Нам би зняти маски
Читач нині не терпить повчань — тим паче нудних. Навіть усі десять Христових заповідей навряд чи хтось пам’ятає ще. Наведу без коментарів епізоди, в яких мені довелося бути дійовою особою.
Виходять люди з електрички на станції Харків- Пас. А біля дверей уже черга нових пасажирів, які сідають. І ось якраз саме той, хто виходить із вагона останній або передостанній, повинен бути надто уважним, спритним, встигнути проскочити, бо інакше натовп, що штурмом бере вхідні двері, буквально внесе людину назад у тамбур вагона, а якщо в руках у неї цукор, яйця, пиріжки — залишиться лише гоголь-моголь. Але згодом помічаю: нехай не так уже розступаються люди перед тим, хто останній або передостанній виходить з електрички, проте гоголь-моголь колочу вже вдома. Люди стають свідомішими.
Ще один приклад. Гостювали у нас родичі. Потім пішли ми всі проводжати їх на поїзд. Заходимо до касового залу — черга. Одна гостя й каже: «А в тебе, зятю, часом, немає знайомих серед вокзального начальства — щоб без черги?» «Ой, немає, звідки їм узятися», — відповідаю. А сестра додала: «Він тільки дописи в газету строчить, а так макуха макухою». А діти-підлітки (що проводжають і що від’їжджають) з жадібною цікавістю все це вбирають. Ось, вона, мовляв, мудрість життя — без черги, по знайомству.
«Ну й пика в тебе, Шарапов!» — казав незабутній Гліб Жеглов. То це ж Володя Шарапов маскувався. Потім він зняв маску. Ось і нам би всім передусім зняти маски. Був би свій вибір — український. Дуже навіть привабливий.
