Наші драми
Коли «Наша драма» набрала обертів, виявилося, що драматургією — жанром, загалом-то, службовим, функціонально підлеглим вимогам сцени — грішать у нас багато. Ця таємна й солодка вада властива і лауреатам, і початківцям, і прозаїкам, і поетам. Одним із яскравих представників поетичного цеху, до речі, читання й почалися — Іван Малкович, за сумісництвом директор видавництва «А БА-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», представивсвій «Вертепчик» за мотивами інтермедій майданного театру. Богдан Жолдак виступив з «Голодною кров’ю», трагікомедією, перелицьованою з власної, більш звичної прози. На черзі — також «чистий» прозаїк, Валерій Шевчук зі своєю драматургічною новинкою «Свічення».
Найбільш запеклі суперечки розгораються якраз навколо тих, хто займається драматургією більш-менш професіонально. Досить гаряча атмосфера панувала на обговоренні добротної «Сестри милосердної» Володимира Сердюка, який, до речі, набив руку в написанні кіно- і телесценаріїв. Не прийшли до згоди й при прослуховуванні вельми цікавих «Сцен із життя носів», створених Катериною Демчук на основі класичних текстів Гоголя. Справжню обструкцію влаштували біографічній п’єсі Олега Миколайчука «Едіт і Асо, або перший тост — за Мерліза», що присвячена життю Едіт Піаф. Уже саме напруження обговорень, а також кiлькiсть слухачів, яка щоразу зростає, свідчить про гостру запитаність всієї акції.
Зрештою, саме такі читання й вносять необхідну колізію в драматургічний процес. Саме вони допомагають проявитися новим талантам, подібна практика давно стала загальноприйнятою при великих театрах у тій же Москві. Добрий початок — половина дiла. Однак представники великих театрів (за винятком франкiвців) і критичний цех, переважно, «Нашу драму» ігнорують. Хтось — через зайнятість, хтось (таких, можливо, більшість) — через святу переконаність у тому, що ніякої української драматургії немає і бути не може. Адже будь-який інтелектуальний продукт народжується не в останню чергу завдяки зацікавленості в ньому. Тому, кожного понеділка в театрі імені Франка закладається, можливо, краще майбутнє нашої сцени.
