Народ за Мілоша Формана
У Голлівуді Форман по- справжньому зазнав слави як режисер, ідеально припав до вподоби своїм бунтарством, адже тоді в США була всеохоплююча мода на нонконформістів. Вже перший його фільм «Відрив» (1971 р.), який прославляв покоління «дітей- квітів», приніс Форману приз у Каннах. Ну, а наступну роботу, мюзикл «Волосся», хіпі всього світу досі шанують як щось на зразок власної екранної біблії. Але справжнє завоювання Америки відбулося 1975 року, коли щасливчик чех екранізував роман апологета психоделічної революції Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» — скандальну книгу про мешканців психіатричної лікарні.
Фільм було знято за кілька тижнів, практично без дублів, у справжній психіатричній клініці зi справжніми хворими і персоналом. Коли закінчилися гроші, Форман віддав у заставу свій будинок і вліз у борги. І не помилився: Кіноакадемія одноголосно присудила бунтарській стрічці п’ять «Оскарів».
По суті, в кожному фільмі Форман варіює одну й ту саму, глибоко вистраждану ним тему — свобода як така і свобода творчої особистості зокрема. Останнє особливо справедливе для його радикальної версії життя Моцарта «Амадеус», також увінчаної кількома «Оскарами». Не менш сенсаційний «Регтайм» говорить уже про політичні, а порівняно недавній «Народ проти Ларрі Флінта» — про сексуальні аспекти свободи. Принаймні навіть через десятиріччя, Форман залишився вірний собі, і все ще здатний дивувати глядачів.
Він досяг усього, про що тільки може мріяти режисер і взагалі людина мистецтва. Залишається тільки одне, але найважливіше питання — чи досяг він сам того рівня свободи, до якого прагнув?
