — елемент герба цього герцога); до речі, швидкість поштового зв’язку була такою: за дві доби доставляли лист із Брюсселя до Відня. Першою в Європі континентальною залізницею була траса Брюссель—Мехелен, що відкрилася в 1839 році. Першим у світі став займатися огранюванням алмазів ювелір із Брюгге Людвіг ван Беркен (ще XV століття!). Бельгія — батьківщина першої в світі критої галереї типу пасаж і — несподіване сусідство? — перших коміксів (1896 р.); ще одна гордість бельгійців — гобелени — з’явилися на початку XVII століття саме тут. Прославлений письменник Жорж Сіменон народився в 1903 році в бельгійському Льєже...

Для країни з населенням всього в 11 мільйонів чоловік немало! Став подумки співставляти ресурси і потенціал (насамперед — інтелектуальний) Бельгії і України, і мимоволі подумалося: ні, наш не нижчий! Можливо, справа в тому, що бельгійці, як і інші європейці, краще розуміють, на що треба витрачати кошти бюджету (тут пріоритети — освіта, наука, на яку йде до 9% витрат, інформаційні технології; на все це виділяється значно більше коштів, ніж на утримання державного апарату — факт, давно і досить добре відомий і у нас...). Окрема тема для розмови — це механізм контролю за використанням бюджетних грошей; вагому роль тут грають демократичні традиції і сила громадської думки.

Тим часом за цими думками непомітно показалася на горизонті й столиця королівства, Брюссель. «Чотириразова столиця», як називають місто (центр провінції, столичного округу, столиця Бельгії і резиденція більшості європейських владних структур, крім того, з 1967 року — штаб-квартира НАТО), бере свою назву від давньоримських часів (по-латині це означало: «поселення на болотах»). Права міста здобув ще у 979 році. Брюссельці охоче визнають багатоликість своєї столиці й навіть гордяться нею: тут чітко можна розрізнити «Брюссель XVII століття», «Брюссель XIX, ХХ століття», «Брюссель XXI століття» (хоча архітектурний педант із задоволенням замислився би в зв’язку з цим про еклектичність стилів!).

Але півторамільйонне місто, безсумнівно, має свою чарівність. Колись королі Леопольд I, Леопольд II, Альберт I, у всьому наслідуючи Париж, впливали у відповідному дусі на архітектуру столиці; тут також є своя «Тріумфальна арка», свої Єлісейські поля і своя Ейфелева вежа (висотний інженерно-технічний і культурний центр «Атіоміум», побудований до Всесвітньої виставки 1958 року). І все ж Брюссель — ніяк не «другий Париж»; він неповторний. У вашого покірного слуги за короткий час перебування склалося таке враження про брюссельця: це дуже добросердний, не метушливий добродій, він навіть говорить повільно і протяжно (даю відсотків 60, що по-французьки). Семи київських пагорбів у бельгійській столиці немає, перепад висот тут мінімальний; але, як і в ряді інших столиць Західної Європи, в Брюсселі також є «верхнє місто» (переважно адміністративні райони) і «нижнє місто» (торгова частина). Не позбавлена «чотириразова столиця» і контрастів: з одного боку, фешенебельний район Лакен, де живе аристократія і король, з іншого — район Скарбек, «бельгійський Чікаго», з досить високим рівнем злочинності.

Один із батьків об’єднаної Європи, Робер Шуман, німецький громадянин, згодом — прем’єр-міністр Франції, якого дуже поважають також і в Бельгії, і в Люксембурзі, писав у 1949 році: «Майбутню Європу можливо буде будувати на чотирьох принципах: непохитність законів, міцність держави, побудова суспільства на непорушних началах християнства і свободи віросповідання, непорушність сім’ї». Ці принципи можуть показатися консервативними; адже багато в чому саме за ними живе значна частина нашого континенту — так чи не варто керуватися ними і нам, що стільки разів декларували свій європейський вибір?