Народжувати — тільки в Україні!

Вулицю Набережну у Рожищах, де живе Інна Паламар, шукали довго. Це одна з околиць райцентру майже при в’їзді у селище Дубище. Але- таки дуже близько до Стиру...

Сім’я Інни мешкає у дуже гарному будинку. Коли з хати назустріч вийшла зовсім молода жіночка (Інні лише 26), подумалося, що живе вона з батьками. Але цей дім Інна з чоловіком Юрієм придбали самі за важко зароблені гроші. Їм пощастило (відповідно до українських реалій можна вжити саме таке слово) отримати нелегальну роботу в Австрії. Спочатку туди потрапив чоловік, відробив позичені гроші на візу собі, а згодом заробив і для Інни. Окремою темою проходить співбесіда у посольстві, але вони вже знали, що там треба казати...

У Відні Паламари були шоковані не лише рівнем побуту європейської столиці, а й тим, що зустріли тут дуже багато земляків.

— Таке враження, що у Відень перебралася половина Рожищ!

Юрій поміняв кілька місць роботи, доки став працювати у піцерії. Три-п’ять днів на тиждень розвозив піцу по місту, крім заробітку інколи мав чайові. Інна вела господарство в сім’ї грузинських євреїв-емігрантів. Господарі Джульєтта і Шльома мали ювелірний магазин, мешкали у трикімнатній квартирі на околиці Відня. У ній наймичка з України чотири дні на тиждень прибирала, ходила за покупками в магазин, а також готувала напівфабрикати для кухні. Неповний тиждень працював і чоловік. Але важка не так фізично, як морально робота вимотувала... Принижувало й те, що доводилося жити з оглядкою на австрійських поліцаїв. Пережиту один раз облаву на нелегалів вона не забуде ніколи, хоча самій обминути «ловців» вдалося.

Самі Паламари змінили кілька найманих квартир. Причому здавали житло такі ж емігранти, котрі вже вибилися в люди: то югослав, то поляк... Продукти собі старалася купувати найдешевші, адже у Відні є магазини, де вони натуральні й коштують у 3 — 4 рази дорожче. У них купувала їжу для господарів.

Коли Інна їхала до чоловіка в Австрію, синові було лише 5 місяців. Залишала його на маму і сестру. А повернулися — дитині вже три роки. І хоча додому телефонували, розмовляли з сином, спочатку мама та тато були лише знайомими голосами і... чужими людьми. Паламари могли ще лишатися в Австрії, але дуже тягло додому. Тим більше, що житло на батьківщині почало дорожчати. Якби осталися, заробили б на дім і за новими цінами. Але це був би час, знову втрачений для спілкування з сином.

Із будинком їм дуже пощастило. Він просторий, гарний, все раціонально розміщено. Величезна вітальня, дитяча, спальня й кімната для гостей. І хол iз телевізором, а поруч кухня. Є і господарські споруди. Правда, вода поки що лише на вулиці. Юрій знайшов роботу в столиці нашої батьківщини, місті Києві, вдома буває днів десять на місяць. Проте за австрійськими заробітками ані-трохи не жалкують. Повернувшись додому, Інна та Юрій народили донечку, яку тато назвав Світланкою.